Читати книгу - "Слідопит, або Суходільне море"

Ще й двох хвилин не минуло, як сердешна вибігла з блокгауза, а її скальп уже висів на довгих косах за поясом тускарори. Його одноплемінники також не відставали, і Мак-Неб та троє солдатів уже не скидалися на мирно поснулих людей: це були знівечені трупи, які попідпливали кров’ю.

Все це скоїлося за багато коротший час, ніж забрала наша оповідь, і Мейбл стала мимовільним свідком всього цього. Вона стояла, мов загіпнотизована й прикована до місця, неспроможна відвести очі від жахної картини, і за весь цей час навіть не згадала про себе, про свою власну безпеку. І лише коли галяву, на якій полягли солдати, заповнили запаморочені успіхом свого раптового нападу ірокези, їй спало, нарешті, на думку, що Дженні покинула за собою відчинені двері.

У дівчини несамовито закалатало серце, адже вона знала, що двері зосталися єдиним її захистом від неминучої смерті, і вона кинулася до драбини, вирішивши злізти вниз і взяти їх на засув. Та не встигла вона ступити з останнього щабля на другий поверх, як рипнули двері, і Мейбл уже не сумнівалася, що їй прийшов кінець. Схилившись навколішки, заклякла від страху, але мужня дівчина вирішила приготуватися до смерті й звернулася думками до Всевишнього. Проте воля до життя була сильніша за молитву, і хоча її губи машинально й ворушилися в молитві, сама вона напружено ловила кожен звук знизу. Та коли вона почула, що хтось зачиняє за собою двері, бере їх на засув і не на один, як вона розпорядилася на випадок, якби прийшов дядько, а на всі три, вона знову схопилася на ноги, бо весь її набожний настрій у таку тривожну мить зник, і всі її чуття зійшлися в одному чутті слуху.

У такі страшні хвилини думки швидко змінюють одна одну. Спочатку Мейбл уявилося, що то ввійшов її дядько, і вона вже вирішила була гайнути по драбині вниз і кинутися йому в обійми, але враз її зупинила інша думка: а що, коли це якийсь індіянин взяв двері на засув, щоб не впустити більше небажаних спільників і привільно попоратися тут самому? Та й глибока тиша внизу свідчила про те, що то не міг бути її невгамовний і гамірливий дядько; все було схоже швидше на підступну хитрість ворога; коли б це був хтось із друзів, то, звісно ж, тільки її дядько або квартирмейстер, бо до нашої героїні нараз прийшло жахливе усвідомлення того, що з усієї їхньої залоги на острові тепер лишилося тільки цих двоє та вона, якщо тільки чоловіки Ще були живі. Ця думка й зупинила Мейбл па місці, і добрих дві хвилини в блокгаузі панувала мертва тиша. Впродовж усього цього часу дівчина стояла, причаївшись, біля драбини, що вела нагору, а навпроти, трохи далі, був хід до нижнього приміщення. Очі Мейбл були приковані саме до того місця, бо вона чекала, що з ляди от-от вигулькне жахливе обличчя індіянина. Цей страх незабаром охопив її настільки, що вона стала озиратися і шукати місця, де б заховатись. Відтягти хоч на якусь мить смерть, у якій вона вже не сумнівалася і яку вважала за втіху.

Саме неподалік стояло кілька бочок. Мейбл сховалася за двома бочками, пильно стежачи крізь просвіт між ними за люком. Вона знову заходилася молитись, але мить була така жахлива, що молитва не принесла їй ніякого заспокоєння. До того ж, їй ніби почулося легеньке шарудіння внизу, неначе там хтось ліз по драбині і, намагаючись бути якомога обережнішим, цим сам себе видавав. Невдовзі долинув виразний скрип щабля, того самого щабля, як їй здалося, що заскрипів і в неї під ногами, коли вона лізла сюди. Настав один з тих моментів, у якому вміщуються почуття довгих років звичайного буденного існування. Життя, смерть, вічність, нестерпні тілесні страждання — все це виразно поставало одне за одним на тлі щоденної марноти й шматувало дівчині серце; і сама вона в німій непорушності, мабуть, більше була схожа на прекрасну блідочолу мармурову статую. Та це було тільки зовнішнє враження, бо ніколи ще за все коротке життя Мейбл слух її не був такий чуйний, зір — такий точний, а чуття — такі гострі. І хоч у люкові ще нічого не було видно, слух її, загострений неймовірним душевним напруженням непомильно підказував, що невідома людина була вже за кілька дюймів від отвору. І справді, наступної миті звідти показалася маківка голови з чорним індіянським волоссям, що посувалося, здавалось, ще повільніше, ніж хвилинна стрілка годинника; потім з’явився темний лоб та широкі вилиці, і, нарешті, над підлогою вже видніло все смагляве обличчя. Напівзаховане людське лице рідко видається привабливим, і коли Мейбл побачила блискучі вуглинки очей та індіянські риси обличчя, котре повільно з’являлося з отвору в підлозі, її охопив неймовірний жах. Коли ж висунулася вся голова, наша героїня, зиркнувши вже вдруге, побачила перед себе покірливе, стурбоване й по-своєму гарне обличчя індіянки Червневої Роси.

РОЗДІЛ XXII

Хоч я й мара.

Та не для згуби послано мене

Тобі, достойний,— для твого добра.

Вордсворт

Важко сказати, хто з них більше зрадів, коли Мейбл скочила на ноги та вийшла на середину кімнати: наша героїня, побачивши, що це не Гостра Стріла, а його дружина, чи Роса, переконавшись, що та, знайти яку вона майже втратила була вже надію, тепер перебуває у блокгаузі. Вони кинулися одна одній в обійми, і простодушна індіянка ніжно засміялася своїм приємним сміхом, тримаючи дівчину за руки і ще раз оглядаючи всю її, ніби впевнюючись, що це все-таки вона.

— Блокгауз добре,— перша заговорила індіянка,— скальп не здирати.

— Авжеж, добрий, Росо,— відповіла Мейбл, здригнувшись, і затулила очі руками, ніби щоб відгородитися від тих жахів, свідком яких вона нещодавно була.— Скажи мені, ради бога, чи не знаєш, що сталося з моїм дорогим дядечком? Я вже всі очі видивила, але його ніде не видко.

— Він не тут, у блокгауз? — не без цікавості запитала Роса.

— Отож-то й воно, що нема... Я тут одна- однісінька. Дженні — жінка, що була зі мною, вибігла до свого чоловіка й занапастила себе своєю нерозсудливістю.

— Роса знати... Роса це бачити; Дуже погано. Гостра Стріла не милувати ніяка жінка... Не пожаліти і своя дружина.

— Ах, Росо! Хоч тобі ніщо не загрожує!

— Хтозна... Гостра Стріла забити мене, коли знати все.

— Хай береже і благословляє тебе 6ог, Росо!.. Він благословить і захистить