Читати книгу - "Сімнадцять спалахів весни"

збоку. Туди до нього приїздили актриси: вони їхали електричкою і йшли пішки лісом. Геббельс вважав надмірною розкішшю, негідною націонал-соціаліста, возити до себе жінок на машині. Він сам проводив їх через очерет, а потім, на світанні, поки СС спало, виводив їх. Гіммлер, звичайно ж, дізнався про це. Отоді він і сказав: «Доведеться приймати його таким, яким він є…»

(В цьому ж котеджі Геббельс завізував указ, який йому надіслали з канцелярії Герінга, що зобов'язував берлінське гестапо знищити в триденний строк шістдесят тисяч євреїв, котрі працювали в промисловості; саме тут він написав листа Адольфу Розенбергу, пропонуючи знищити три мільйони чехів, замість півтора мільйона, як було заплановано; саме тут він підготував план пропагандистської кампанії про знищення Ленінграда…)

«Герінг казав мені, — писав далі Геббельс у своїх щоденниках, — про те, що Африка нам не потрібна. «Нам треба думати про силу англо-американців. Ми втратимо Африку так чи інакше». Він послав туди свого заступника по люфтвафе фельдмаршала Альберта Кессельрінга. Знов і знов він запитував мене, звідки більшовики беруть резерви солдат і зброї. Дивувався, як це британська плутократія може співробітничати з більшовиками, особливо його вразило привітання Черчілля на двадцятип'ятиріччя Червоної Армії. Дуже добре говорив про антибільшовицьку пропаганду. Йому сподобались всі подальші плани в цій галузі. Він, правда, апатичний. Треба його підбадьорити. Керівництво без нього неможливе.

Герінг каже: «Наші поразки на сході сволоцюги генерали пояснюють суворою російською зимою, але ж це брехня! Паулюс— герой?! Та він же скоро виступатиме по Московському радіо! Навіщо ми брешемо народові, що він загинув як герой? Фюрер не відпочивав три роки. Він живе, як спартанець, сидячи в бункері, він зовсім не буває на повітрі. Три роки війни страшніші для нього, ніж п'ятдесят звичайних літ. Але він не хоче мене слухати. Фюрера треба звільнити від командування армією. Як завжди в час кризи в партії, його найближчі соратники повинні об'єднатися навколо нього і врятувати!»

Герінг не тішить себе ілюзіями, що буде з нами, коли ми програємо війну; одне лише єврейське питання чого варте!

«Війна кінчиться політичним крахом», — я погодився з ним.

Тут я йому й запропонував замість «комітету трьох» створити раду у справах оборони рейху на чолі з людиною, яка допомагала фюрерові в революції. Герінг був приголомшений, він довго вагався, але потім дав принципову згоду. Герінг хоче перемогти Гіммлера. Я переміг Функа і Лея. Шпеєр взагалі моя людина. Герінг вирішив їхати в Берлін зразу ж після польоту до Італії. Там він зустрінеться з нами. Шпеєр перед цим розмовлятиме з фюрером. Я також. Питання про призначення вирішимо пізніше.

9 березня 1943 року. Прилетів до Вінниці. Зустрів Шпеєра. Той сказав, що фюрер почуває себе добре, але дуже злий на Герінга через те, що бомблять Німеччину. Мене прийняв фюрер, і я був щасливий, що провів з ним цілий день. Докладно доповів йому про нальоти на Берлін. Він слухав мене уважно і дуже лаяв Герінга. Говорячи про Герінга, він згадав і про генералів. Він сказав, що не вірить жодному з них, лише тому командує армією.

12 березня 1943 року. Я наказав надрукувати в нашій пресі англійські вимоги репарацій до німецького народу на випадок нашої поразки. Це приголомшує німців. Дві години лаявся з Ріббентропом, який вимагає вважати Францію суверенною країною і не поширювати на неї пропаганди партії. Слава богу, Герінг став частіше з'являтися на люди. Його авторитет треба зміцнювати.

12 квітня 1943 року. Виїхав на конференцію, що її скликав Герінг для вирішення питання про кризу в керівництві. Ми з Функом прибули в Фрейлассінг, і тут у мене почався приступ. Я викликав професора Морелла, і він заборонив мені їхати далі. На конференції Заукель виступив проти Шпеєра.

20 квітня 1943 року. Демонстрація на честь 54-річчя фюрера. До мене заїхав Лей і розповів про конференцію в Оберзальцберзі. Йому не сподобалась атмосфера. Він не вірить, що Герінг може керувати справами рейху, бо він скомпрометований авіацією й повітряними нальотами. Фюрер радий, що в мене з Герінгом налагодилися стосунки. Він вважає, що коли партійні авторитети об'єднані на благо батьківщини, від цього тільки виграє він і партія. Прийшов Шпеєр. Вважає, що Герінг стомився, а Заукель хворий на паранойю. Шірах, як сказав фюрер, потрапив під вплив реакціонерів з Відня і тому у своїх виступах торпедує ідею тотальної війни…»

Штірліц зібгав аркуші з зображенням Герінга й Геббельса, запалив їх над полум'ям свічки, а потім кинув у камін. Поворушив чавунною кочергою і знову повернувся до столу, закурив.

«Геббельс явно провокував Герінга. А в щоденнику писав для себе й для потомства — досить хитро. І все вилізло на поверхню. Але він істерик, він це не дуже вдало робив. Мабуть, зайвий раз виявляв свою любов до фюрера. Чи не було в нього розмови з Гіммлером, коли він так дипломатично захворів і не приїхав у Оберзальцберг на конференцію, ідею якої сам підкинув Герінгу?»

Штірліц підсунув до себе два аркуші, що лишились: Гіммлер і Борман.

«Герінга і Геббельса я відкидаю. Герінг, мабуть, на переговори міг би піти, але він в опалі, він нікому не вірить, він позбавлений політичної сили. Геббельс? Ні. Цей не піде. Цей фанатичний, цей буде стояти до кінця. Один з двох: Гіммлер чи Борман? На кого ж із них ставити? На Гіммлера? Очевидно, він ніколи не зможе піти на переговори: він знає, яку ненависть викликає його ім'я… Так, на Гіммлера…»

Саме в цей час Герінг, змарнілий, блідий, із страшенним головним болем, повертався до себе в Каринхале з бункера фюрера. Сьогодні вранці він виїздив на машині до фронту, туди, де прорвалися російські танки. Звідтіля він зразу ж кинувся до Гітлера.

— На фронті ніякої організації, — сказав він, — повний розвал. Очі солдатів порожні. Я бачив п'яних офіцерів. Наступ більшовиків викликає в армії жах, тваринний жах… Я вважаю…

Гітлер слухав його, напівстуливши повіки, притримуючи правою, рукою лікоть лівої, яка безперестану трусилась.

— Я вважаю, — повторив Герінг.

Але Гітлер не дав йому говорити. Він важко підвівся, його червонуваті очі округлились, вусики смикнулися з презирством.

— Я забороняю вам надалі виїжджати на фронт! — карбував він своїм звичним, сильним голосом. — Я забороняю вам сіяти паніку!

— Це не паніка, а правда, — вперше у своєму житті заперечив фюрерові Герінг і зразу ж відчув, як у нього похололи пальці ніг і рук. — Це правда, мій фюрер, і я мушу сказати вам цю правду!

— Замовкніть! Займайтеся краще авіацією, Герінг! І не лізьте туди,