Читати книгу - "Останній дон"

до приземкуватого вокзалу. Повітря було м'яке й солодке, а не пекуче, як у Лас-Веґасі, де відчувався гарячий дух пустель. Уздовж бордюрів бетонованого майдану перед вокзалом росли пишні червоні й фіалкові квіти.

Кросс побачив Атену, що чекала на тому майдані, й зачудувався її генієм змінювати власну зовнішність. Вона не могла цілком приховати свою красу, зате спромагалася змінити її. Темні окуляри в золотій оправі обернули її ясно-зелені очі на сірі. Одяг, що був на ній, додавав їй огрядності. Її білі коси були заткані під блакитного простого капелюшка з широкими крисами, що звисав на половину обличчя. Кросса аж дрожем пройняло від усвідомлення своєї переваги: адже він тут єдиний, хто знає, яка гарна Атена насправді.

Коли Кросс підходив, Атена зняла окуляри й поклала їх у кишеню блузки, і Кросса розвеселило її нездоланне марнославство.

Не минуло й години, як вони вже сиділи в номері готелю «Негреско», де Наполеон спав із Жозефіною. Принаймні таке стверджували рекламні проспекти біля входу. Постукав офіціант і приніс тацю з пляшкою вина й тарілочкою тоненьких бутербродів, поклавши її на столик на балконі,— звідти видніло Середземне море.

Попервах Кросс і Атена почувалися трохи скуто. Вона з довірою тримала його за руку, а проте дотики її теплої плоті миттю озивалися в ньому спалахом бажання. Але Кросс бачив, що Атена ще не готова.

Номер був розкішно обставлений, куди пишніше, ніж апартаменти на віллах готелю «Ксанаду». Ліжко мало балдахін з темно-червоного шовку, підібрані в тон портьєри були заткані золотими лілеями. Столам і стільцям була властива та витонченість, що ніколи не існувала у вегаському світі.

Атена вивела Кросса на балкон, і по дорозі він сліпо цілував її в щоку. А далі Атена вже нічого не могла з собою вдіяти, схопила мокру бавовняну серветку, що закутувала пляшку вина, і стерла зі свого обличчя ту всю недоладну косметику. Лице тепер вилискувало краплями води, що стікали сяйливою, рожевою шкірою. Поклала одну руку Кроссові на плече й ніжно поцілувала його у вуста.

З балкона видніли міські особняки, зелена і синя фарба на них давно вже вилиняла, сто, а то й більше років опираючись сонцю. Внизу городяни походжали Англійським бульваром, на кам'янистому пляжі майже голі хлопці й дівчата стрибали в синьо-зелену воду, а малі діти закопувались у дрібнесеньку піскувату рінь. А ген далі завішані вогнями меткі яхти сторожували обрій.

Кросс і Атена тільки-но піднесли склянки до вуст, як почувся слабенький гул. На хвилерізі з діри, що скидалася на гарматне жерло, а насправді була східним каналізаційним стоком, у морську незайману блакить ринули бурі води. Атена відвернулася.

— Ти довго будеш тут? — спитала вона Кросса.

— П'ять років, якщо дозволиш.

— Це дурниця, — насупилась Атена. — Що ти робитимеш тут?

— Я багатий, може, куплю собі невеличкий готель.

— А що сталось із «Ксанаду»?

— Я мусив продати свою частку. — Помовчавши, Кросс додав: — Але про гроші нам нема чого непокоїтись.

— Я теж маю гроші. Зрозумій, я збираюся залишитись тут на п'ять років, а потім хочу повезти її додому. Мені байдуже, що вони кажуть, я ніколи не віддам її назад до притулку, я дбатиму про неї до кінця своїх днів. А коли з нею щось станеться, моє життя належатиме таким дітям, як вона. Тож, як бачиш, ми ніколи не зможемо жити разом.

Кросс дуже добре розумів Атену і ретельно обдумав свою відповідь. А коли заговорив, його голос був твердий і рішучий:

— Атено, єдине, в чому я тепер певен, — це моє кохання до тебе й до Бетані. Повір мені. Я знаю, що буде нелегко, але ми докладемо всіх зусиль. Ти хочеш допомогти Бетані, а не стати мученицею. Для цього нам треба зважитись на останній крок. Я робитиму все, щоб допомогти тобі. Дивись, ми зараз немов гравці в моєму казино. Всі шанси проти нас, але завжди є й шанс подолати всі перешкоди й домогтися свого. — Кросс бачив, що Атена на мить зневірилась, і рішуче провадив далі: — Давай поберемося. Давай народимо інших дітей і жиймо, як звичайні люди. А як будуть діти, намагаймося поправити те зло, яке ще панує в світі. Кожна родина має свої нещастя, і я певен: ми подолаємо їх. Ти віриш мені?

Нарешті Атена подивилась Кроссові просто у вічі:

— Тільки якщо ти віриш, що я справді кохаю тебе, — відповіла вона.

У спальні, де вони згодом кохалися, кожне віддавалося партнерові з вірою: Атена вірила, що Кросс справді допоможе їй урятувати Бетані, а Кросс вірив, що Атена щиро кохає його. Зрештою, повернувшись обличчям до Кросса, Атена прошепотіла:

— Я кохаю тебе, справді кохаю.

Кросс нахилився й поцілував її, і Атена сказала ще раз:

— Я справді кохаю тебе.

А Кросс подумав: «І чи знайдеться на землі чоловік, що не повірить їй?»

Сам у своїй спальні дон підтяг холодні простирадла аж до шиї. Смерть підступала, а дон був надто прозірливий, щоб не бачити її близької постаті. Проте все діялося згідно з його планами. Ох, як легко переважувати мудрістю молодь.

Протягом останніх п'яти років дон уважав Данте за найбільшу загрозу своїм головним планам. Данте опирався б злиттю «родини» Клерікуціо із суспільством. А проте що він сам, дон, міг удіяти? Наказати вбити сина своєї доньки, власного онука? А чи Джорджіо, Вінсент і Петі виконали б такий наказ? А якби виконали, хіба не вважали б його за страховисько? Чи не боялися б його дужче, ніж любили? А Роза-Марія, що сталося б із рештками її розуму: адже вона, безперечно, дізналася б правду?

Та коли вбито Піппі Де Лену, годі було щось поправити. Дон одразу довідався правду, дослідив взаємини Дайте з Лоузі й вирік свій присуд. Дон миттю послав Вінсента і Петі стерегти Кросса, дав йому панцерного автомобіля тощо. А потім, аби застерегти Кросса, розповів йому про війну з Сантадіо. Ох, як тяжко давати світові справедливість. А коли він помре, хто ухвалюватиме ці страшні постанови? Отже, дон тепер остаточно вирішив, що Клерікуціо здійснять свій останній відступ.

Війні й Петі опікуватимуться тільки своїми ресторанами та будівельним бізнесом. Джорджіо купуватиме компанії на Уолл-стриті. Відступ буде цілковитий, навіть Бронкський анклав не матиме поповнень. Клерікуціо будуть, нарешті, в безпеці й боротимуться з новими порушниками закону, що піднімають голову по всій Америці. А він не звинувачуватиме себе в колишніх помилках, у нещасті доньки і