Читати книгу - "Свідок обвинувачення та інші історії"

class="p1">– Авжеж, – промовив канонік Парфітт. – Пам’ятаю, читав про це в газетах, але то було вже давно, щонайменше сім років тому.

Доктор Кларк кивнув.

– Та дівчина стала найвідомішою особою у Франції. Науковці з усього світу приїжджали, щоб подивитись на неї. У неї було не менше ніж чотири чітких особистості, відомі як Фелісія 1, Фелісія 2, Фелісія 3 і т. ін.

– Хіба не припускався навмисний обман? – одразу запитав сер Джорж.

– Особистості Фелісія 3 та Фелісія 4 були трішки сумнівними, – згодився доктор. – Та це не змінює суті. Фелісія Болт була селянкою із Бретані, третьою із п’яти дітей у сім’ї, дочкою батька-п’яниці та розумово неповноцінної матері. Під час чергової п’яної бійки батько задушив матір і, якщо мені не зраджує пам’ять, був засуджений на довічне ув’язнення. Фелісії тоді було п’ять років. Якісь доброчинні люди зацікавились дітьми, і Фелісію віддали на виховання та навчання до незаміжньої англійської леді, яка утримувала щось на кшталт притулку для знедолених дітей. Проте вона не могла сказати нічого хорошого про Фелісію. Пані її описувала як повільну та не дуже розумну дівчину, котрій важко було опанувати читання та письмо, до того ж у неї все із рук валилось. Та леді, міс Слейтер, намагалася влаштувати дівчину як домашню прислугу і, власне, знайшла для неї кілька вакансій, коли та стала досить дорослою для роботи. Та Фелісія ніколи й ніде надовго не затримувалася через свою тупість і лінь.

Доктор зупинився на хвилинку, і канонік, перекинувши ногу на ногу та закутуючись сильніше у свій дорожній плед, раптом помітив, що чоловік навпроти нього трішки поворухнувся. Очі його, що досі були заплющеними, зараз дивилися так глузливо та незрозуміло, що це аж налякало праведного каноніка. Так, наче чоловік увесь цей час їх підслуховував і нишком зловтішався з почутого.

– Є фотографія Фелісії в сімнадцять років, – продовжував доктор. – Там вона має вигляд незграбної селянки із грубуватою фігурою. Зі світлини й не скажеш, що невдовзі ця дівчина стане однією з найвідоміших осіб у Франції.

– П’ять років потому, коли їй було 22, Фелісія Болт перенесла важку нервову хворобу, і під час одужування почали проявлятися дивні явища. Подальші факти підтверджені багатьма провідними науковцями. Особистість, названа Фелісією 1, не відрізнялася від Фелісії Болт, якою та була останні двадцять два роки. Фелісія 1 погано і з помилками писала французькою, не володіла жодною з іноземних мов і не вміла грати на піаніно. Фелісія 2, на противагу цьому, вільно розмовляла італійською та посередньо – німецькою. Її почерк не був схожим на почерк першої, і вона вільно та виразно писала французькою. Друга могла спілкуватися щодо політики та мистецтва й обожнювала грати на піаніно. Фелісія 3 була багато в чому схожою на Фелісію 2. Вона була розумною та, вочевидь, освіченою, але в моральному розумінні – повна протилежність. Ця справляла враження, якщо чесно, цілковито розпусної істоти, але розпусної по-паризьки, а не по-провінційному. Вона знала увесь паризький argot і вирази гламурного demi monde[3]. Мовлення її було нецензурним, і дівчина висловлювалась проти релігії й так званих «добрих людей» дуже ганебними термінами. І, насамкінець, було Фелісія 4 – мрійливе, майже неповноцінне створіння, помітно побожна, проповідувала яснобачення. Проте та, четверта, особистість була дуже поверховою й невизначеною і часто вважалась навмисним обманом з боку Фелісії 3, таким собі жартом над довірливою публікою. Можу сказати, що (можливо, за винятком Фелісії 4) кожна особистість була чіткою й відокремленою від інших, та нічого про тих, інших, не знала. Фелісія 2 виявилася, без сумнівів, домінантною і часом тривала по два тижні, а Фелісія 1 несподівано з’являлася на день чи два. Після цього, можливо, Фелісія 3 чи 4, та ці дві останні рідко утримували контроль довше, ніж на кілька годин. Кожна зміна супроводжувалася сильними головними болями та довготривалим сном, і в кожному випадку спостерігалась цілковита втрата спогадів про попередні стани, окрема особистість продовжувала своє життя з того моменту, де воно перервалось, не усвідомлюючи часу, що минув.

– Надзвичайно, – пробурмотів канонік. – Неперевершено. Ми досі так мало знаємо про чудеса всесвіту.

– Але ми знаємо, що в ньому є багато хитрих самозванців, – уїдливо зазначив адвокат.

– Справу Фелісії Болт розглядали як адвокати, так і лікарі та науковці, – швидко відповів доктор Кембелл Кларк. – Метр Квімбельє, пам’ятаєте, провів досить пильне розслідування й підтвердив погляди науковців. І взагалі, чому це має нас так дивувати? Трапляються яйця з подвійним жовтком, чи не так? І подвійний банан? Чому ж не подвійна душа, чи, як у нашому випадку, почетвірна душа, в одному тілі?

– Подвійна душа? – запротестував канонік.

Доктор Кембелл Кларк перевів свої пронизливі блакитні очі на нього.

– А як по-іншому це назвати? Якщо вважати, що особистість – то душа?

– Добре хоча б, що такий стан речей стосується лише природи «диваків», – зазначив сер Джорж. – Якби такі речі були надто поширеними, то складнощів би не уникнути.

– Такий стан, звичайно, не є нормальним, – згодився доктор. – Шкода, що тривалі дослідження не проводились і все закінчилося неочікуваною смертю Фелісії.

– Щось дуже дивне тоді сталось, якщо не помиляюся, – проговорив адвокат повільно.

– Надзвичайно непересічна справа. Дівчину знайшли вранці в ліжку мертвою. Та, на загальний подив, було доведено, без жодних сумнівів, що вона, власне, себе сама задушила. Сліди на шиї були від її власних пальців. Метод самогубства, який, хоча й можливий фізично, вимагав надзвичайної м’язової сили та надлюдської сили волі. Що ж довело дівчину до такої скрути, ніхто ніколи не дізнався. Авжеж, її душевний баланс завжди був нестабільним. Проте все закінчилось. Навіки була опущена завіса над таємницею Фелісії Болт.

І саме тоді чоловік у дальньому кутку зареготав.

Інші троє підскочили, наче від пострілу. Вони зовсім забули про існування четвертого серед них. Коли ж глянули на місце, де той сидів, досі закутаний у пальто, незнайомець знову зареготав.

– Даруйте, джентльмени, – промовив він ідеальною англійською, яка, проте, мала іншомовний акцент.

Він випростався в кріслі, показуючи бліде обличчя з чорними вусами.

– Так, прошу вибачення, – мовив він, глузливо кивнувши. – Та все ж таки! У науці хіба існує останнє слово?

– Ви обізнані у справі, яку ми обговорювали? – запитав доктор увічливо.

– У справі? Ні. Я знайомий із нею.

– З Фелісією Болт?

– Так. І з Аннетт Рейвел також. Бачу, ви не чули про Аннетт Рейвел? Проте історія однієї також є історією іншої. Повірте мені, ви нічого не знаєте про Фелісію Болт, якщо не знаєте історії Аннетт Рейвел.

Він витяг свого годинника й поглянув на нього.

– Лише півгодини до наступної зупинки. У