Читати книгу - "Берлін Александерплац. Історія Франца Біберкопфа, Альфред Деблін"

три чарки коньяку, два бутерброди з шинкою, три бульйони і три ґумові підошви». — «Ґумові підошви? А, це ви так про грінки». — «Ви кажете: «грінки», а я кажу: «ґумові підошви». А дріб'язку у вас не буде? Знаєте, у нас вдома немовля в колисці лежить, то я йому замість соски даю монетку посмоктати. Так. Ну що, мишеня, ходімо. Година сміху скінчилася, до каси і поїдемо на Кассель».

Александерштрасе та площею проходять також чимало жіночок і дівчат, що носять під серцем зародок, який перебуває під захистом закону. І поки на вулиці жіночки й дівчата мліють від спеки, зародок сидить в своєму закутку, у нього приємна температура, він гуляє по Александерплац, але деяким зародкам опісля буде кепсько, тож хай зарано не радіють.

А ще там тиняються інші люди, які цуплять усе, що погано лежить; одні ситі, інші ще тільки розмірковують, як би й собі чимось набити черево. Універмаг Гана знесли до цурки, але крамниць не бракує, вони ледь не в кожному будинку, принаймні так виглядає, ніби то все крамниці, а насправді там ні до чого прицінитися, сама лише реклама, заклики, приманки-щебетанки, обіцянки-цяцянки — справжнісінький тобі пташиний ґвалт.

І знов я побачив усі утиски, що чинились під сонцем, — і сльоза ось утискуваних, та немає для них потішителя, і насилля з руки, що їх гноблять, і немає для них потішителя. І я похвалив тих померлих, що давно повмирали[206].

Похвалив померлих. Для всього свій час, час зашивати і час дерти, час збирати і час розкидати. Похвалив померлих я, що лежать під деревами й сплять[207].

Єва знову забігла до Франца: «Франце, ти збираєшся нарешті щось робити? Адже минуло вже три тижні. А якби я жила з тобою, ти б і про мене так мало дбав?» — «Та я ж нікому навіть сказати про це не можу, оце лише ти, Єво, знаєш та Герберт, і ще бляхар, а більше ніхто. Про таке нікому й не скажеш, бо на глум здіймуть. А заявити в поліцію також не випадає. А на рахунок грошей — не переймайся, Єво. Можеш мені більше нічого не давати, якось обійдуся. Я — знову — піду — на роботу». — «Щось ти геть не засмучений, і сльозинки не зрониш. Уже навіть і не знаю, як тебе розворушити, а я сама нічого не можу зробити». — «Я теж не можу».

Справа йде до розв'язки, злочинці гризуться між собою

На початку жовтня у банді дійшло до суперечки, якої так побоювався Пумс. Йшлося про гроші. Пумс, як завжди, вважав, що головною справою для банди є збут товару, тоді як Райнгольд та інші, а з ними й Франц, навпаки, головним вважали добування товару. Вони вимагали, щоб виручка розподілялася залежно від кількости здобутого, а не від збутого, Пумсові закидали, що той бере собі надто велику частку, зловживаючи монополією своїх зв'язків зі скупниками, а надійні скупники не бажали мати справи ні з ким іншим, окрім Пумса. І хоча Пумс погоджувався на значні поступки й всі можливі форми контролю, банда стояла на своєму: щось треба міняти. Вони виступають за кооперативну форму їхнього підприємства. Та Пумс вважає, що вони й так її мають. Але цьому ніхто не вірить.

Аж тут нагодилася одна справа: крадіжка зі зламом на Штралауерштрасе. І хоча Пумс уже давно не виходив на діло, цього разу він іде разом з усіма. Йдеться про фабрику перев'язувальних матеріалів, розташовану в одному з дворів на Штралауерштрасе. Вдалося рознюхати, що у приватній конторі в сейфі зберігаються гроші. То мав бути випад проти Пумса: не товар, а гроші. Коли ділитимуть гроші, ніякого шахрайства вже не буде. Тому Пумс і вирішив взяти у справі особисту участь. По двоє вони піднімаються пожежною драбиною, спокійно розбирають замок на вхідних дверях до контори. Бляхар узявся до роботи. Тим часом було зламано замки на всіх конторських шафах: там виявили лише дріб'язок та кілька поштових марок; у коридорі знайшли дві каністри з бензином — може стати в пригоді. Потім усі чекають, поки Карлхен закінчить свою роботу. І треба ж було такому трапитися, що він обпік собі автогеном руку й більше не може продовжувати працювати. Райнгольд спробував сам узятися до діла, та через брак досвіду в нього нічого не вийшло. Тоді Пумс забрав у нього автоген, але і в нього справа не пішла. Кепсько! Треба кидати все і вшиватися, поки не з'явився сторож.

З досади вони схопили каністри й пообливали бензином усі меблі й навіть клятий сейф, а потім кинули сірника. Невже Пумс тепер може зловтішатися? Де там! Цього вони не допустять. Трішки зарано кинули сірника й трішки підсмалили Пумса. А чого він взагалі з ними поперся? У того вся спина горить, а хлопці кинулися до сходів, подають знаки, мовляв, сторож іде. Пумс заледве встиг ускочити в машину. І поготів йому, буде Пумсові наука! Але ж де взяти грошей?

Пумс посмішкується. Все-таки товар краще за гроші. Тут треба бути спеціалістом. Що ж робити? Пумса називають і експлуататором, і капіталістом, і аферистом. Але слід бути обережними, щоб не перегнути палиці, а то він може скористатися своїми зв'язками й збити нову банду. А на черговому засіданні клубу він скаже: я роблю все, що можу, якщо хочете, можу показати оригінали рахунків; одне слово, йому нічого не закинеш, а коли відмовитися з ним працювати, тоді в клубі скажуть: а що ми тут можемо зробити, якщо ви не хочете з ним працювати, то ваш клопіт, чоловік робить, що може, і якщо йому трохи більше перепадає, то тут нема чого нарікати, у вас ще є дівки, які також заробляють, а в нього лише стара, ото й усе. Так що доведеться і надалі мати з ним справу, з цим клятим експлуататором і капіталістом.

Усю злість зігнали на бляхареві, який завалив справу на Штралауерштрасе, через що вони спіймали облизня. Такий попсуй-майстер нам узагалі не потрібен. А тому прикро, обпік руку, мусить тепер її лікувати, завжди працював добре, а тепер має постійно вислуховувати образи.

Звісно, вони можуть збиткуватися наді мною, похмуро думає Карл. Була в мене майстерня, а через них довелося її закрити. Варто мені трохи випити, як жінка починає лементувати. А сама? На Новий рік повертаюся додому, гукаю її, гукаю, а тої й близько нема. От курва! Приперлася аж о сьомій ранку, ясно, що з іншим була, зрадила