Читати книгу - "Останній дон"

митців, які зі шкури пнуться, аби показати Божу іскру у своїй грішній подобі. Вельми шкода, що з цього не накрутиш кінофільму. От якби показати, що гроші кращий лік, як порівняти з мистецтвом і коханням. Тільки от публіка такого нізащо не сприйме.

Боббі Бенц швиденько скликав усіх просто з фестивалю, який ще тривав поза стінами кам'яниці. Єдиним талантом серед скликаних була режисер «Мессаліни» — жінка на ім'я Діта Томмі, справжня майстриня, що мала найприязніші стосунки з кінозірками жіночої статі; теперішньою голлівудською мовою це означає, що вона не гомосексуалістка, а просто феміністка. Але тому, що вона лесбіянка, чоловіки, які зібралися на конференцію, не надавали жодної ваги. Діта Томмі спромагалася не виходити за межі кошторисів, її фільми давали прибутки, а її походеньки з жінками спричиняли куди менше клопоту, ніж пригоди режисерів-чоловіків, які не минали нагоди затягти до ліжка своїх актрис. Коханки-лесбіянки знаменитостей знали своє місце.

Елі Мерріон сидів за конференційним столом на чільному місці, доручивши Бенцові вести розмову.

— Діто,— розпочав Бенц,— дайте точну інформацію про стан справ з картиною, і як, на вашу думку, можна вийти з цієї ситуації. Хай йому біс, я в ній нічого не годен утямити.

Томмі любила висловлюватись стисло і завжди по суті справи.

— Атена до смерті налякана. Вона не повернеться поки ви, генії, щось не зарадите, щоб цей перестрах зняти... А без неї, любі мої, п'ятдесят мільйонів зелених загудуть.— Вона зробила коротку паузу.— Минулого тижня я знімала епізоди довкола Атени, тож бодай трохи врятувала ваші гроші.

— Клятий фільм!— не стримався Бенц.— Я ніколи не мав бажання його знімати.

Бенцова репліка розворушила всіх присутніх. Продюсер Скіппі Дієр вихопився наперед:

— Не перегинай, Боббі!

А Мело Стюарт, агент Атени Аквітан, додав:

— Брехня!

Адже фільм «Мессаліна» мав однодушну підтримку,— мабуть, за всю історію студії не було картини, що так легко дістала б усі дозволи.

У «Мессаліні» йшлося про Римську імперію за часів імператора Клавдія, побачену з феміністичного погляду. Написана чоловічим пером історія змальовувала дружину імператора Мессаліну як розбещену і кровожерну шльондру, яка однієї ночі підбила всіх мешканців Риму на сексуальну оргію. Одначе у фільмі, де її життя відтворювалось через майже дві тисячі років, вона поставала трагічною героїнею, Антігоною, другою Медеєю. Жінкою, що, користуючись єдиною доступною для неї зброєю, намагалася змінити світ, у якому так усевладно панували чоловіки, що ставились до жіночої статі, половини роду людського, як до рабинь.

То був великий задум — нестримний секс в усій пишноті барв, надзвичайно актуальна й популярна тема — одначе його годилося подати так, щоб завдяки досконалій кінообгортці в усе повірили. Передусім Клавдія Де Лена створила дотепний сценарій з гострим і виразним сюжетом. Те, що за режисера взяли Діту Томмі, було правильним і з прагматичного, і з політичного погляду. Вона мала тверезе мислення і великий режисерський досвід. Атена Аквітан — ідеальна Мессаліна, і поки що на ній тримався увесь фільм. Вона була прекрасна і обличчям, і тілом, а геніальність її гри надавала всьому надзвичайної переконливості. Ба більше, вона була однією з трьох світових касових зірок жіночої статі. Клавдія зі своєю неординарною обдарованістю навіть створила для неї сцену, де Мессаліна, приваблена поширюваними на той час християнськими легендами, рятує великомучеників від неминучої смерті на арені цирку. Коли Томмі прочитала цю сцену, то сказала Клавдії:

— Стримайтесь! Це переходить всі межі!

Клавдія всміхнулась у відповідь і заперечила:

— Тільки не в кіно.

— Нам слід припинити роботу,— запропонував Скіппі Дієр,— поки повернеться Атена. Це нам обійдеться у сто п'ятдесят тисяч на день. Така вже ситуація. Ми витратили п'ятдесят мільйонів. Півшляху позаду. Атену неможливо ні викреслити, ні замінити дублером. Отже, коли вона не повернеться, картина піде на смітник.

— Ні, на смітник не піде,— не погодився Бенц.— Адже страхування не передбачає відмови зірок від роботи. Якби була якась інша причина, тоді ми б отримали страхові. Мело, це вже від вас залежить, щоб вона повернулась. Уся відповідальність на вас.

— Я й справді її агент,— ніби погодився Мело Стюарт, — але аж стільки впливу на таку жінку, як Атена, я не можу мати. Дозвольте вам іще раз нагадати. Вона справді налякана. Це не просто хвилинні примхи. Вона боїться, але ж це розумна жінка, і на страх у неї мають бути поважні підстави. Тут ситуація дуже небезпечна і вельми делікатна.

— Якщо вона завалить фільм вартістю сто мільйонів доларів,— озвався Бенц,— то вже ніколи більше не одержить роботи. Ви їй казали про це?

— Це їй відомо, — запевнив Стюарт.

— Хто ж найкраще зможе наставити її на розум?— міркував Бенц.— Скіппі, ви вже пробували і надаремно. Мело, ви вже теж намагалися. Діто, я знаю, що ти зробила все від тебе залежне. Навіть я намагався.

— Ти, Боббі, краще про себе помовч,— зауважив Мело.— Ти їй осоружний.

— Звісно, декому не подобається мій стиль,— гостро прореагував Бенц,— але до моїх слів прислухаються.

— Не гарячкуй, Боббі,— лагідно правила своєї Томмі. — Ніхто з талантів тебе не любить, але Атена має до тебе особисту неприязнь.

— Я дав їй роль, що перетворила її на зірку,— захищався Бенц.

— Зіркою вона народилася,— спокійно й переконано сказав Мело Стюарт.— Це вам поталанило, що ви її маєте.

Бенц змінив тему:

— Діто, ви її подруга. Тож ваш обов'язок — повернути її на майданчик.

— Якраз Атена мені не подруга,— заперечила Томмі.— Хіба що колега, яка поважає мене за те, що після невдалої спроби подружитися, я тактовно залишила її в спокої. Не так як ти, Боббі, ти роками не можеш відчепитися від жінки.

— Діто, хто вона така, щоб вернути від нас носа? — приязним тоном запитався Бенц,— Елі, ваше слово вирішальне.

Уся увага спрямувалась на старого, який, здавалося, вже нудьгував. Елі Мерріон був тонкий, мов олівець, і якийсь актор-зірка пожартував, що йому до черепа слід приліпити гумку, хоч у цьому жарті відчувалося більше жовчі, ніж дотепності. Мерріон мав порівняно велику голову, а його широке гориляче обличчя призначалося, певне, огряднішій людині; попри широкий ніс і товсті губи те його обличчя якимсь дивним чином видавалося великодушним, лагідним, а дехто навіть казав, що й вродливим. Виказували його очі, холодні, як сталь, вони випромінювали розум та абсолютну зосередженість, яка наганяла страх на більшість співрозмовників. Знаючи, мабуть, про це, він наполягав, щоб усі звертались до