Читати книгу - "Абіссінець, Жан-Крістоф Руфен"

яких добре знали, що ті одержимі невинною манією взаємного винищування.

У решті ж, у відносинах з тубільцями належало здебільшого ладити з їхніми жінками, які сміливіші за чоловіків і керують ними. За наполяганням жінок чоловіки за непомірною ціною купують яскраві тканини, брязкальця та навіть нещодавно привезені одним венеціанським купцем криві дзеркала, котрі в Європі показують на ярмарках.

Поки тривали ці приготування, Алікс переймалася своїми, які були більш скромними, але не менш ретельними. Вона попросила в батька дозволу не виходити з кімнати. Той погодився з великим полегшенням. Перейнявшись найбільш заспокійливими з думок Епіктета, яким він зачитувався останніми днями, месьє де Майє гадав, що наблизився до спокою стоїка, котрий з величчю ігнорує біль та сором. Цей настрій поки що був нестійкий: коли він раптом налітав на двері, то машинально з усієї сили бив їх тростиною. Але то були вже залишкові явища хвороби, а донька для нього більше не існувала. Мадам де Майє подібною твердістю не відрізнялася, і чоловік докоряв їй за це. Утім, він залишив її в невіданні стосовно жахливого злочину, в якому зізналася Алікс. Отже, мати оплакувала лише покликання своєї доньки. Що б було, якби їй довелося пережити її безчестя? Алікс приймала бідолашну жінку раз на день, проти вечора, і спостерігала, як та ллє річками сльози в маленькому кріслі, оббитому рожевим шовком, в якому дівчина раніше любила читати. У інші години двері відчинялися лише Франсуазі. Розлючений месьє де Майє, котрий ані на хвилину не повірив у невинність пралі, заборонив їй супроводжувати доньку до Франції. Але дозволив розважати її до від’їзду.

Вони разом готували досить дивне придане послушниці. Було вирішено, що в день від’їзду Алікс зверху одягне широку сукню з темно-бежевої тканини — сувору, як сам монастир, і таку, що одразу відведе всі підозри. Але під нею вона матиме оксамитові штани, широку сорочку та шкіряний пояс, за який застромить пістолети. У своїй скрині, під шаром невибагливої білизни, підхожої для благочестивого життя, Алікс заховала пару черевиків з м’якої шкіри, які Франсуаза ходила замовляти в арабське місто, за міркою своєї власної ноги, котра була точнісінько така, як нога дівчини. До цього додавалися шпори з зубчастими коліщатами, широкій ніж з рукояткою зі слонової кістки. Нарешті, знов-таки Франсуаза принесла під спідницями шпагу, яку для цієї оказії нагострив метр Жюремі. Залишалися пістолети, порох та свинцеві кулі, які прибули згодом у коші з чистою білизною.

Ці приготування забрали десять днів, оскільки вимагали найбільшої обачності. Алікс була готова. За їжею, яку кухарка приносила їй на таці, вона задумливо дивилася у вікно. Коли вже їхати? Куди ділося це судно? Місяці минали. Добігав кінця лютий, і до Єгипту потихеньку поверталася спека. По стовбурах дерев підіймався сік. Одного дня неопалима купина в садку вкрилася маленькими червоними цятками, і вся заквітла, пожвавивши галявинку. Алікс побачила в цьому провість швидкої зустрічі з Жаном-Батістом. У неї вже не залишилося сліз шкодувати про щось, страждати. Як би уважно не прислухувалася вона до себе, відчувала лише сильне нетерпіння.

З усіх подорожніх, що готувалися лишити Каїр, першим їхати мав Мюрад. Він прийшов попрощатися з консулом, який прийняв його люб’язно. Шпигуни донесли месьє де Майє про появу шести франків, і він вивів з цього, що то були єзуїти, про яких говорив Флео. Інструкція міністра наказувала зберігати мовчання стосовно цієї справи. Месьє де Майє суворо її дотримувався. До того ж, він і сам дуже не хотів, щоб його амбасада пов’язувалася з цими релігійними починаннями. Тому просто побажав Мюрадові щасливої дороги та передав йому на словах вітання Короля Франції Імператору Ефіопії, якщо він його побачить…

— Яким шляхом ви поїдете до цієї країни? — спитав консул Мюрада.

— Ми спустимося до Джидди, потім до Масауа, і повернемо на Гондар.

— Отже, ви обрали морський шлях.

Це була добра новина. Принаймні, вони не заважатимуть дю Рулю, а якщо трохи повезе, то прибудуть після нього.

Метр Жюремі теж щиро попрощався з Мюрадом, бо тепер був спокійний, що не кидає друга в скрутному становищі. Провидіння врятувало його в крайній нужді. Протестант не знав учених, які їхали з Мюрадом. На хвилину в ньому заворушилися певні сумніви, але він дозволив собі не перейматися таємницею їхніх осіб. Метр Жюремі вже не турбувався про вірменина, і був сам надто зайнятий делікатною місією, яку йому доручила Алікс, щоб шукати ускладнень там, де їх могло й не бути. Чарівним сонячним ранком Мюрад зі своїми супутниками вирушили верхи до Суецу. За ними в кабріолеті їхали все ті ж абіссінці.

Двома днями пізніше один випадок мало не зашкодив усім планам Алікс. До консульства прийшла пошта з Версалю — то був знак, що до Олександрії нещодавно приплив корабель. Від’їзд був незабаром.

Останні сумніви навели Алікс на думку дізнатися, чи не містять ці нові листи якихось відомостей про Жана-Батіста. Вона побоювалася, що через довгу розлуку вони з ним могли вдатися до протилежних дій, які ускладнять справу замість того, щоб її полегшити.

Як завжди, месьє Масе відніс листи консулу, який зачинився з ними в своєму кабінеті. Звідти він вийшов на обід, котрий забажав розділити з секретарем. Алікс поспіхом домовилася з Франсуазою, що та в наступну годину, впродовж якої консул, як завжди, відпочиватиме на другому поверсі, увійде до кабінету й зазирне в пошту. Та виконала все з хоробрістю, і почала читати перший лист. Бідолашна жінка ледве спромагалася розбирати почерк міністра. Вона морщила лоб та бурмотіла про себе. Не кожну фразу розуміла з першого разу. Час плинув. Про Жана-Батіста нічого не зустрічалося…

Раптом у передпокої почулися голоси, немов хтось увійшов. Однак, на дворі не було чутно жодного екіпажу. Відвідувач, певно, прийшов пішки. Франсуаза кинула лист і побігла до музичного салону. Відкривши двері, вона побачила, що там сидить мадам де Майє — на щастя, спиною до дверей, — та голосно ридає. Франсуаза знов зачинила двері й почула голос месьє Масе, який наближався до салону; вона розгубилася та сховалася за портьєру. Увійшов секретар; з ним був чоловік, який говорив з іноземним акцентом.

— Зачекайте тут, отче, прошу вас. Месьє де Майє зараз буде.

Месьє Масе залишив відвідувача ходити по кімнаті, і Франсуаза почула, як секретар пішов на другий поверх. Трохи згодом спустився консул і, зайшовши до приміщення, сказав дуже незадоволеним тоном людини, яку позбавили пообіднього відпочинку:

— Отже, брате Паскуалє, яка термінова справа змусила вас звернутися до мене?

— Пробачте, мосью консоле. Я не знав, що ви спите.