Читати книгу - "На краю Ойкумени"

силу та витривалість юнака, більше не кричали — на пустельній, безлюдній дорозі чути було тільки шум боротьби, стогони та хрипкі віддихи.

Тіла вкрилися порохом, одежа перетворилася на брудне, пошарпане лахміття, а боротьба все тривала.

Кілька разів Пандіон схоплювався, звільнившись від супротивників, але вороги перемагали знову, чіпляючись за ноги юнака. Раптом переможні крики залунали в повітрі: до нападників прибуло підкріплення — ще четверо вступило в боротьбу. Руки й ноги юнака обплутали міцні ремені. Ледве живий від утоми та розпачу, Пандіон заплющив очі. Його переможці, жваво перемовляючись незрозумілою мовою, простяглися в затінку поруч з ним, спочиваючи після тяжкої боротьби.

Вставши, вони знаками звеліли юнакові йти з ними.

Пандіон, розуміючи марність опору, вирішив зберегти сили до слушної нагоди і хитнув головою. Незнайомці розв'язали йому ноги. Оточений тісним кільцем ворогів, Пандіон, хитаючись, побрів дорогою.

Незабаром Пандіон побачив кілька убогих будівель з необробленого каміння. З будинків повиходили жителі: старик з бронзовим обручем на голові, кілька дітей та жінок. Старик підійшов до Пандіона, схвально оглянув бранця, помацав його м'язи і весело сказав щось тим людям, які супроводили Пандіона. Юнака підвели до невеличкого будинку.

З пронизливим скрипом відчинилися двері — всередині виднілось низьке вогнище, ковадло з розкиданими довкола інструментами та купа вугілля. На стінах висіло два великих легких колеса. Невисокий дідок із злим обличчям та довгими руками звелів одному із супутників Пандіона роздувати вугілля, зняв з цвяха металевий обруч і підійшов до бранця. Грубо штовхнувши його в підборіддя, коваль розігнув обруч, приміряв на шию юнака, незадоволено пробуркотів щось і пірнув у глиб кузні; він з гуркотом витяг металевого ланцюга, засунув крайнє кільце у вогонь і заходився згинати бронзовий обруч на ковадлі, частими ударами молотка підганяючи до потрібного розміру.

Тільки зараз юнак збагнув все те, що з ним сталося. Дорогі образи, змінюючи один одного, промайнули перед ним. Там, на рідному берези, чекає Тесса, впевнена в ньому, в його коханні і поверненні. Зараз йому надінуть бронзовий нашийник раба, прикують до міцного ланцюга, без надії на швидке визволення. А він вже лічив останні дні свого перебування на Кріті… Уже незабаром він міг би припливти в бухту Калідона, звідки починався шлях, що виявився для нього згубним.

— О Гіперіоне, мій прадіду, і ти, Афродіто, пошліть мені смерть або врятуйте, — тихо прошепотів юнак.

Коваль спокійно і методично працював собі далі, ще раз приміряв нашийник, розплюснув його кінці, відігнув і пробив дірки. Лишилося заклепати ланцюг. Старик коротко буркнув, — Пандіона схопили, знаками звеліли лягти на землю біля ковадла. Юнак зібрав усі сили для останньої спроби звільнитися. З-під ременів, що скручували лікті, бризнула кров, але Пандіон забув про біль, відчуваючи, що ремені послабшали. Ще мить — і вони лопнули. Пандіон ударив головою у щелепу чоловіка, що навалився на нього, і той упав додолу. Юнак збив з ніг ще двох і помчав дорогою. З лютими зойками вороги погналися за ним. На крики вибігли чоловіки, озброєні списами, ножами та мечами; число переслідувачів усе збільшувалось.

Пандіон звернув з дороги і, стрибаючи через кущі, помчав до моря. Слідом за ним з гнівним ревом бігли переслідувачі.

Кущі порідшали, почався невеликий підйом. Пандіон зупинився, — далеко внизу, під стіною крутих скель, простяглеся осяяне сонячним промінням море. Стадій за десять від берега було добре видно червоний корабель, що поволі плив по морю.

Юнак заметався по краю урвища, намагаючись знайти стежку для спуску, але стрімкі скелі тяглися далеко в обидва боки. Виходу не було — з кущів уже бігли вороги, на ходу вишиковуючись у вигнуту дугою лінію, щоб з трьох боків оточити Пандіона.

Юнак оглянувся на переслідувачів, подивився вниз: «Тут смерть, там рабство, — промайнуло у нього в голові. — Ти простиш мені, Тессо, коли довідаєшся…» Більше не можна було гаятися.

Кам'яна брила, на краю якої стояв Пандіон, повисла над урвищем. На двадцять ліктів нижче видавався другий уступ. На ньому росла низенька сосна.

Окинувши на прощання поглядом любиме море, юнак стрибнув униз на густе гілля одинокого дерева. Люті крики ворогів на секунду долинули до нього. Пандіон пролетів, ламаючи сучки і обдираючи тіло, до нижніх товстих гілок, проминув виступаюче ребро скелі і впав на м'який осип сипкого схилу. Юнак скотився ще на двадцять ліктів нижче і затримався на виступі скелі, вогкої від піни, що залітала сюди під час прибою. Приголомшений, ще не усвідомлюючи, що врятувався, юнак підвівся і став на коліна. Зверху переслідувачі намагалися влучити в нього камінням та списами. Море плескалося під ногами.

Корабель наблизився, здавалося, що моряки зацікавилися тим, що відбувається на березі.

У голові Пандіона глухо шуміло, він відчував сильний біль в усьому тілі, очі заволокло сльозами. Він неясно усвідомлював: коли його переслідувачі принесуть луки, загибель буде неминуча. Море вабило його, близький корабель здавався порятунком, посланим богами. Пандіон забув, що судно могло бути чужоземним або належати ворогам, — йому здавалося, що рідне море не зрадить.

Пандіон звівся на ноги і, переконавшись, що руки діють, стрибнув у море і поплив до корабля. Хвилі накривали з головою, побите тіло погано корилося його волі, рани нестерпно пекли, в горлі пересохло.

Судно наближалося до Пандіона, з нього лунали підбадьорюючі вигуки. Почувся різкий скрип весел, корабель виріс над головою юнака, сильні руки підхопили Пандіона і підняли на палубу… Юнак, втративши свідомість, простягся на теплих дошках, як неживий. Його привели до пам'яті, дали води — він довго і жадібно пив. Пандіон відчув, що його відтягли вбік і чимсь накрили. Молодий скульптор поринув у глибокий сон.

Гори Кріту ледве мріли на обрії. Пандіон заворушився і, мимоволі застогнавши, прокинувся. Він перебував на кораблі, не схожому на судна його батьківщини — низькобортні, з захищеними плетивом з лозин боками, з веслами, виведеними над трюмом… У цього корабля були високі борти, гребці сиділи під палубними дошками, по обидва боки прорізу, що розширювався в глиб трюму. Парус на щоглі, в центрі судна, був вищий і вужчий, ніж: на еллінських кораблях.

Від куп шкір, накиданих на палубі, йшов важкий дух. Пандіон лежав на вузькій трикутній площадці біля гострого носа судна. До юнака підійшов бородатий горбоносий чоловік у грубій вовняній одежі, простяг йому чашку теплої води, змішаної з вином і заговорив незнайомою мовою з різкими металічними інтонаціями… Пандіон похитав головою. Чоловік торкнувся його плеча і владним рухом показав на корму судна. Пандіон обгорнув стегна мокрим від крові лахміттям і попрямував уздовж борту до намету на кормі.

Там сидів