Читати книгу - "Досить Катрін"

Гассаном підійшли слідом за нею до невеличкого, менше ніж два метри заввишки, обеліска — щось схоже на Монумент Вашингтона в мініатюрі, перед яким лежала купа припорошених штучних рожевих троянд. Навіть несправжні, ці квіти мали вигляд зів’ялих.

Ліндсі сіла на порослий мохом мур.

— Що ж, забацаймо промову. Ти й так, мабуть, усе знаєш, — сказала вона, киваючи в бік Коліна, — та я переповім історію: ерцгерцог народився у грудні 1863 року в Австрії. Він був племінником імператора Франца Йосипа, але небіж австро-угорського імператора — не велике цабе. Якщо тільки… єдиний син імператора, Рудольф, не прострелить собі голову, що він власне і зробив 1889 року. Бах, і Франц Фердинанд стає законним спадкоємцем трону.

— Франца називали «найсамотнішим чоловіком у Відні», — сказав Колін Гассану.

— Ага, ніхто не любив його, бо він був кінченим занудою, — сказала Ліндсі. — Навіть не дуже розумним занудою. Звичайний хирлявий виплід близькородинного схрещування. Сім’я вважала його ліберальною макухою; віденці — ідіотом — справжнім таким, в якого слина тече. Тоді він іще погіршив справи, одружившись із любові. 1900 року взяв шлюб із Софі, всі думали, що вона просто якась селючка. Та слід сказати на його захист, що він її справді кохав. Я ніколи не кажу цього на екскурсії, та з усього, що я читала про Франца, у них із Софі був мало не найщасливіший шлюб за всю історію монархії. Красива історія, але на чотирнадцяту річницю їхнього весілля — 28 червня 1914 року — обох застрелили в Сараєво. Імператор розпорядився поховати їх за межами Відня. Він не потрудився навіть відвідати похорон. Та це не завадило йому через місяць розпочати через свого небожа Першу світову, оголосивши війну Сербії.

Дівчина встала.

— Кінець екскурсії, — вона усміхнулась. — Чайові вітаються.

Хлопці чемно поплескали, а тоді Колін підійшов до обеліска з написом: «ЕРЦГЕРЦОГ ФРАНЦ ФЕРДИНАНД. 1863–1914. НЕХАЙ ЗЕМЛЯ ЙОМУ БУДЕ ПУХОМ, ХОЧ ВІН І ПОКЛАВ НА НЕЇ ВАЖКИЙ ТЯГАР». Важкий тягар, справді, — мільйони життів. Колін простягнув руку і торкнувся граніту — холодного, попри пекуче сонце. Що ж ерцгерцог Франц Фердинанд мав зробити інакше? Коли б він не був таким одержимим коханням, таким безтактним, такий скиглієм, таким занудним — можливо, якби він не був, подумав Колін, таким схожим на мене…

Загалом ерцгерцог мав дві проблеми: усім було на нього начхати (принаймні доки його мертве тіло не почало війну), і в ньому зробили дірку.

Але тепер Колін заповнить свою власну дірку всередині, він змусить людей встати і помітити його. Він і далі буде особливим, він докладе свої здібності до чогось важливішого і цікавішого за анаграми і переклади з латини. І так, відчуття еврики сповнило його, так-так, це воно. Він скористається зі свого минулого — і з минулого ерцгерцога, і взагалі всього безкінечного минулого — щоб просвітити майбутнє. Він вразить Катріну № 19 — їй завжди подобалася думка про його геніальність — і він зробить світ безпечнішим для покинутих сердег. Він важитиме.

Гассан перервав політ його мрій запитанням:

— Ну, і як же чистокровний австрійський ерцгерцог потрапив після смерті до Лайноленду, Теннессі?

— Ми купили його, — сказала Ліндсі Лі Веллс. — Близько 1921 року. Власнику замку, де він був похований, знадобилися гроші, він виставив його на продаж. І ми купили.

— І скільки ж тоді коштував ерцгерцог? — поцікавився Гассан.

— Щось із три з половиною тисячі баксів.

— Це великі гроші, — сказав Колін, досі тримаючи руку на гранітному обеліскові. — 3 1920 року і до сьогодні долар піднявся у понад десять разів, отож у нинішніх цінах це тридцять п’ять тисяч доларів. Багато-багато одинадцятидоларових екскурсій.

Ліндсі Лі Веллс підняла очі до неба.

— Гаразд, гаразд, я дуже вражена. Годі вже. Знаєш, у нас тут є такі штуки — не знаю, чи ви їх маєте там, у себе, називаються калькулятори, вони можуть усе це порахувати за тебе.

— Я не намагався нікого вразити, — заперечив Колін.

Раптом очі в Ліндсі спалахнули, вона склала долоні рупором і гукнула: «Агов!» Троє хлопців і дівчина піднімалися на пагорб, їхні голови щойно вигулькнули над ним.

— Це зі школи, — пояснила Ліндсі. — І мій хлопець.

Ліндсі Лі Веллс зірвалась і побігла до них. Гассан і Колін залишились стояти і швидко заговорили.

Гассан сказав:

— Я студент за обміном з Кувейту, мій батько — нафтовий барон.

Колін похитав головою:

— Надто просто. Я іспанець. Біженець. Моїх батьків убили баскійські сепаратисти.

— Я не знаю, що таке баскійський, це порода чи люди, отож і вони не знають, не підходить. Окей, я щойно приїхав до Америки з Гондурасу. Мене звати Мігель. Мої батьки зробили статки на бананах, а ти — мій охоронець, бо профспілка моїх бананових плантацій хоче мене вбити.

Колін відбив:

— Непогано, але ти не говориш іспанською. Гаразд, мене викрали юконські ескімоси — ні, лайно. Ми двоюрідні брати, французи, вперше у Штатах. Ця мандрівка — подарунок нам на випускний.

— Це нудно, та вже немає часу. Англійською розмовляю тільки я? — запитав Гассан.

— Гаразд.

До Коліна вже долинали голоси і він розгледів здорового мускулястого типа у футболці «Теннессі Тайтенс», і як на нього дивилася Ліндсі Лі Веллс. Хлопець являв собою незграбну масу м’язів із «їжаком» на голові; широка усмішка цілком відкривала верхні зуби із яснами. Це могло спрацювати тільки якщо Ліндсі не встигла розповісти їм про Коліна й Гассана. Надія була, бо вона була надто зайнята своїм хлопцем.

— Вони йдуть, — сказав Гассан. — То як тебе звати?

— П’єр.

— Гаразд. А я Салінжей, вимовляється СалінЖЕЙ.

— Ви на екскурсію, га? — сказав хлопець Ліндсі.

— Так, я Салінжей, — сказав Гассан із прийнятним, хоч і не ідеальним акцентом. — Це мій кузен П’єр. Ми вперше відвідуємо вашу країну і хочемо побачити ерцгерцога, який розпочав — як ви кажете — Першу земну війну.

Колін зиркнув на Ліндсі Лі Веллс, яка притлумила усмішку, жуючи помаранчеву жуйку.

— Я Колін, — сказав її хлопець, простягаючи руку.

Гассан нахилився до П’ера/Коліна і прошепотів: «Його звати Ще Один Колін». Тоді сказав:

— Мій кузен майже не говорить англійською. Я його перекладач.

Ще Один Колін засміявся, і два інші хлопці також. Вони представилися, як Чейз і Фултон («Чейза ми назвемо Затісні Джинси, а Фултона Коротун Жує Тютюн», — прошепотів Гассан Коліну).

— Je m`appelle Pierre — бовкнув Колін після того, як усі хлопці представилися. — Quand je vais dans le métro, je fais aussi de la musique de prouts.[26]

— У нас тут багато іноземних туристів, — сказала єдина, крім Ліндсі, дівчина