Читати книгу - "Гімн демократичної молоді"

з нею, чому вона вадить в Туреччину, а я навіть не можу її зупинити. — Да, — задумливо відповів Буся. — Ладно, — подивився на нього Санич. — Я думав, хоч у вас, геїв, усе нормально. А у вас та сама хуйня. — Ага, — погодився Буся, — та сама. — Ну все — піду я, — сказав Санич. — Привіт Доку. — Почекай, — зупинив його Буся. — Почекай трішки. — І вибіг на кухню. — Ось, тримай, — сказав він, повернувшись і простягуючи Саничу якийсь згорток. — Що це? — запитав Санич. — Пиріг. — Пиріг? — Так, яблучний пиріг. Це Доктор спік, спеціально для мене. Загалом, знаєш, ось ти про секс говорив. Просто є якісь такі речі, від яких я плачу. Наприклад, цей пиріг. Я ж розумію, що він його спеціально для мене готував. Як я після цього можу від нього піти? Знаєш, у мене був знайомий, який пояснював мені, в чому різниця між сексом і любов'ю. — І в чому? — запитав Санич. — Ну, грубо кажучи, секс — це коли ви трахаєтесь і ти після цього хочеш, аби вона якомога скоріше пішла. А любов, відповідно, — це коли ви трахаєтесь і після траху ти хочеш, аби вона якомога надовше залишилась. На, тримай, — простягнув він Саничу згорток. — І що, — сказав Санич подумавши, — це і є мораль? — Та ні, ніяка це не мораль. Це просто шматок пирога.

І він пішов собі в бік автобусної зупинки. По дорозі до нього приєднався якийсь пес. Так вони і йшли — попереду Санич із пирогом, позаду пес. Навколо них розгортались теплі серпневі сутінки. Санич прийшов на зупинку і, сівши на лавку, став чекати. Пес сів напроти. Санич довго його розглядав. — О'кей, — сказав він, — шавка, сьогодні твій день. На честь міжнародного свята солідарності геїв та лесбіянок тобі дістанеться яблучний пиріг! — Пес задоволено облизнувся. Санич дістав згорток і розламав пиріг навпіл. Вийшло майже порівно.

Балада про Біла і Моніку

Стосунки завжди тримаються на довірі. Скажімо, ти довіряєш господу. Ти кажеш йому, ок, господи, я довіряю лише тобі, ось останні п'ять баксів, постав їх сам. Господь бере твою п'ятірку, каже зачекати на нього і спускає бабки з першого заходу, не маючи навіть теоретичної можливості відігратись. Очевидно, це не найкращий приклад, але менше з тим. Люди часто не довіряють одне одному з незрозумілих причин, вони просто відвертаються одне від одного в найбільш потрібний момент і спокійно засинають, дивлячись у кольоровій темряві свої кошмари. Довіра натомість примушує тебе відмовитись від індивідуального перегляду сновидінь, довіра загалом річ підступна, вона розкриває тебе, мов порножурнал, на найбільш невідповідній сторінці, і спробуй тепер пояснити, що саме ти мав на увазі і в який спосіб. У цьому випадку довіра стає обтяжливою, і твої ближні видаляють тебе зі свого життя, мов хірургічні шви з тіла. Тому й стосунків справжніх майже не лишилось, якимось дивним чином на місце старих добрих гетеросексуальних взаємин прийшли корпоративні вечірки, і якщо ти не в корпорації, то й випасати тобі немає чого, ця нова жорстка реальність легко обійдеться без твоєї участі, йди додому, дивись своє відео.

Скільки разів я спостерігав за всім цим збоку і думав: ну ось, все гаразд, ось у них все має вийти, вони добре виглядають разом, вони гарна пара і в них будуть гарні діти, а якщо дітей у них і не буде, гірше від цього теж нікому не стане, головне, щоб вони довіряли одне одному, не закривались, як важковаговики на рингу, вміли говорити про очевидні речі, про свої таємні бажання, навіть якщо ці бажання зводяться до одного, а так, зазвичай, і стається. Але минає час, і знову повторюється те саме — паузи в спілкуванні, напруженість у розмовах, якісь моральні принципи, котрі невідомо звідки беруться і незрозуміло куди потім зникають, усе як завжди — вони сидять в одній кімнаті, по різні боки одного ліжка і роблять собі на шкірі глибокі болючі надрізи, дивлячись, чий надріз буде глибший і болючіший. А після цього змучено розходяться, довго заліковують свої надрізи, будь-що намагаються залікувати їх, так щоби найменшої згадки не лишилось, і якщо й зустрічаються після цього, то хіба що у вагонах підземки, їдучи, як і раніше, в одному напрямку. Корпорація поступово перебирає на себе надлишок їхнього психозу, і ти сам починаєш розуміти — радість колективної праці куди привабливіша за індивідуальну закоханість, хоча б тому, що нею завжди можна поділитись із трудовим колективом.

Спробуй поділитись із трудовим колективом своєю пристрастю, спробуй розказати групі менеджерів про те, як уночі в місячному світлі зблискує її шкіра, і як гостро проступають її ключиці, мов дюни, над ранок, коли вона врешті знеможено засинає, розкажи це менеджерам, вони прокленуть тебе і накладуть на тебе корпоративну анафему, вони підсмажать тебе просто під час найближчої корпоративної вечірки і гратимуть у футбол — офіс на офіс — твоєю відбитою печінкою. Саме радість колективної праці допомагає тобі продертись крізь чергову депресію, і продершись, ти дивишся за вікна офісу, на осінні дерева, на їхню вертикальну глибоко прокреслену графіку й раптом усвідомлюєш, що ось знову прийшла осінь, і повітря прогрівається щоразу довше, і дерева стоять такі строгі й аскетичні, ти дивишся на все це і меланхолійно думаєш, що в такому офісі добре працювати, такої осені добре думається, а на таких деревах добре повіситись.

Є в мене приятель, його звати Каганович, юридичні консультації, правовий захист, і з ним стався такий випадок. Його подружка вирішила, що їм час якось більш чітко оформити свої стосунки, оскільки зустрічались вони вже третій місяць, а далі п'яного сексу справа не йшла. І не те щоби їм це не подобалось, просто одного разу вона сама запропонувала перевезти до нього речі, як це зазвичай трапляється, одного ранку він кудись поспішав і, не маючи зайвих ключів, допомагав їй зібратись. Зранку вона збиратись не любила, себто вона не любила збиратись взагалі, а зранку про це й мови не могло бути, вона помилково хапала його одяг, допивала вчорашню водку, що стояла на нічному столику, гасила недопалки в його чаї, одним словом він запізнювався, а вона не йшла. Послухай, сказала вона, віддаючи йому його черевик, в який уже встигла розлити водку, що ти мучишся, давай я перевезу до тебе речі, і все буде добре. Думаєш? — засумнівався він, ну добре, давай, тільки тепер забирайся звідси — я запізнююсь. Вона ображено запустила в нього черевиком. Повернулась вона наступного ранку, тягнучи за собою безрозмірну валізу, я