Читати книгу - "Ангельський вибір, Дар’я Дзвін"

Розділ 20.6

— Хотів би я залишитися з тобою в такому положенні, — з кумедними нотками промовив він, — але думаю, що всі твої думки будуть лише про близькість мого бездоганного тіла, а це не сприятиме нашим подальшим планам.

Погляд демона пройшовся по моєму обличчю і попрямував нижче. Я виразно відчула кожну точку зіткнення наших тіл і його близькість. Ковтнула, намагаючись не ворушитись зайвий раз.

— Гаразд, можливо не тільки твої думки будуть далеко не безневинними, — зазначив Ейден.

Я машинально смикнулася, а посмішка демона стала ще ширшою. Він потягнув мене на себе, переводячи нас у сидяче становище, але не відпустив руки.

— А тепер я готовий відповісти на твої запитання.

Я з побоюванням дивилася на нього, намагаючись зрозуміти, що за нову гру він вів. Його швидка зміна настрою настільки збентежила мене, що мені залишилося лише мовчки дивитися на нього.

Побачивши моє здивоване обличчя, хлопець тихо засміявся.

— Ти виглядаєш так, наче чорта побачила, — з ігровими іскорками в очах промовив він. — А тепер ніби дивишся на божевільного.

— Що ти хочеш? — насторожено запитала в нього.

— Я ж сказав, що зараз готовий відповісти на твої запитання. Раджу скористатися цією можливістю. Вважай це за мій внесок у наше — як ти там говорила — співробітництво.

Я все ще продовжувала вирячитися на нього, перетравлюючі почуте.

— Так ти не збираєшся мене викрадати? І готовий відповісти на всі запитання? І згоден на співпрацю?

Він посміхнувся.

— Саме так, Ангелятко.

— О'кей, — простягла я, все ще з підозрою дивлячись на нього. — Тоді що це було щойно?

Ейден знизав плечима.

— Тобі не варто забувати, з ким ти маєш справу. Я не налякане хлопчисько і не збираюсь через шантаж виконувати забаганки інших. Тільки якщо сам захочу. 

— І ти з самого початку був згоден, але навмисно вдавав, що не збираєшся приймати мою пропозицію?

Демон кивнув головою.

— А ось це все, — невизначено махнула головою навколо себе, — було лише заради того, щоб виразно дати мені зрозуміти, що ти готовий спілкуватися зі мною тільки з власної волі, а не тому, що в тебе більше немає виходу?

— Ти була надто безтурботною. За це можна чудово поплатитися. Ніколи недооцінюй ворога, навіть якщо він вже в тебе в руках. Демони дуже підступні. Якщо ти хочеш бути моїм союзникам, то повинна нікому не довіряти і ставити все під сумніви. Погодся, що буде трохи фігово, якщо ти помреш. До біса нерозважливо ось так просто прийти до демона, який вчора ледь тебе не вбив. Якби я дійсно хотів тобі нашкодити, то ти б тут вже не сиділа. Повір мені.

— А це був наочний урок?

— Я вже казав, що не люблю, коли хтось думає, що може примусити мене до чогось, навіть якщо я сам хочу це зробити. А тобі доведеться багато вчитись.

 Я вражено дивилася на його самовдоволене обличчя.

— Ти… — я навіть не знаходила потрібного слова. Серйозно думала, що він відмовить мені або викраде, або придумає щось гірше за це.

— Розумний? Вродливий? Чарівний? — люб'язно підказав він.

— Божевільний, — перебила його.

Ейден вдячно кивнув, наче я зробила йому комплімент.

— Є таке.

Пригнічена мелодія закінчилася, поступившись місцем тихішій і спокійнішій.

Я видихнула і трохи розслабилася, але не втрачала пильності. До цього моменту навіть не усвідомлювала, наскільки напруженим було тіло. З ним була наче на американських гірках, і він робив це навмисно.

— Відповідаю на попереднє запитання, — буденним тоном почав демон. — Так, я брехав тобі. Образ Ітана повністю вигаданий, а от про сестру Хенка я говорив правду. Перед тим, як з'явиться у твоєму житті, навів довідки про твоє найближче оточення. Дитинство у мене справді було нікчемним, але не таке як я тобі розповідав. Сльозлива історія про машину, як ти вже зрозуміла, теж була брехнею. Мені треба було створити відповідний образ. Жіночі натури вразливі до подібного: їм подобається співчувати і відчувати себе великими цілителями душевних травм, а мені потрібно було ближче до тебе підібратися. Що ще? Аа, було ще питання про їжу. Це було правдою. Демонам не обов’язково їсти людські харчі. Ми харчуємося частиною життєвої енергією людей, яку отримуємо від пекельних печаток. Їм покарання, а нам сила.

Я опрацьовувала його слова, згадуючи всі наші розмови. Адже він і справді створив собі образ бідного, нещасного, самотнього хлопця з вулиці, у якого нещодавно померла мати наркоманка, чий будинок протягом усього дитинства був схожим на притон, але який продовжив боротися з долею і відмовлявся йти кроками батьків. Більшість дівчат зворушила б доля Ітана. Якщо я не відчувала б в ньому загрози, то повелася б на це. А так, коли він ділився зі мною душевними фальшивими історіями, мені до кінця не вірилося в них. Внутрішнє чуття недарма відмовлялося сприймати його слова. Хоча мусила визнати, що якійсь наївній частині мене все ж таки було шкода його.

— Виходить, ти весь час намагався маніпулювати мною, — уклала я. — А поїздка в Деріленд була лише чудовим приводом забрати мене з Неллінгтона, щоб закінчити свій план.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍