Читати книгу - "Диявол у Білому місті"

їм приділялася більша частина першої сторінки. Одна зі статей у «Tribune» із кричущим заголовком «ЖЕРТВИ НЕЛЮДА» повідомляла, що в будівлі знайшли рештки Говарда Пайтзеля. Вона займала шість-сім шпальт на першій сторінці.

Ґеєр зустрівся з головним інспектором поліції й дізнався, що дитячий скелет щойно показали медику, який визначив його як скелет дівчинки. Інспектор вважав, що знає, хто вона й назвав ім’я — Пьорл Коннер. Це ім’я Ґеєрові нічого не сказало.

Ґеєр надіслав телеграму Ґрему, повідомивши, що загадка ще не розкрилася, — і його покликали назад до Філадельфії для консультацій і відпочинку.

Увечері в середу 7 серпня, коли температура повітря перевалила за тридцять градусів і вагони нагадували печі, Ґеєр знову вирушив — цього разу з найкращим слідчим від страхової компанії «Fidelity Mutual» — інспектором В. І. Ґарі. Ґеєр був радий товариству.

Вони подалися до Чикаго, потім в Індіану, де зупинялися в населених пунктах Лоґенспорт, Перу, потім — на вузловій станції Монпельє (штат Огайо) і в Адріані (штат Мічиган). Вони цілими днями перевіряли записи в кожному готелі, пансіоні й агенції з нерухомості на своєму шляху. «І все марно», — засмучувався Ґеєр.

Хоча короткий відпочинок у Філадельфії Ґеєра трохи наснажив і обнадіяв, тепер він відчував, що вся його надія «швидко зменшується». Він і далі вірив: перше відчуття було правильним, Говард перебуває в Індіанаполісі чи десь неподалік. І детектив поїхав туди знову — вже втретє того літа.

«Маю зізнатися, повернувся я до Індіанаполіса зовсім не в радісному гуморі», — писав Ґеєр. Разом з інспектором Ґарі він оселився, як і в минулі приїзди, в готелі «Спенсер-гаус». Те, що після таких старань Говард не знайшовся, було прикро й дивно. «Таємниця, — писав Ґеєр, — видавалася абсолютно непроникною».

У четвер 19 серпня Ґеєр дізнався, що попередньої ночі «замок» Голмса в Інґлвуді, його власна моторошна країна мрії, згорів дотла. «Chicago Tribune» кричала з перших сторінок: «Лігво “Голмса” згоріло! Вогонь знищив місце кривавих загадок!» Пожежники запідозрили підпал; поліція припускала, що той, хто підпалив, намагався знищити ті таємниці, які ще залишалися прихованими. Нікого не заарештували.

Детектив Ґеєр разом з інспектором Ґарі перевірили дев’ятсот місць. Вони розширили територію пошуків, додавши до неї містечка навколо Індіанаполіса. «До понеділка, — доповідав Ґеєр до штаб-квартири, — ми перевіримо кожне містечко довкола, крім Ірвінґтона, до якого вирушимо наступного дня. А вже після Ірвінґтона я просто не уявляю, куди нам іти».

До Ірвінґтона вони вирушили зранку у вівторок 27 серпня 1895 року, новим електричним трамваєм, який отримував енергію з дротів за допомогою спеціального пристрою на даху. Перед кінцевою зупинкою Ґеєр помітив вивіску агенції з нерухомості. Вони з Ґарі вирішили розпочати пошуки там.

Господарем агенції був такий собі містер Браун. Він запропонував обом детективам сісти, але ті залишилися стояти. Вони не очікували, що пробудуть у конторі довго, адже попереду ще було багато таких візитів. Ґеєр відкрив свій, уже затяганий, пакет із фотографіями.

Містер Браун поправив окуляри й розглянув портрет Голмса. Подумавши, він промовив: «У мене не було того будинку для оренди, а були від нього ключі; і одного дня минулої осені оцей чоловік прийшов до мене і став вимагати ключі від того будинку дуже різким тоном, — розповів Браун. — Мені він добре запам’ятався, бо мені не сподобалися його манери; мав би хоч трохи поважати мою сивину».

Детективи перезирнулися. Обидва тут же сіли. «Уся ця марудна праця, — говорив про це Ґеєр, — усі ці тяжкі дні й тижні роз’їздів: праця й дорóга в найспекотнішу пору, гойдання між вірою й надією, розчаруванням і відчаєм — усе це було щедро винагороджене тією однією миттю, коли я побачив: запона ось-ось підніметься».

Далі допитували молодого чоловіка на ім’я Елвет Мурмен: той розповів, що допоміг Голмсові встановити велику дров’яну піч у домі. Помічник згадував, що спитав Голмса, чому той не поставить газову, на що той відповів, що, мовляв, «не вважає, що газ безпечний для дитячого здоров’я».

Господар ремонтної майстерні в Індіанаполісі розповів, що Голмс прийшов до нього 3 жовтня 1894 року з двома валізами хірургічних інструментів і попросив їх нагострити. За три дні Голмс їх забрав.

Детектив Ґеєр розповів, як під час обшуку будинку він відкрив нижню частину димаря, який простягався від даху до підвалу. Просіявши попіл, що там накопичився, він знайшов людські зуби та фрагмент щелепи. Також він знайшов «велику грудку обгорілої маси, яка, коли її розрізали, виявилася частиною шлунка, печінки й селезінки, які дуже міцно спеклися». Органи напхали в димар занадто щільно, тому вони не згоріли.

І, звичайно, викликали місіс Пайтзель. Вона впізнала пальто Говарда, його шпильку від шарфа й гачок для плетіння, який належав Еліс.

Урешті, коронер показав їй забавку, яку Ґеєр сам знайшов у будинку. Дзиґу, на якій зверху був олов’яний чоловічок. Вона впізнала її. Аякже! Адже то був найбільший скарб Говарда. Місіс Пайтзель сама спакувала її, збираючи дітей у дорогу з Голмсом. Цю іграшку малому купив тато на Всесвітній виставці в Чикаго.

Умисне лиходійство

12 вересня 1895 року у Філадельфії розширена колегія присяжних офіційно звинуватила Голмса в убивстві Бенджаміна Пайтзеля. Свідчили під час розгляду лише двоє: Л. Дж. Фаус, голова страхової компанії «Fidelity Mutual Life» і детектив Френк Ґеєр. Голмс не відступався від заяви, що дітей убили Мінні Вільямс і загадковий Гетч. Присяжним в Індіанаполісі