Читати книгу - "Гра престолів"

— А я знаю,— гостро відтяв Вісерис.— Ми повернемося додому на чолі війська, люба сестро. На чолі армії хала Дрого, ось як ми повернемося додому. І якщо для цього тобі доведеться жити з ним і спати з ним, то так і буде,— посміхнувся він.— Та нехай хоч весь халасар має тебе, люба сестро, всі сорок тисяч комонників, разом з їхніми кіньми, якщо такою буде ціна за наше військо. Скажи спасибі, що йдеться тільки про Дрого. З часом ти його, думаю, навіть полюбиш... А тепер витри очі. Іліріо веде його сюди, і нема чого йому дивитися на твої сльози.

Обернувшись, Дані побачила, що так і є. Магістр Іліріо, розсипаючись в усмішках і поклонах, уже вів хала Дрого до них. Зворотом долоні вона стерла з очей сльози, які так і не покотилися.

— Усміхайся,— нервово шепнув Вісерис, який ніяк не міг намацати руків’я меча.— І випростай плечі. Нехай бачить, що в тебе є груди. На бога, тобі й так нема чим особливо похвалитися.

Всміхнувшись, Данерис випростала плечі.

Едард

Крізь браму замку вливалися відвідувачі ріками золота, срібла і ясної криці: три сотні воїнів, блискучі прапороносці й лицарі, присяжні мечі й вільні вершники. Понад їхніми головами на північному вітрі ляпала дюжина золотих прапорів з гербом дому Баратеонів — увінчаним короною оленем.

Нед знав багатьох із цих вершників. Ось золотоволосий сер Джеймі Ланістер, а он Сандор Кліган з жахливо попеченим обличчям. Довготелесий хлопець поряд з ним — безперечно, королевич-наступник, а он той недоросток біля нього — ніхто як Тиріон Ланістер на прізвисько Куць.

А от дебелий чоловік на чолі кавалькади, оточений обабіч двома лицарями в білосніжних плащах королівської варти, здався Недові геть незнайомим... аж поки не зістрибнув зі свого бахмата з таким знайомим ревінням і не стиснув Неда в обіймах, мало не ламаючи кістки.

— Неде! Ах, як приємно бачити твоє крижане обличчя! — оглянувши його з ніг до голови, засміявся король.— Ти зовсім не змінився.

Якби ж тільки Нед міг сказати те саме! П’ятнадцять років тому, коли вони разом здобували трон, лорд Штормокраю був гладенько виголений, ясноокий і м’язистий, мов з дівочої мрії. Під два метри на зріст, він і так як вежа височів над усіма, а коли вбирав обладунки й великий рогатий шолом свого дому, то ставав справжнім велетнем. І міць у нього була велетенська, а улюблена зброя — залізний келеп з гостряком, що його Нед заледве міг підняти. В ті дні від Роберта пахло не парфумами, а дубленою шкірою і кров’ю.

А ось тепер від нього пахло саме парфумами, і він уже був ширший, ніж довший. Востаннє Нед бачився з королем дев’ять років тому під час заколоту Балона Грейджоя, коли олень і деривовк об’єдналися, щоб покласти край зазіханням самопроголошеного короля Залізних островів. З тої ночі, коли вони вдвох стояли пліч-о-пліч у поваленій кріпості Грейджоя, де Роберт прийняв капітуляцію лорда-заколотника, а Нед узяв його сина Теона заручником і годованцем, король набрав щонайменше три пуди. Чорна й жорстка, як дріт, борода затуляла подвійне підборіддя й обвислі королівські щоки, але ніщо не могло приховати ні черева, ні темних кіл під очима.

Проте Роберт був не тільки Недовим другом, а й королем, тож Нед просто сказав:

— Ваша світлосте, Вічнозим до ваших послуг.

На той час усі прибулі теж уже спішувалися, і до них підходили груми, щоб забрати коней. Робертова королева-дружина Серсі Ланістер, оточена дітьми, підійшла пішки. Карета, в якій вони їхали, цей величезний двоповерховий повіз із лакованого дуба й золоченого металу, який тягнуло сорок коней-важковозів, не пролазила крізь браму замку. Нед опустився навколішки й поцілував королівську обручку, а Роберт у цей час обіймав Кетлін, як сестру, з якою довго не бачився. Тоді обидві сторони вивели вперед дітей, представили та схвалили.

Щойно всі формальності були дотримані, король мовив до господаря:

— Проведи мене в крипту, Едарде. Хочу скласти шану.

Ось за це Нед його і любив: за те, що по стількох роках і досі пам’ятає її. Він звелів подати йому ліхтар. Слова тут були непотрібні. Щоправда, запротестувала королева: вони в дорозі з самої зорі, всі потомилися й замерзли, тож спершу слід відпочити. А мерці зачекають. Це все, що вона встигла сказати: Роберт тільки зиркнув на неї — і її брат-близнюк Джеймі мовчки взяв її за руку, тож вона більше не зронила ні слова.

У крипту вони спустилися разом — Нед і його король, якого він заледве упізнавав. Виткі кам’яні сходи були вузькими. Нед, тримаючи ліхтар, вів перед.

— Я вже думав, ми ніколи не доїдемо до Вічнозиму,— жалівся Роберт, поки вони спускалися.— На півдні Сім Королівств сприймаються зовсім по-іншому, й іноді просто забуваєш, що твої землі завбільшки як решта шість разом узяті.

— Сподіваюся, подорож вам сподобалася, ваша світлосте?

— Болота, ліси й луки,— пирхнув Роберт,— а на північ за Перешийком — жодного пристойного заїзду. Я такого безлюдного дикого поля в житті не бачив. Де весь твій народ?

— Мабуть, просто люди соромляться й не виходять,— пожартував Нед. На сходах гуляв протяг — холодний подих з глибин підземелля.— На півночі королів нечасто бачать.

— Більше схоже,— пирхнув Роберт,— що вони всі поховалися під снігом. Під снігом, Неде! — король однією рукою притримався за стіну, щоб не втратити рівновагу.

— Сніг наприкінці літа не таке вже й рідкісне явище,— мовив Нед.— Сподіваюся, вам він не дошкуляв. Зазвичай у таку пору він м’який.

— Узяли б Чужі твій м’який сніг! — вилаявся Роберт.— На що ця земля перетвориться взимку? На саму думку про це мене мороз продирає поза шкурою.

— Зими суворі,— погодився Нед,— але Старки витримають. Завжди витримували.

— Треба тобі вибратися на південь,— мовив до нього Роберт.— Понюхати літа, поки воно не збігло. В Небосаду поля, засаджені золотими ружами, тягнуться скільки око сягає. А в садах плоди такі стиглі, що лускають у роті,— таких солодких динь, персиків, вогнеслив ти в житті не куштував. Побачиш, я привіз тобі трохи. Навіть у Штормокраї, попри вітер з моря, вдень так спекотно, що не хочеться ворушитися. А бачив би ти міста, Неде! Всюди квіти, ринки вгинаються від харчів, а літні вина такі дешеві та смачні, що можна напитися п’яним, просто вдихаючи повітря. Усі тлусті, п’яні й багаті.