Читати книгу - "Твій на місяць, Анастасія Соловйова"

Епілог

Пройшло три місяці

Ми з Ромою почали жити разом за кілька днів після весілля Ксюхи та Данила. Я навіть засмутилася, кидаючи прощальний погляд на сірий гуртожиток. Все ж таки тут я познайомилася з кращою подругою, звикала до дорослого життя, боролася з безсмертними тарганами, відкривала вино без штопора і мерзла у вмивальні, поливаючи себе з ковшика гарячою водою. Без цього студентські роки були б неповноцінними.

Тепер я пізнаю, що таке спільне проживання з коханою людиною. Я трохи хвилювалася перший тиждень, соромилась якихось елементарних речей, але потім зрозуміла, що парюся через дрібниці, і відпустила ситуацію. Ми з Ромою швидко зійшлися в побутовому плані: не було жодних сварок і скандалів, ніхто не розкидає шкарпетки, не вимагає борщу на вечерю і не залишає по собі брудний посуд.

Я почуваюся щасливою кожного дня. Наче знайшла нарешті місце, де мене завжди підтримають і заспокоять. Я більше не боюся бути покинутою чи незрозумілою. Знаю, що Рома любить мене, ніколи не скривдить і не розчарує.

Нещодавно я закінчила курси сомельє, але не збираюся зупинятись на досягнутому. Хочу й надалі пробувати щось нове, тому я записалася до студії танців на пілоні, а через тиждень почну ходити на курси ораторського мистецтва та курси розмовної англійської мови. У планах ще купа всього: від майстер-класів з більярду та настільного тенісу до автошколи. Рома у всьому мене підтримує і тільки радіє, що я шукаю себе і не думаю зупинятися.

— Гей, білявко, ми запізнюємося, між іншим, — жартує Рома.

— Ну яка я тобі білявка? — одразу розчулююся я. — Зовсім ви бука, Романе Батьковичу.

— Найбучніший бука, ага, — усміхається він. — Але політ на повітряній кулі ніхто не скасовував. Час виходити.

Кілька тижнів тому я випадково зізналася, що в дитинстві зачитувалась книгами Олександра Волкова про Смарагдове місто. І, будучи маленькою мрійницею, часто уявляла, як прилітаю до чарівної країни на повітряній кулі. Якщо Гудвіну, Великому та Жахливому, пощастило опинитися у казковому світі, то чому я не можу?

Рома слухав мене з легкою усмішкою на губах, а потім міцно обійняв і поцілував. Назвав мої дитячі бажання чудовими. І тільки цього ранку зізнався, що забронював для нас політ на повітряній кулі.

— Мрії маленької Асі повинні збуватися, — сказав Рома, помітивши мій приголомшений погляд. А я мало не задушила його в обіймах, стрибала і цілувала до оніміння губ. І як він постійно вгадує мої бажання?

Надворі яскраво світить літнє сонце, кучеряві хмари прикрашають небосхил, і ми з Ромою повільно злітаємо вгору. Величезна куля несе нас у далечінь, легкий вітерець приємно лоскоче шкіру, я розглядаю світ, що зменшується, і посміхаюся, не в змозі знайти правильні слова для опису своїх емоцій. Терпке захоплення, радість і безмежне кохання — до Роми, до життя, до людей.

— Як тобі політ на повітряній кулі? Виправдав очікування?

— Невже ти серйозно питаєш? — хмикаю, обурена таким дивним питанням, і повертаюся до Роми.

Він тримає в руках відкриту червону коробку з каблучкою. Зблідлий, у зелених очах іскриться ніжність, куточок губ піднятий у легкій усмішці.

— Асю, я кохаю тебе. Хочу провести з тобою все життя, хочу називати тебе своєю дружиною, хочу, щоб ти взяла моє прізвище. Навіть не думав, що для мене це так важливо. Я купив каблучку два місяці тому, але хотів зробити пропозицію в особливій обстановці. Повітряна куля видалася мені ідеальним варіантом. Я не бачу більше сенсу тягнути… Асю, ти вийдеш за мене? — схвильовано питає Рома.

Ошелешено дивлюся на нього, в легенях не вистачає повітря, щоки немов горять у вогні. Часто моргаю, стискаю губи, щоб не закричати банальне "Так, звичайно!", Даю собі секунду на зволікання. Я, звичайно, замислювалася про шлюб, але припускала, що на такий серйозний крок Рома зважиться за рік чи два. Може, навіть пізніше.

Я ніяк не очікувала, що політ на повітряній кулі закінчиться пропозицією руки та серця. Як здорово, що мій чоловік вміє робити сюрпризи. Притискаю пальці до обличчя, дивлюся на зосередженого Рому і жмурюся від надто гострого спалаху щастя, що пронизує все тіло.

— А коли, Ромо? — грайливо скидаю брови вгору. — Коли ти хочеш одружитися зі мною?

— Та хоч завтра, — відразу відповідає він, полегшено видихаючи.

— Серйозно?

— А чому б і ні, у нас давно працюють служби, які реєструють шлюб за один-два дні. Ну що, повертаємось на грішну землю та їдемо?

— Куди?

— Туди, де нас зроблять чоловіком та дружиною вже завтра.

— Я згодна! — цілую його в губи, обіймаю міцно-міцно, все ще не вірячи в реальність того, що відбувається. Я, як Гудвін, прилетіла на повітряній кулі у казковий світ.

Ззаду лунає шипіння піни — інструктор простягає нам келихи і розливає шампанське. П'ємо, постійно цілуємося і обіймаємося, сміємося, розглядаючи ліси та поля, повз які пролітаємо, знову регочем, випадково обливаємося шампанським і злизуємо зі шкіри крапельки солодкого напою. Ми розчиняємося в ейфорії, що огортає наше тіло, ми паримо високо над землею, губляючись в миттєвості абсолютного незамутненого щастя.
 
За годину ми з Ромою приїжджаємо до Будинку юстиції, заповнюємо всі необхідні документи, платимо за термінову реєстрацію, і мила жінка обіцяє розписати нас завтра після обіду.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍