Читати книгу - "На краю Ойкумени"

худий, такий самий горбоносий, як і той, що привів Пандіона, чоловік. Він розтулив у посмішці губи, облямовані жорсткою бородою, що видавалась уперед. Його сухе, обвітрене й хиже обличчя, що здавалося відлитим із бронзи, виявляло жорстокість.

Пандіон зрозумів, що потрапив на торговельне судно фінікійців і бачить перед собою начальника або хазяїна корабля.

Перших двох питань, заданих йому начальником, Пандіон не зрозумів. Тоді купець заговорив ламаною іонійською говіркою, знайомою Пандіонові, примішуючи до неї карійські та етруські слова. Він запитав Пандіона про його пригоду, довідався, звідки той родом, і, наблизивши до нього горбоносе обличчя з гострими неморгаючими очима, сказав:

— Я бачив, як ти втікав, — це вчинок, гідний стародавнього героя. Мені потрібні такі безстрашні і сильні воїни— в цих морях та на їх берегах багато розбійників, що грабують наших купців. Якщо служитимеш мені вірно, легким буде твоє життя, і я нагороджу тебе.

Пандіон заперечливо похитав головою й нескладно розповів, що йому треба якнайшвидше повернутися на батьківщину, і благав висадити його на найближчому острові.

Очі начальника гнівно заблищали.

— Мій корабель іде прямо до Тіра,[28] на моєму шляху тільки море. Я цар на своєму кораблі, і ти — під моєю владою. Я можу наказати зараз же покінчити з тобою, якщо це буде потрібним. Ну, вибирай: або тут, — фінікієць показав униз, де під палубою розмірено рухалися весла і чувся сумний спів гребців, — ти будеш рабом, прикутим до весла, або одержиш зброю і приєднаєшся он до тих, — палець купця повернувся назад і ткнув під намет: там ліниво лежало п'ятеро здоровенних напівголих людей з тупими й звірячими обличчями. — Я чекаю, вирішуй швидше!

Пандіон безпорадно оглянувся навколо. Корабель швидко віддалявся від Кріту. Відстань між Пандіоном і його батьківщиною все збільшувалася. Чекати допомоги не було звідки.

Пандіон вирішив, що в ролі воїна йому легше буде втекти. Але фінікієць, що добре знав звичаї еллінів, примусив його дати три страшних клятви на вірність.

Начальник помастив рани юнака цілющою сумішшю і відвів до групи воїнів, доручивши нагодувати.

— Тільки добре пильнуйте його! — ідучи, наказав він. — Пам'ятайте, що всі ви відповідаєте передо мною за кожного зокрема!

Старший з воїнів, схвально усміхаючись, поплескав по плечу Пандіона, помацав м'язи і щось сказав решті воїнів. Ті голосно зареготали. Пандіон здивовано поглянув на них, глибока туга зараз відділяла його од усіх людей.

До Тіра лишалося не більш як два дні плавання. За чотири дні, проведені на кораблі, Пандіон трохи призвичаївся до свого становища. Рани виявились неглибокими і швидко загоїлись.

Начальник корабля, звернувши увагу на розум та різноманітні знання Пандіона, був задоволений юнаком і кілька разів розмовляв з ним. Від нього Пандіон довідався, що їде стародавнім морським шляхом, прокладеним народом острова Кріта до південної країни чорних. Шлях кораблів лежав повз ворожий і могутній Айгюптос, уздовж берегів величезної пустелі до Воріт Туманів.[29]

За Воротами Туманів, де скелі півдня і півночі зближувались, утворюючи вузьку протоку, лежав кінець землі— величезне Туманне море.[30] Тут кораблі повертали на південь і незабаром досягали берегів жаркої країни чорних, багатої на слонову кістку, золото, масла та шкіри. Саме цим шляхом ішли далекі експедиції жителів острова Кріту, — Пандіон бачив зображення такої подорожі у фатальний для нього день. Морський народ досяг далеких країн півдня, куди не доходили посланці з Айгюптосу.

Тепер кораблі фінікійців плавають уздовж берегів півночі і півдня, добуваючи дешеві товари і сильних рабів, але рідко заходять далі Воріт Туманів.

Фінікієць, догадуючись про неабиякі здібності Пандіона, хотів залишити його в себе. Він спокушав юнака принадами далеких мандрівок, малював йому картини майбутнього підвищення, пророкуючи, що через десять-п'ятнадцять років сумлінної служби еллін сам зможе стати купцем або начальником корабля.

Юнак слухав фінікійця з цікавістю, але він знав, що життя торговця не для нього, що він батьківщину, Тессу і вільне життя художника не проміняє на багатство в чужій країні.

З кожним днем все нестерпнішим ставало бажання побачитися хоча б на мить з Тессою, знову почути могутній шум священного соснового гаю, де проминуло стільки щасливих годин. Юнак подовгу не засинав, лежачи поруч з супутниками, що голосно хропли, і стримував биття серця, затамовуючи стогін розпачу.

Начальник корабля наказав йому вивчати мистецтво керманича. Поволі тягся час для Пандіона, коли він стояв біля стернового весла, скеровуючи напрям корабля відповідно до руху сонця, або, додержуючись вказівок керманича, орієнтувався по зорях.

Так було і цієї ночі. Пандіон спирався стегном на борт судна і, вп'явшись в рукоятку стерна, перемагав опір вітру, що все посилювався. По другий бік судна стояв керманич, з одним із воїнів.[31] Зорі блимали в просвітах хмар, надовго ховаючись в темряві похмурого неба, а тужливий голос вітру, поступово знижуючись, переходив у загрозливий гул.

Корабель кидало, весла глухо стукали, раз у раз чути було пронизливий голос воїна, який підганяв рабів лайкою та ударами нагая.

Начальник, що дрімав у глибині намету, вийшов на палубу. Він уважно вдивлявся в море і, явно стривожений, підійшов до керманича. Вони довго переговорювались. Начальник розбудив сплячих воїнів, і, пославши їх до стернових весел, сам став поруч з Пандіоном.

Вітер різко повернув і люто накинувся на корабель, хвилі громадилися все вище, заливаючи палубу. Щоглу довелося зняти — покладена на купу шкір, вона видавалася над носом судна, глухо стукаючи об високий хвилеріз.

Боротьба з хвилями й вітром ставала все відчайдушнішою. Начальник, бормочучи про себе чи то молитви, чи то прокльони, наказав повернути корабель на південь. Підхоплене вітром судно швидко понеслося у невідому чорну далечінь моря. За важкою роботою біля стерна ніч швидко минула. Світало. У сірих сутінках виразніше стало видно розбурхані грізні хвилі. Буря не стихала. Вітер, не вщухаючи, налітав, тиснув на корабель.

Тривожні крики залунали на палубі — всі, що були на ній, показували начальникові за правий борт судна.

Там, у похмурому світанку, море перетинала величезна пінява смуга. Хвилі сповільнювали свій шалений біг, підходячи до цієї блакитнуватосірої стрічки.

Весь екіпаж корабля обступив начальника, навіть керманич віддав стерно воїнові. Тривожні вигуки перейшли у жваву, палку розмову. Пандіон помітив, що вся увага спрямована на нього: в його бік показували пальцями, загрожували кулаками. Нічого не розуміючи, Пандіон стежив за начальником, що робив гнівні жести протесту. Старий керманич, схопивши хазяїна за руку, щось довго говорив, наблизивши губи до його вуха. Начальник заперечливо хитав головою, вигукуючи уривчасті слова, але, зрештою, очевидно, здався. Вмить люди накинулись на приголомшеного юнака, закручуючи йому назад руки.