Читати книгу - "Заміж у покарання, Марія Акулова"

Приймаю дзвінок на випадок, якщо  із університету, але одразу ж розумію – ні.

– День добрий, Айлін… – Чоловічий, трохи «тягучий», трохи знущальний голос впізнаю з перших «нот». Може, тому, що думала про нього частіше, ніж вартувало б.

Не про самого Наума, звичайно, він мене не зацікавив, а про його стосунки з моїм Айдаром та про їхнього спільного боса.

– Здрастуйте, Наум. Звідки у вас мій номер?

Я розмовляю ввічливо, намагаючись приховати хвилювання. Не хочу здобути амплуа слабкого місця Салманова. Я його шпигунка, а не зливниця.

Чоловік сміється в слухавку, почасти збиваючи мій настрій, але я тримаюся.

– Приємно, що запам'ятала мене… – Наум робить паузу, яку я не заповнюватиму. Як і раніше бісить, що на ти. Він вичікує пару секунд, потім зітхає. – Знаходити номери мені не складно. З урахуванням специфіки служби, ця навичка доведена до автоматизму. 

Його пояснення запускає роботу моєї буйної фантазії. Уявляю, що на мене вже зібрали досьє і оголили усі слабкі місця.

Лякаюся і одразу ж бадьорю себе. Приховувати мені нічого. Нашкодити я Айдару не можу. Як би там не було, за дружину він узяв безпечну супутницю.

– Ти дуже зайнята, Айлін?

Насправді я взагалі не зайнята. Завтра ми з Айдаром їдемо. Мені потрібно знати тільки які у нас плани на вечір, чи готувати вечерю. Я вже погуляла, повчилася, почитала. Ми з Айдаром домовилися, що на трасі поміняємось місцями і частину дороги додому нас везтиму я, тому сьогодні хочу лягти не пізно і гарненько виспатися. Але Науму я все це, звичайно, не озвучу.

– Я можу попросити спочатку поставити питання повністю, а потім чекати на мою відповідь?

Граю на межі фолу, знаю. Навчаюся у чоловіка. На ньому ж у голові я перевірила, перш ніж озвучити Науму.

Він реагує схожим чином до того, що я очікувала б від Айдара. Але у відповідь на його сміх у мене серце не йокає. Гордості не відчуваю. Радості також.

– Можеш, звичайно… Подобаєшся ти мені…

Прикушую кінчик язика. Відповісти тим самим не можу.

– Хочу зустрітися з тобою ненадовго.

– Для чого?

– У Салманова незабаром День народження, він поїде, потім знову сюди не заженеш. Ми із Семеничем розщедрилися на подарунок. Через дружину передати буде надійніше та дешевше, ніж гнати через півкраїни водія.

Я відчуваю, що це привід. Впевнена, відмовлюся від зустрічі – буду хорошою дівчинкою. Але щось підмиває все ж таки погодитися.

– Я можу спуститися та забрати…

– Чудово, домовились. Кав'ярня є якась під будинком?

Наум питає повсякденно, а мені хочеться ляпнути, що передумала. Мене не треба гнути під себе. Я начебто чітко сказала, що просто вийду, але він намагається протягнути свій варіант.

Хоче не подарунок передати, а зустрітись. Можливо, просто уважніше мене роздивитися. Можливо, поговорити. Можливо, я дізнаюся більше та допоможу нормалізувати стосунки з начальником Айдара.

Це занадто самовпевнено, звичайно, але безглуздо було б згаяти шанс.

– Скористайтеся навичкою, яку ви довели до автомату. – По телефону я смілива. Наум знову сміється. Цього разу очевидно шанобливо. – О котрій вас чекати?

– Хвилин за двадцять.

– Добре, до зустрічі.

Скидаю, відкладаю телефон та йду одягатися. Повернувшись у вітальню, бачу, що Айдар відповів.

"Приїду, теж скучив. Ти вдома?"

Не трапись дзвінка Наума – ось зараз я б розквіту і заверещала від захоплення. А потім із легким серцем відповіла б «так, чекаю». Але тепер строчу:

«Напишеш, як виїжджатимеш»

Це потрібно для того, щоб я встигла підвестися.