Читати книгу - "Cьоме пророцтво Семіраміди"

почала перебирати намистини пучками пальців, тихенько заспівала пісню про сіренького котика, який ходить по хаті. Пісня ніби випірнула зсередини її єства.

Такі спогади були особливо цінними. Вони, немов та ниточка, з’єднували її із загадковим світом минулого, про який вона, як не намагалася, — згадати не могла.

Пісня здавалася ще дивнішою від того, що тут сірих котів не було — а лише бузкові, фіолетові, рожеві та бірюзові, а ходити по хаті вони взагалі не могли, оскільки їх тримали в зоопарках під наглядом ветеринарів, як вимираючий вид. Ніхто ніколи Арніці не співав цю пісню. Жодного разу вона не чула її з Інтернету. Але ж хтось колись вигадав її; і напевно це було в іншій ері…

Якби хтось глянув на неї здаля — подумав би: Богиня медитує. І від цього великий фінік, під яким триває дійство, набуває святості.

— Ваша святосте, — покликала її пророчиця і Арніка інстинктивно здригнулася, — пробачте, що перебиваю Вашу молитву.

Арніка окинула поглядом пророчицю і ледь помітно хитнула головою. Та була вдягнута як завжди дуже просто і без смаку — довга прозора спідниця, сплетена з води накидка поверх майки і такого ж кольору стрічка у сплутаному волоссі. Дивлячись на неї, можна було подумати, що вона вдягнулася місяць тому та так відтоді і не роздягалась.

— Хотіла тебе запитати, — мовила Арніка замість привітання.

Пророчиця скромно опустила голову.

— Якщо мої невеликі уміння дозволять відшукати в просторі відповідь на Ваше запитання, пані…

— Скажи, — перебила її Арніка. — В цій ері колись були сірі коти?

Погляд бурих очей пророчиці не виразив, ані подиву, ані цікавості.

— Ніколи, пані. — мовила вона так, немов відповіла котра година.

— Гаразд, — хитнула головою Арніка і спрямувала погляд поверх постаті пророчиці, вище хмар, вище неба, — А в інших Ерах, в інших світах?

На якусь мить пророчиця замислилась.

— В жодному писанні, в жодній історичній книзі не зустрічала нічого подібного, лише…

— Лише?…

— Був такий фантаст Еріко Окіре. Посередній письменник, у нього є оповідання «Містерія». От там головна героїня мала сірого кота. Але це ж фантастика.

— Невже?

— Прошу.

— А-а, нічого, це я так. Сама до себе, — зітхнула Арніка. — Він живий?

— Еріко Окіре? — перепитала пророчиця, — Ні, помер минулої ночі.

— Минулої ночі? — зойкнула Арніка.

— Так.

— Це ж треба. Від чого?

— Зупинка серця.

— Шкода.

— Вибачте не розчула, що ви сказали?

— Шкода бідолаху. Можеш дістати мені його книгу?

— Без проблем.

Арніка вмовкла і довго дивилась на горизонт. Пророчиця вклякла і теж дивилася в той бік. Арніка зрозуміла, що вона не відступиться від розмови, зітхнула і повернулась до неї.

— Ти хотіла про щось говорити.

— Так, Ваша святосте, якщо дозволите.

Арніка ледь хитнула головою.

— Хотіла говорити про прибульця, який днями з’явився в наших землях. Він примандрував сюди з сусідньої Ери Водолія.

Від цих слів Арніка здригнулась… хоча і готувалась до розмови саме на цю тему.

«Їй вже відомо, — пронеслось у Арніки в голові. — напевно моя опіка, що мала зробити його непомітним виявилася надто слабкою».

— Прибулець? — запитала вона якомога спокійніше. — Хто він?

— Він називає себе Нік. — Але його ім’я нічого не означає. Можливо це одне з сотні його імен.

— Для чого він тут? Що йому потрібно?

— Він тут транзитом, спинився, аби перепочити. Куди попрямує далі — ніхто не знає. Щось лихе відчувається в цьому подорожньому.

— Ти перебільшуєш. Мені видається просто мандрівник.

— Прості мандрівники з такої далі до нас не приходять.

— Можливо мені варто з ним зустрітися?

Пророчиця похитала головою.

— Боронь Боже, вам не личить. Та й не думаю, що він скаже Вам правду. Можливо він і невинний мандрівник, але що, коли затіяв лихе? Від нашої Ери не так далеко до Електронного Раю. Може саме туди він і прямує?

— Що ти кажеш, жодному живому не увійти до Раю, — мовила Арніка і спохватившись, що відповіла надто емоційно, збайдужіло глянула пророчиці в очі.

Жінка відвела погляд:

— Це незвичайний чоловік, — мовила вона, — і в появі його тут є щось містичне.

— Не перебільшуй.

— Є ще дещо.

— Що саме, пророчице?

— Наші системи спостереження не одразу його помітили. Він жив тут близько тижня під чиїмось прикриттям. Отже: він під покровом якоїсь сили.

Всередині у Арніки все стислось.

— Зачекай, він з іншої Ери. Можливо їхні технічні досягнення роблять їх невидимими для інших?

— Ні, — пророчиця похитала головою. — Я вловила цю силу, вона божественна.

Арніка повела плечима. Невже вона здогадалася? Що ж тепер?

— Під чиїм же він покровом?

Пророчиця уважно дивилась на дівчину.

— Я не багато знаю про устрій світу. Але дещо більше від простих смертних. У світі багато різних сил, не всі божества білі, не всі гуманні.

— Що ж нам робити?

Пророчиця помовчала, потім мовила з притиском:

— Накажіть знищити його як такого, що загрожує світобудові.

— Знищити? — зойкнула Арінка, — Але як… Хіба він у чомусь винен?

— Ми не знаємо його