Читати книгу - "Смутна доба"

— Спішіть, козаки, бо ваш Жолкевський Москви досягне. Вона не лише беззахисна, а й прихильна до Владислава!..

Доходили й інші вісті — самозванець теж вирушив на Москву із Калуги, лишивши в одному з монастирів Марину Мнішек. Молчанов узяв Серпухов, йому здалися Коломна та Кашира. Але стояв Заранськ, де воєводив князь Дмитро Пожарський.

Самозванець теж швидко рухався вперед і став біля села Коломенського.

Козаки досягли Можайська, де зупинився коронний гетьман, чекаючи вістей з Москви. Він їх не прийняв, більше того — вилаяв джуру, котрий про них доповідав. Та лях одержав щедру винагороду.

— Почекайте день-два, не до вас панові Жолкевському...

А в Москві, щоб звільнити престол для королевича Владислава, назрів заколот. 17 липня 1610 року до царя Василя прийшли бояри і запропонували йому добровільно залишити трон. Люди, що заповнили Красну площу, теж просили царя лишити престол, хоч патріарх заперечував. Через два дні Захар Ляпунов з кількома князями знову побували у царя і умовили його постригтися в монахи.

Коли вістка, що колишнього царя вивезли до Вознесенського монастиря, долетіла до польського стану, джура гетьмана прибіг до київських козаків.

— Ходімо, пан Жолкевський вас прийме, у нього добрий настрій.

Козаки пішли на аудієнцію обоє.

Сутички та бої зі злочинцями Григорія Пашкевича, котрі тримали у страхові київське воєводство, Левко Розтопча називав малою війною. Ще в 1610-му Пашкевич зібрав під Житомиром кілька тисяч озброєного бродячого наброду і спустошував усе, що траплялося на його шляху. Бандити не гребували випадковим подорожнім, що брів розгаслою осінньою дорогою, під Києвом вирізали шинкарську родину, а в корчмі виявилось двоє підсмажених курчат. Захоплювали і розтягали вони також великі дворянські маєтки з численним надвірним військом.

На початку 1611 року Пашкевич збив нову злодійську ватагу і поновив розбої. Левко відвідав Житомир, щоб прочитати у гродських книгах скаргу багатого магната Стефана Немировича, на землях якого Пашкевич звив своє розбійницьке гніздо.

Та надамо слово документу:

«Року 1611 місяця генваря 14 дня.

Писав до підстарости житомирського уроджений його милість пан Стефан Немирович обтяжливу скаргу на Григорія Пашкевича, котрий зібрав людей свавільних під назвиськом рицерства Низового Козацького і чинить розбої, наїзди та кгвалти на маєтності шляхетські. Пашкевич, не думаючи про добру славу, пристойність і боязнь Божу, злучившись зі свавільними людьми, став за старшого, полковником себе іменує, за допомогою тих волоцюг він сів, яко розбійник, на маєтність мою, Стефана Немировича (названо два десятка його містечок і сіл), року минулого тисяча шістьсот десятого, мало не через усе літо кгвалтом наскакуючи, незмірні шкоди мені і підданим моїм у маєтках зверхіменованих чинив — головорізи мордували людей, мужаток і дівок учтивих кгвалтили, нема села чи містечка, де б мені і підданим моїм шкоди розмаїтої не вчинили Пашкевич та волоцюги його і гультяї, окрім людських кгвалтів коней позабирали, збіжжя озиме і яре потравили.

Року тепер ідучого місяця генваря дев'ятого дня поіменований Пашкевич, наскочивши на моє містечко Шершневське, урядника і слугу мого шляхтича учтивого Яна Розковського зловив, прив'язав, яко поганина[255], до повозки з конем рядом, відкинувши всяку пристойність і сором. Жон і дівок учтивих кгвалтили, повідрізали їм до пояса кошулі[256] і пасли очі свої лотровські, коли жінок, як бидло, по вулиці гнали.

Іншим підданим лупи на смерть вчинили і тіла невідомо куди поділи, заліза з рудень моїх возів з півсотні забрали, різних речей на багато тисяч талярів і червоних золотих.

Умислили зловмисники маєтності мої сплюндрувати, підданих моїх люпезству піддати, а мене знищити. Пашкевич зманив мене наче для перемови про винагороду, обіцяв словом рицерським по-приятельськи обійтись, упевнив обітницею про винагороду за шкоди, мені причинені. На десятку коней подався я з моїми людьми до свого села Бежова, Пашкевич угледів, що я наближаюсь, і наказав війську своєму, якого могло бути півтори тисячі, з усіх боків нас охопити та густру стрілянину вчинити. Я ледве утік цілим до свого містечка Чернехова, а він сім десятків підданих моїх з Чернехова, Андрієва та Шершнева шаблями і кастетами побити, дочок їхніх покгвалтити, а підданого мого міщанина Семена Сухореброго на смерть забити.

Прошу, аби протестація моя до книг врядових записана була».

Наступного дня возний генерал київської землі Адам Петровський засвідчив напад банди на пана Немировича та його підданих, привезених для огляду на підводах.

Подібних документів у середньовічних урядових книгах чимало.