Читати книгу - "Темний ліс"

177
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 117 118 119 ... 177
Перейти на сторінку:
тарілку з їжею.

— У мене є кілька думок із цього приводу. — Він підняв погляд і потягнувся до пляшки, щоб налити Ло Цзі. — Облишмо це поки що. Я тобі потім розповім детальніше.

— Що ж, тоді — carpe diem, живімо одним днем! Миттю одного дня, — виголосив тост Ло Цзі, підіймаючи свою чарку. — Вип'ємо за твого ще живого сина!

— Ти точно в нормі? — з посмішкою запитав Ши Цян.

— Слухай, я вже грав роль рятівника людства, й ти вважаєш, що мене щось іще може налякати? — знизав плечима Ло Цзі. Перехилив чарку й закашлявся, аж сльози навернулися на очі. — Це що, ракетне паливо?

— Ти не перестаєш мене дивувати. Твоє ставлення до всього в цьому житті просто неймовірне, — відповів Да Ши.

Листок-будинок Ши Цяна розташовувався у верхній частині розлогої крони. Це було просторе приміщення з усіма побутовими зручностями, які тільки спадали на думку, — навіть власною тренажерною залою та зимовим садом і водограєм.

— Це тимчасове житло, надане мені флотом, — пояснив Ши Цян. — Вони сказали, що на мою пенсію зможу собі дозволити значно розкішніші покої.

— То зараз прості люди живуть так комфортно?

— Здається, так і є. За такої архітектури найліпше використовується простір міста. Великий листок нині за розмірами дорівнює цілій будівлі наших часів. Але вирішальним чинником є депопуляція Землі від часів Великого занепаду — тепер людей на планеті значно менше, ніж у Золоту добу людства.

— Да Ши, але ж ти громадянин космічного флоту.

— Та й що з того? Я вже на пенсії, що мені там робити?

Ло Цзі почувався у будинку значно комфортніше, головним чином через те, що більшість інформаційних екранів були вимкнуті, хоча подекуди на стінах і підлозі все-таки миготіли окремі смужки. Да Ши тупнув ногою, викликав інтерфейс управління приміщенням і кількома рухами перетворив звичайну стіну на прозору. Перед їхніми очами постала краса нічного міста: численні «дерева» світилися вогнями, ніби ліс прикрашених до свята різдвяних ялинок, з'єднаних миготливими гірляндами — потоками летючих автомобілів.

Ло Цзі підійшов до дивана, доторкнувся до його поверхні — вона виявилася жорсткою ніби мармур.

— На цьому взагалі можна сидіти? — поцікавився він. Отримав ствердну відповідь і обережно опустився на одну з подушок — неначе вскочив у замулену водойму — подушки та спинка дивана автоматично набували форми тіла, розподіляли вагу й мінімізуючи тиск для максимально комфортного сидіння. За два століття мрії, які опанували його, коли він лежав на брилі залізної руди в кімнаті медитації Штаб-квартири ООН, стали реальністю.

— У тебе є снодійне? — запитав Ло Цзі. Навіть у справді безпечному місці він не дозволяв собі розслабитися й почувався остаточно виснаженим.

— Немає, але купити — не проблема, — відповів Да Ши, вправно вистукуючи щось на стінній панелі. — Ось, є пігулки, які можна придбати без рецепта. Називаються «Річка снів».

Ло Цзі уявив фантастичний спосіб телепортації ліків або ж отримання дієвої речовини через хімічні реакції за допомогою новітнього 3D-принтера. Але все відбулося значно простіше: за кілька хвилин невеличкий літальний апарат кур'єрської служби наблизився до прозорої стіни, маніпулятор простромив флакон у круглу дірку, що бозна-як там утворилася. Ло Цзі забрав ліки з рук Ши Цяна. На його подив, упаковані вони були просто, без жодної рекламної панелі. Згідно з інструкцією однієї пігулки було достатньо, тож, діставши ліки, він пішов по склянку з водою, що стояла на столику посеред кімнати.

— Ану зачекай-но, — Да Ши забрав слоїк із рук Ло Цзі. Уважно роздивившись, перепитав: — Прочитай, що тут написано. Я замовляв «Річку снів».

Ло Цзі зачитав довгу англомовну назву снодійного.

— Не знаю, що воно таке, але, без сумніву, це не «Річка снів».

Ши Цян відкрив вікно інтерфейса на журнальному столику та завдав пошук провізора в мережі. За допомогою Ло Цзі він зрештою знайшов потрібного фахівця: лікар у білому халаті, роздивившись коробку з препаратом перевів здивований погляд на Да Ши:

— Звідки це у вас?

— Купив просто тут.

— Це неможливо. Даний препарат — рецептурний і регламентований до використання лише в центрі гібернації.

— Ці пігулки… яким чином вони стосуються гібернації?

— Цей препарат використовується для введення пацієнта в стан нетривалої гібернації — від десяти днів до року.

— Тобто, потрібно просто проковтнути пігулку?

— Ні-ні. Позаяк під час гібернації на нетривалий термін не застосовуються кріогенні технології, пацієнт перед вживанням препарату має бути під'єднаний до системи штучного кровообігу.

— А якщо просто проковтнути пігулку?

— Помрете. Але це буде безболісна смерть. Тому таким способом часто користаються самогубці.

Ши Цян погасив екран і роздратовано кинув флакон на стіл. Зміряв Ло Цзі довгим поглядом і випалив:

— От дідько!

— Еге ж, — відгукнувся той і приліг на диван. Саме цієї миті стався останній цього дня замах на вбивство.

Тільки-но голова Ло Цзі торкнулася твердої спинки дивана, та почала вгинатися, зусібіч охоплюючи його. Але процес не зупинився, як те мало бути: натомість спинка дивана міцно затиснула голову й шию Ло Цзі, далі відростила пару щупальців і почала його душити. Бідолаха не мав змоги навіть зойкнути — лише стиха хрипів, очі в нього ледь не вискакували з орбіт.

Да Ши метнувся на кухню, схопив ножа й кілька разів змахнув ним, обрубуючи щупальця на шиї Ло Цзі. Далі він руками видер друга зі смертельної пастки. Ло Цзі лантухом повалився на підлогу, поверхня дивана зарябіла повідомленнями про помилку.

— Приятелю, це вже вкотре за сьогодні я тебе рятую? — запитав Да Ши, розтираючи забиту руку.

— Здається… вже… вшосте, — прохрипів Ло Цзі; його знудило. Він безсило відкинувся на диван, але підхопився, ніби вдарений струмом. Хилитався з боку в бік, але боявся будь-чого торкатися. — Коли ж я стану таким само вправним, щоб рятуватися самотужки?

— Може, й ніколи, — відверто заявив Да Ши.

Щось схоже на пилосос викотилося не знати звідки й заходилося прибирати блювотиння.

— Тоді я в цьому збоченому світі просто готовий мрець.

— Ну, не все так погано. Ось що я думаю: після першого марного замаху було ще п'ять спроб поспіль. Це не почерк професіонала, а помилка аматора… Маємо негайно зв'язатися з поліцією, а не чекати, поки там завершать розслідування всіх інцидентів і дійдуть висновку, що вони певним чином пов'язані.

— Хтось припустився помилки,

1 ... 117 118 119 ... 177
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Темний ліс», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Темний ліс"