Читати книгу - "Зібрання творів, Артур Ллевелін Мейчен"

слід обміркувати. Не годиться отак з поквапу купувати речі. Ти тільки уяви собі, скільки в крамницях продається різних моделей кухонних плит. Кожен із подружжя бачив піч, яка в їхніх очах виглядала справжнім дивом техніки. Він — у Сіті, вона — на Оксфорд-стріт і Реґент-стріт, коли йшла на прийом до дантиста. Вони обговорювали це питання за чаєм, а потім — прогулюючись в саду та насолоджуючись приємною вечірньою прохолодою.

— Кажуть, що в «Ньюкаслі» горить усе, навіть кокс, — сказала Мері.

— А от «Жар» здобув золоту медаль на Паризькій виставці, — мовив Едвард.

— А як щодо кухонної плити «Утопія»? Бачив, як вона працює на Оксфорд-стріт? — запитала Мері. — Виробники запевняють, що система вентиляції цих плит — просто унікальна.

— Якось днями я був на Фліт-стріт, — відповів Едвард, — і бачив там патентовані пічки «Блаженство». Вони, порівняно з іншими пічками, споживають набагато менше палива — так, принаймні, стверджують їх виробники.

Він ніжно обійняв її за стан. Вона не відсторонилася, лише тихенько прошепотіла:

— Мені здається, у вікні стоїть місіс Паркер, — і він повільно прибрав руку.

— Але ми про це ще поговоримо, — сказав він. — З цим не слід квапитися. Я можу зайти в кілька місць поблизу Сіті, а ти можеш зробити те саме на Оксфорд-стріт, Реґент-стріт і Пікаділлі, а потім ми поділимося нашими враженнями.

Мері подобалася добра вдача її чоловіка. Це просто чудово, що Дарнелл не відкинув її ідеї. «Він такий ласкавий зі мною», — подумала вона, і саме це вона часто повторювала своєму братові, який недолюблював Дарнелла. Вони сіли на лавку під шовковицею, пригорнувшись один до одного, і вона дозволила Едвардові взяти в темноті її за руку. Відчуваючи його сором'язливість та нерішучість, вона як ніколи ніжно стиснула його пальці, чоловік любовно погладжував її руку, Мері відчувала його подих на своїй шиї і чула, як він пристрасно шепотів: «Моя люба, моя кохана», торкаючись губами її щоки. Вона затріпотіла і на мить завмерла. Дарнелл лагідно поцілував її і, забравши руку, сказав тремтячим голосом:

— Нам краще піти додому. Уже випала роса, ти можеш простудитися.

З-за огорожі на них повіяв теплий, духмяний вітер. Він палко бажав, аби вона просиділа з ним усю ніч під цим деревом, щоб вони шепотілися, а він п'янів від аромату її волосся, відчуваючи, як поли її сукні торкаються його колін. Та він не міг дібрати слів для такого безглуздого прохання, адже Мері була такою доброю, що виконала б будь-яку його забаганку, хай би якою дурною вона була, лише тому, що він її про це попрохав. Він був недостойний цілувати її вуста. Він нахилився, поцілував її в плече і знову відчув, як вона затремтіла. Він знітився, боячись, що налякав її.

Вони повільно, пліч-о-пліч, рушили до будинку, і Дарнелл запалив гасову лампу у вітальні, де вони завжди сиділи недільними вечорами. Почуваючись дещо стомленою, місіс Дарнелл прилягла на софу, а Дарнелл вмостився у м'якому кріслі навпроти. Якийсь час вони мовчали, коли це раптом Дарнелл запитав у неї:

— А що не так із Сайсами? Здається, ти казала, що вони трохи дивні. Їхня служниця не видається надто балакучою.

— Ой, не знаю, чи взагалі варто зважати на плітки служниць. Вони часто виявляються неправдивими.

— То це тобі щось Еліс сказала?

— Так. Коли якось по обіді я зайшла на кухню, вона дещо розповіла мені.

— Що саме?

— Краще не розпитуй, Едварде. Там мало приємного. Я насварила Еліс за те, що вона пліткує.

Дарнелл підвівся і сів на невеличкий хиткий стільчик біля софи.

— Розкажи мені, — попрохав він знову з якоюсь примхливою наполегливістю. Насправді йому не так уже й кортіло почути історію про сусідів, але він пам'ятав, як зашарілася вдень його дружина, і тепер чекав від неї відповіді, дивлячись їй у вічі.

— Ох, я справді не можу, коханий. Мені соромно про таке казати.

— Але ж ти моя дружина.

—Так, звісно, але це нічого не змінює. Жінки не люблять про таке говорити.

Дарнелл нахилився. Серце в грудях шалено калатало. Він приклав вухо до її вуст і мовив: «А ти прошепочи».

Мері ніжним доторком ще нижче схилила його голову. В неї горіли щоки, і вона прошепотіла:

— Еліс каже, що... нагорі... у них лише... одна облаштована кімната. Їхня служниця... сама їй це розповіла.

Мимохіть вона притиснула чоловікове лице до своїх грудей, а він у відповідь почав шукати своїми вустами її червоні вуста, аж раптом різкий звук розірвав тишу в домі. Вони випросталися, і місіс Дарнелл поспішила до дверей.

— Це Еліс, — сказала вона. — Вона завжди приходить вчасно. Щойно пробило десяту.

Дарнелл роздратовано стенув плечима. Він уже от-от готовий був її поцілувати. На підлозі лежала хустинка Мері, від якої віяло легким ароматом парфумів, які подарувала їй її шкільна приятелька. Він підняв хустинку, поцілував її і заховав.

Увесь червень та липень їх переймало питання придбання нової пічки. Місіс Дарнелл за будь-якої нагоди навідувалася до Вест-Енду, знайомлячись з технічними характеристиками найновіших моделей, уважно вивчаючи різні удосконалення та спілкуючись із продавцями. Тим часом Дарнелл, як він це називав, «пильнував» у Сіті. На цю тему подружжя назбирало невеличку домашню бібліотеку, що складалася з ілюстрованих брошур, які вони брали в крамницях і з задоволенням розглядали вечорами. Вони побожно та зацікавлено розглядали фотографії великих плит для готелів та громадських установ — потужних печей з кількома духовками для різних цілей, з чудовим грилем і купою інших пристосувань, що робили з кухаря мало не головного інженера. А коли в одному з каталогів вони натрапили на зображення маленьких, ледь не іграшкових, котеджних пічок за чотири, а то й три фунти десять шилінгів, вони подивилися на них з презирством, бо самі планували придбати пічку за вісім чи десять фунтів, з якою ті іграшкові моделі не йшли в жодне порівняння.

Довгий час фаворитом Мері був «Ворон». Ця пічка дозволяла економити і мала високий коефіцієнт продуктивності, тому кілька разів вони мало не придбали її. Але «Жар» вабив не менше, та й коштував усього вісім фунтів п'ять шилінгів порівняно з дев'ятьма фунтами сімома шилінгами та шістьма пенсами, і хоча «Вороном» користувалися на королівській кухні, «Жар» міг похвалитися найпозитивнішими рекомендаціями континентальних монархів.

Цим суперечкам день за днем, здавалося, не було кінця-краю, і вони тривали аж до того