Читати книгу - "Четверо в яхті"

class="book">Не було ніякого сумніву, що саме тут, біля скелета автомашини, її страх досягав кульмінаційної точки. Коли Суламіф відпустили, вона впала горілиць на землю, заплющила очі, не наважуючись ні ворухнутись, ні скиглити. А коли Куцик спробував підштовхнути суку до машини, вона так розпачливо заскиглила, що він дав їй спокій.

Бальбінський уже не дивився на неї.

— Рузга! Климчак! — гукнув він. — Сюди!

Але поки вони прибігли, хлопці самі схопили іржавий кузов машини і підняли його. Подсядло встиг іще підштовхнути його рукою, і кузов, заскреготівши, перекинувся на другий бік під ялинку.

Тоді на жовто-салатовій плямі зім'ятої трави всі побачили шматок бляхи, під яким виднівся чорний отвір.

У Бальбінського заблищали очі. Він схопив Андрійка за плече.

— Назад! Бігом за сарай! І ви, скоріше!

Хлопці відскочили від отвору. Кількома рухами Бальбінський відчинив його ще більше. Потім і сам упав на живіт.

— Климчак! — прошепотів. — Тривогу!

Високий цивільний витягнув з кишені свисток. Пролунав різкий свист.

А Бальбінський підповз до отвору і крикнув:

— Вилазьте! Спочатку викиньте зброю! Опір зайвий! Даю п'ять хвилин!

Він відповз назад, озирнувся, побачив, що хлопці виглядають з-за рогу, і погрозив їм кулаком.

Чорна діра в землі мовчала. Обоє цивільних витягли пістолети. Подсядло оглянувся і виламав осику товщиною з людську руку.

— Три хвилини! — крикнув Бальбінський. — Насамперед викиньте зброю, тоді не будемо стріляти. Руки вгору і виходьте! Три хвилини!

Хлопці дивилися, перелякані й захоплені. Біля їх ніг лежала Суламіф.

— Ще хвилина! — крикнув Бальбінський знову. — За хвилину розпалимо вогнище. У вас немає ніяких шансів. Дим вас задушить!

Земля мовчала. Бальбінський озирнувся, трохи відповз і голосно почав командувати:

— Рузга! Давай гілки! Подсядло, Нарви трохи ялівцю. Климчак, соломи, соломи з грузовика. В каністру бензину, миттю!

Здісь подивився навколо і побачив на подвір'ї кілька сухих соснових гілок. Хлопці одразу підтягнули їх до Бальбінського.

— Швидше! Климчак, ще більше! — гукнув він до них, але рукою і очима наказував їм: геть!

За хвилину на отворі вже лежали гілки.

— Підпалюємо! — попередив Бальбінський. — Климчак, де бензин?

Потім, не чекаючи бензину (бо його й не було), він запалив звичайний сірник і підніс до рудої соснової китиці. Жовті, майже непомітні іскорки цілим снопом побігли вверх, і перша смуга голубуватого диму охопила вогнище.

Тоді з-під нього, з глибини, почувся придушений крик.

На знак Бальбінського швидко відтягнули палаючі гілки. З глибого від диму отвору відразу ж вилетів якийсь чорний предмет. Бальбінський притиснув його до землі. Пістолет.

— Далі, далі! — гукнув він у яму. — Кидайте все!

Ще кілька обойм. Потім висунувся відполірований автомат, мовчазним залізним дулом скерований догори.

Бальбінський швидко його витягнув. Чотири чоловіки оточили яму. Хлопці теж не витерпіли і вибігли з-за сарая, ставши на крок за ними. Тільки Суламіф не те що не пішла за ними, але відповзла назад, продовжуючи скиглити.

Ніхто не звернув на неї уваги. Хлопці чекали, коли з отвору вирине голова. І всі четверо сподівалися побачити круглу, велику голову, маленький горбатий носик, вузькі стиснуті губи…

Бальбінський і його люди трохи розступилися. Першою вилізла рука. Вона висунулась і вчепилась за дерн.

А коли за нею з'явилася голова — хлопці аж зітхнули від несподіванки. Це був не Сикус. Хлопці зовсім не знали цього чоловіка. Він був високий, світловолосий і широкоплечий, з квадратним підборіддям, довгуватим носом. Незнайомець кашляв, чхав, сіруваті очі на блідому обличчі сльозилися. Руки він слухняно підняв угору і тримав їх так, доки Рузга і Климчак перевіряли його кишені.

Зброї в нього не було, і затриманому дозволили опустити руки. Тільки тоді Подсядло нахилився до нього.

— Так, так, я вас нібито знаю!

Але огрядний блондин знизав плечима.

— Я вас не знаю!.. — процідив він крізь зуби.

— Стривайте, чи не були ви в таборі під Ангебургом?..

— Найн… — вирвалось у того.

— О, знаю!.. — Подсядло стукнув себе по лобі. — Ми ж знайомі! Ви Крюгер, правда?

Тільки тоді перша іскра безпорадної ненависті заблищала в погляді спійманого. Він одвернувся від Подсядла і почав щось говорити по-німецьки до Бальбінського. Андрійко зрозумів тільки, що він вважає себе військовополоненим і просить захистити його від зайвої цікавості цивільних гав.

Бальбінський хитнув головою, жестом попросив Подсядла дати Крюгеру спокій. Незабаром вони пішли. Хлопцям довелося кілька хвилин почекати, доки заспокоїлася Суламіф.

3

Це відбувалось через кілька днів, у маленькому повітовому містечку Піш.

У невеликій темнуватій кімнаті сиділо шість чоловік. За вікнами була липнева спека, кричало докучливе радіо. Людно було біля півпідвалу, в якому містилася найбільша місцева пивна. Торохтіли два грузовики.

В кімнаті було прохолодно. Зачинили вікно, і голос радіо став тихіший. Четверо хлопців сиділи поряд, п'ята — Люцина, як завжди, обрала собі місце біля Андрійка. Шостий був Бальбінський. Суламіф теж дрімала біля дверей.

— Я вам дуже зобов'язаний, — розпочав Бальбінський. — Я водив вас за ніс, може, й занадто довго. Але, самі знаєте, справа була дуже заплутана. Проте мушу визнати, що ви не лишилися в боргу. Мені страшенно перепало від керівництва за те, що розповів вам про Хаузгофера. Не знаю, чи довірять ще колись мені таку справу. Вважають, що в мене довгий язик. Мабуть, це так і є.

Він закурив. Слухачі мовчали, не розуміючи, серйозно говорить Бальбінський чи знову глузує.

— Ну, а коли вже так сталося, користайтесь з цього, запитуйте! Адже у вас, напевно, є тисяча сумнівів. Так? Давайте! Зрештою, Андрійко написав усе на папірці…

— Послухайте! — вирвався Войтек. — Те про що говорив Андрійко, коли ви… того… підслухували під дверима! Ну, з цими гілками на доріжці!