Читати книгу - "Чортів млин: Казки про чортів"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Коник полетів. Іванко добре виспався, а вранці на лаві побачив те убрання, яке собі просив. Одягнувся у нього файненько і пішов до палацу. Там уже були всілякі королі, королевичі, принци і князі…
Іванко поклонився королю, королеві й королівні. Став коло стіни й чекає, що з того буде далі.
Король встав з престолу і промовив:
— Ану, дорогі гості, беріть до рук свої букети. Най моя донька вибере нареченого.
Всі зробили так, як сказав король.
Квітки королевичів, князів і всяких принців одразу зів’яли, а букет Іванка блищав собі, як сонечко. Та й він був такий файний, що словом не розкажеш і пером не опишеш.
Королівна підходила до всіх женихів, дивилася на їхні букети, але нічого не казала. Потім стала коло Йванка й мовила:
— Оцей букет мені найбільше любиться…
Того ж таки дня було весілля.
Я саме заблукав до королівської столиці. Почув музику, співи і гойки в палаці і теж зайшов туди чарку горілки спорожнити. Мене запросили за весільний стіл, добре частували, аби мав що людям розповідати…
Дівчина-тростинка
У одному селі жив сирота Іванко. Як умирали його тато й мама, то лишили йому стару хатку й городу латку.
А в тому селі був пан Стульморда. Люди його обходили десятою дорогою, бо ніхто з ним не хотів мати справи. Якось пан став коло Іванкової хати і крикнув:
— А ти хто такий?
— Я собі Іванко.
— А нащо тобі хата, та ще й город?
— У хаті живу, а з города годуюся. Про це й дурень знає.
Пан подумав і сказав:
– Іди до мене візником, бо цей город я забираю. На ньому буде пасіка.
— Хіба у вас, паночку, мало свого поля? Гріх будете мати!
— Гріх нехай іде в міх — зверху макогоном. Не хочеш бути візником, то забирайся із села.
Іванко напік собі картопляників, кинув у торбину кілька яблук і помандрував. На березі Пруту побачив журавку. Підійшов — а птаха не тікає, взяв у руки — крило перебите. Вона попросила:
— Допоможи, парубче. Уже п’ять днів сиджу тут голодна, бо рани болять.
Іванко помив рани, порвав сорочку й перев’язав їх. Відтак зловив у Пруті рибку й нагодував птицю. Хотів зробити їй і хатку, але тільки підійшов до очерету, то почув:
— Не рви мене, парубче, бо, може, прийде той, що я його чекаю.
— А ти що за одна?
— Дівчина-тростинка.
— Кого чекаєш?
— Свого визволителя.
— Ану, покажися.
Голос відповів:
— Два рази я вже показувалася… Та що з того? Як пішли, так і нема по сьогоднішній день. Ще можу показатись один-єдиний раз.
— Останній раз мені й покажись. Бог мій, не обдурю.
— Ну, добре, дивися на вершечок очерету.
Раптом Іванко побачив перед собою чарівну дівчину. Вона була така гарна, як перша квітка навесні, але дуже сумна.
— Чому ти сумна?
— Мене украла від батьків зла відьма. Хотіла, щоб я віддалась за її сина-велетня. Я не схотіла і втекла, сховалася в цій трощі[15]. Відьма мене знайшла і обернула в тростинку. Аби мене визволити, треба викрасти мій перстень і покласти його на вершечок…
І дівчина зникла. Вона дуже сподобалася нашому Іванкові. І вирішив він їй допомогти. Повернувся до журавки й каже:
— Нам треба розлучитися.
— Куди підеш? — спитала журавка.
— Піду шукати те, про що не можна говорити.
— Нехай тобі щастить!
Іванко йшов полями, лісами. Якось при дорозі побачив хатку. Увійшов. У сінях були три коти, прив’язані до трьох стовпів. Іванко погладив кожного кота й дав по шматку риби.
— Няв, няв, няв… — озвалися до нього коти.
З хатки почувся якийсь голос:
— Хто там збиткується над вами?
— Не збиткується ніхто. Парубок дав нам їсти.
— Тоді заходь до хати, парубче!
У хаті Іванко нікого не побачив, бо там було темно. Викресав вогню й посвітив. На печі лежала стара-старезна баба.
— Добре, синку, що не минув моєї хатки, бо в мене щось у боку коле. Нема кому водиці принести.
— Водиці? Зараз, бабко…
— Сам не принесеш, бо заблудишся. Спусти одного кота, він очима буде присвічувати дорогу.
Іванко вийшов у сіни і спитав:
— Котрий із вас піде зі мною по воду?
— Всі по одному разові, — відповів найстаріший.
І пішли. Дорогою Іванко зацікавився:
— Скажи, котику, чому це ви прив’язані?
— Не можу сказати, стара прожене мене. Спитай другого.
Іванко зварив кулешу, нагодував бабку і котів. Переночував і хоче йти далі. А стара не пускає:
— Побудь тут ще трохи, доки не перестане мені боліти поперек.
Другого дня Іванко пішов по воду з другим котом.
— Скажи, котику, чому це ви прив’язані?
— Не можу сказати, я боюсь баби…
На третій день Іванко пішов по воду з третім котом. Напоїв його, погладив, дав шматочок рибки.
— Скажи, котику, чому це ви на прив’язі?
— Боюся говорити, але тобі скажу. Баба — найстарша відьма. Вночі до неї злітаються всі нечисті сили й радяться, як мають людям шкодити. Сьогодні теж зберуться на збіговисько. А щоб ти не чув, баба заліпить тобі вуха воском. То я про все тобі розповім.
— Скажи мені, котику, вони ніколи не говорили про дівчину, що стала тростинкою?
— Як ні? Баба навіть казала, що вже були два парубки, які хотіли вкрасти в неї перстень. Вона їх обернула у два камені. Там, під хатою, й лежать. Як припече сонечко, баба на них сідає й вигрівається.
— А що треба робити, щоб повернути їм життя?
— Треба скропити камені водою з озерця, з якого ще ніхто не пив.
Іванко зварив вечерю, нагодував бабу, котів і ліг спати. Стара сказала:
– Іванку, сеї ночі буде дуже гриміти. Я тобі заліплю вуха свіжим воском, щоб не оглух.
Опівночі до хати почали злітатись всілякі відьми, упирі й чорти. Набилося їх стільки, що не було де ні спати, ні стати. Іванко вийняв віск з одного вуха й почув:
— Чула, що йде й третій парубок визволяти дівчину з тростини. Але я йому покажу, по чому лікоть кваші. Я перстень заховала в Залізній горі.
Уранці відьма розбудила хлопця й спитала:
— Ти щось чув, Іванку?
— Ні, бабко, я спав як камінь.
Хлопець почав збиратися в дорогу.
— Я йду з тобою, — сказав третій кіт. — Бабу ми обдуримо. Ти зловиш кота й прив’яжеш замість мене. Баба стара й підсліпувата, не скоро помітить.
Іванко так і зробив. Довго йшли чи мало — прийшли у чисте поле. Раптом у повітрі загуділо.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Чортів млин: Казки про чортів», після закриття браузера.