Читати книгу - "Книга дивних нових речей"

тому що під час свого пасторування вдома він щодня стикався з неспокійними натурами, і це ніколи його не втомлювало — навпаки, Пітера бадьорила думка про те, що його розмова з людиною, душа якої ховалася за агресивною обороною, може призвести до різких змін. І це могло трапитися будь-коли. Неможливо передбачити ту мить, коли людина врешті побачить, що відкидає власного Творця, опирається самій Любові. Багато років ці люди наосліп, затинаючись, продиралися крізь своє життя у громіздкому панцирі, який мав їх захищати, аж одного дня усвідомлювали, як незручно їм у цих тісних і непотрібних латах, скидали їх і впускали в себе Ісуса. Заради таких миттєвостей витерпіти можна що завгодно.

Я щойно провів трохи часу з Ґрейнджер , — написав Пітер, вирішивши, що належить поділитися враженнями з Беа, доки вони ще свіжі. — Але це не чоловік, як ти гадала, а жінка. Утім вона не дозволяє мені називати її на ім’я. Тут усі звертаються один до одного на прізвище. Навіть ті, що товаришують між собою.

Хай там як, а Ґрейнджер, поза всяким сумнівом, найвразливіша людина серед усіх, із ким я познайомився на аміківській базі. Однієї миті вона в чудовому гуморі, а наступної, неначе ти натиснув не на ту кнопку, її настрій раптом змінюється, не встигнеш і оком змигнути. Вона стає не те щоб злою, просто дратівливою або замкнутою. Але сьогодні вона відкрилася більше, ніж будь-коли. Ця жінка приховує якісь глибокі, незагоєні рани, і, щоб зрозуміти, звідки вони, треба буде багато часу, я в цьому впевнений. Узагалі дивно, як її відібрали для цього проекту. Мабуть, на співбесідах вона видалася врівноваженішою і спокійнішою. А може, вона справді БУЛА тоді більш врівноваженою і спокійною, ніж тепер. У нашому житті трапляються миті, коли ми, попри всі негаразди, здаємося собі нездоланними, а буває, що, тільки-но прокинувшись, ми вже почуваємося слабкими і стривоженими, хоча все йде добре. Навіть найнепохитніший християнин не захищений від незбагненної втрати рівноваги. Хай там як, а Ґрейнджер, схоже, сумує здебільшого через складні стосунки зі своїм батьком, якого вона не бачила двадцять п’ять років. Я певен, ти б її зрозуміла! Власне кажучи, я переконаний, що краще за тебе ніхто з нею не поспілкувався б на цю тему. Якби тільки ти була тут!

До речі, я дізнався справжню причину, чому ти НЕ тут. Кілька годин тому я познайомився...

Доки Пітер нишпорив у пам’яті, намагаючись відшукати там ім’я доктора Остіна, він пригадав, що вже писав про це на початку листа, перш ніж Ґрейнджер його перервала. Він стер зайві слова, відчуваючи з кожною секундою дедалі більшу втому.

Буду прощатися з тобою і відсилати цього листа. Він лишався недописаним увесь час, доки тут була Ґрейнджер, і мені соромно, що я змусив тебе так довго чекати на відповідь. Ти маєш рацію, коли докоряєш мені за зайву вимогливість до себе. Від сьогодні буду виправлятися! (Жартую.) Більше таких затримок із відповідями не буде. Надсилаю цього листа тобі, а сам сідаю писати наступного.

Кохаю

Пітер

Дотримуючи свого слова, він натиснув «Надіслати», відкрив іншого листа Беа і перечитав його. Цього разу Пітер відкинув думку про те, що мусить ретельно відповідати на кожне її запитання. Дружині це було не потрібно. Їй необхідні лише дві прості речі: переконатися, що коханий прочитав її листа, й отримати яку-небудь відповідь. Його очі зупинилися на тому місці, де Беа описувала свою рану на руці, що вже майже загоїлася: «Блідо-рожева, і пов’язка трохи натерла, але загалом усе виглядає добре!» Пітер негайно ж узявся писати відповідь.

Дорога Беа!

Який я радий чути, що твоя рука так добре гоїться! Коли дізнався, що ти поранилася, я був нажаханий, і ця новина для мене — справжнє полегшення. Будь ласка, не поспішай повертатися до роботи. Тобі потрібно повністю одужати самій, щоб піклуватися за іншими. До того ж лікарня кишить всякими паразитами, як ти сама знаєш — і я маю на увазі не тільки...

Пітер подумав хвилину-другу, намагаючись пригадати ще одне забуте ім’я, але видобути його з надр пам’яті виявилося неможливо, попри те що цю людину вони з Беа згадували щодня останні роки два.

...твого колегу-параноїка з кучерявим волоссям. Хоча мені тут усе добре вдається, я сумую за тобою. Якби тільки ти була поруч! Так шкода, що тебе відсіяли. Я, звісно, послуговуюся своїми егоїстичними мотивами, але не тільки. Проекту загалом твоя присутність пішла б на користь. Хай які там були критерії в АМІК, але вони припустилися великої помилки. Саме когось такого, як ти, тут і бракує. Оточення тут... як би це пояснити? Переважна (поважна?) більшість чоловіків. Тобто жінок довкола достатньо, але вони не змінюють загального настрою, esprit de corps[50], якщо хочеш. Такі взаємостосунки, як тут, зазвичай асоціюються з військовими силами чи, може, з великим будівельним проектом (яким усе це і є, сподіваюся). Жінки не розхитують човен, не намагаються ожіночити це місце, вони просто пристосовують свою натуру до цих умов.

Можливо, це несправедливе узагальнення. Зрештою, жінки зовсім не зобов’язані відповідати тому уявленню про жіночність, що засіло в моїй голові. Але навіть так, я мушу зауважити, що це не те середовище, в якому я почуваюся затишно, і я не припиняю думати, що