Читати книгу - "Я, «Побєда» і Берлін"

як всі нормальні люди, якийсь проміжок часу. Відчинивши двері, я побачив картину, ніби частина війська Наполеона заблудилася в часі і територіально і, внаслідок цього, забрела з 1812 року з-під Москви прямо в 1992 на Флюгхаффен штрассе. То були пасажири УАЗика, члени другої бучацької експедиції, висланої Бардом на вірну загибель. На чолі банди стояв воділа Олежик, який підняв непідйомну ношу — доїхати в Берлін на санітарній машині з однієї простої причини — знайти і акуратно вивезти з території Німеччини звалище автомобілів.

— Ти не знаєш, де тут СВАЛКА? — спитав він мене, завалюючи в хату.

— Нє-а, — відповів я і почав по-черзі здороватися з усіма пасажирами.

Першими з делегації в обійстя Томаса зайшли представники українського шоу-бізнесу, який мав честь тоді зароджуватися на благодатних ланах берлінського клаббінга: Анжеліка — співачка з Ужгорода, я би назвав її українською Бйорк і Торі Амос в одній особі, її подружка Евка — полька, яка мешкала чомусь у Львові і поводилася так, ніби хотіла сексу з кожним, кого зустрічала на вулиці, але нікому до сих пір не дата (пасія Барда). Тері — колега мій і Віталіка, який працював у першому в Україні шоу-бізнесовому агентстві і разом з усіма його працівниками цілими днями грав на єдиному на той час на весь Львів комп'ютері. За ними в коридор пройшло ще з п'ять-шість людей, про яких легше сказати — «та інші офіційні особи». їхня доля в нашій книжці настільки несуттєва, що легше про них не згадувати зовсім, аніж плутати вам і собі в голові. Всі, на радість Томасу. який мав скоро повернутися з роботи, порозкидали свої тіла по всій квартирі й почали на мій неописуємий страх займати туалетну кімнату хаотично і критично надовго. Анжеліка ходила по хаті і своїм оперним вокалом постійно підкреслювала ненормальність атмосфери нашого українського гетто. Вона наспівувала собі під ніс різні арії зі своїх творів, які сама писала нон-стоп, але, з усім тим, її було чути навіть у Трептов-парку біля могили Невідомого солдата. Евка ходила і трясла своїм довгим, майже до колін, хайром, і вся історія їхньої подорожі в УАЗику відклалася на ньому, як на перфокарті до старого комп'ютера. Голову треба було терміново десь помити, щоб Евуню раптом не здали до зоопарку, як давно пропавшу Русалку Дністрову. Позаяк у Томаса ванна кімната була вілсутпя. Бард періодично організовував вилазки в баню за пару кварталів, і всі дружно бігали туди полоскати своє начиння. Анжеліка також мала довгий хайр. і він не менш яскраво за Евкину голову відображав хронологію нелегкої подорожі своїм виглядом і запахом! Олежик відразу почувся вдома. Не знайшовши відповіді на риторичне питання: «А де ж тут свалка?» — він покопався в Томасовій шафі з книжками, нарив там атлас Берліна і підтюпцем вибіг з дому.

— Нас запросили на паті, — ознайомив Бард, який щойно повернувся з хорошим пивком у руках, що вказувало на якісно проведену операцію по збуту манекенів.

— Поїдем годинка восьма, — сказав він і, крутнувши носом на вигляд дівчат, миттєво потягнув їх в баньку. В хаті, навіть після того, як вони пішли, залишалося стільки народу, що складалося враження перебування в штабі терористичної організації. Подзвонив телефон, і я підняв слухавку. Там дуже швидко сказати щось по-німецьки, але яскраво чулося слово, яке я чекав почути найбільше — «Ауто».

— Сорі, ніхт шпрехен дойч. Кен ю спік інгліш[9]? — постарався я залагодити назріваючий міжнародний конфлікт.

— Найн, іх шпрехе інгліш ніхт[10], — почулося з труби, і я запропонував голосу приїхати за нашою адресою: — Кен ю ком хіер зібен ур, флюгхаффен штрасе зекс ахт, — що мало означати: приїдьте будь-ласка о сьомій годині за номером 68. У телефоні заскрипіло, і пішли гудки. Я махнув рукою, бідкаючи себе за те, що в підручнику німецької мови за два роки пройшов чотири сторінки, пішов доїдати картофеллєн салат.

Народ готувався до паті — кожен по-своєму: Анжеліка волала якісь душерозриваючі напєви, які родилися в її голові, як мухи з опаришів, Евка далі трясла своїм вже чистим, але мокрим волоссям, Бард і Тері пили півасік на кухні, смакуючи майбутню вечірню пригоду, а я гіпнотизував поглядом телефонний апарат, примушуючи його подзвонити і голосом Рокфеллера спитатися, чи хтось не продає «Побєду» тисяч за двісті марок. Час повільно підкотився до Зібен Ур, і як має бути — нам у двері задзвонили ще раз. Хтось кинувся відчиняти, і я, боячись, щоб не відшили моїх клієнтів, ринувся до виходу. У дверях стояли Томас, кривоногий старий рижий німець, і його жінка — фрау з явно не німецьким фегіеом.

— Хі із інтерестед ебаут йо кар[11] голосом ангела з кліпу Юрітмікс сказав до мене Томас.

— Хай, — сказав я і привітався з подружжям, яке виглядало ніби на кастінгу в «Сімейку Адамсів».

Ми вийшли на вулицю — «Побєдка» стояла біля тротуару, займаючії місце на три малолітражки, і турки, які звикли їх туї ставити, дивилися на неї з охотою розпиляти її і переплавити на один великий кальян, яким одночасно могли догнатися всі представники мусульманського світу, які перебувати на той час в Берліні. Німець, який прибув на оглядини, попросив відкрити авто, і довгий час залазив і вилазив з машини, прицмокуючи язиком так, ніби в нього в зубах застряло півкорови. Його жінка стояла й мовчача, і всім своїм виглядом вона кричала. що її походження має максимум спільного з походженням Олєга-воділи з Бучача. Я. затамувавши подих, рахував удари свого серця об внутрішню стінку грудної клітини, відвернувся вбік і в кишені рукою аж до болю здавив свій краник, щоб не вректи «здєлку вєка».

— Франц, — гавкнув зненацька покупець, простягаючи свою шуфлю в мій бік.

— Кузьма, то єсть Андрій, — боячись відпугнути пааа-на, поправився я.

— Авто старе, карочє, — сказав він по-німецьки. — але я маю майстерню і можу з нього зробити люди. Купити його я не готовий, але можу помінятися на восьмирічний 126-дизельний «мерседес».

Я недовірливо глянув йому в очі, порослі рижими волохатими корчами.

— Я, я. Помінятися на «мерседеса».

І так сказав мені клієнт номер один, який прибився на перший день оглядин.

«Курча. — подумав я собі. — якщо перший-ліпший німець віддає «мерсюка» взамін, то варто покачумати пару діб і обміняти грьобану калдобіну мінімум на самольот Фалькон». недарма ж назва вулиці — Флюгхаффен От буває фартить, да?

— Найн. данке шон. — відрізав я голосом Лєвітана. який об'явив по радіо «Промінь» про капітуляцію Німеччини. —