Читати книгу - "50 хвилин трави"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Євка присіла над діркою громадського туалету. Євровідремонтованою діркою. Вона простягнула долоню, щоб відчути тепло випаровування власної сечі. „О так, приємне з корисним. Листа почитаю пізніше…” Їй прийшов товстенний лист від коханця з Берліну. Ще один лист від іще одного коханця. „Ех, Білявчику… Ще одна твоя іпостась…” Євці не хотілося підводитись - у калюжі сечі відбивався світильник денного світла. „Зовсім як вікно готичного храму…” - милувалась Євка.
…Коханець надіслав кілька чорно-білих еротичних фоток і книжку Ернста Яндла “Sprechblasen”.
Sprechblasen… Напередодні Євка написала:
Die Gesichstzuge
Потяги твого обличчя
(в сенсі)
поїзди твого обличчя -
die Gesichstzuge
Сильно
відрізняють ся
від іншого
і
brechen- brach.
Gebrochen
Написала вона це актуальному коханцеві - доволі похмурому персонажеві „з підвищеним еротизмом, літаючою нудьгою і культовим статусом”. Так він сам про себе казав. так казали його 38 років, з яких Євка повсякчас стьобалась. Але він направду був культовим чуваком і його можна було гарненько ви-ко-рис-то-ву-ва-ти. Головне - то вмілі лестощі. Такі, як сказав мудрець, сподобаються й найскромнішому. Євці просто бувало смішно. Звісно, як завжди, на початку кожних нових стосунків, хапав стрьом, що не вистачить цинізму, і вона закохається. Поряд з ним вона відчувала такий наплив енергії і збудження, що інколи навіть було важко ходити. Його похмурість і відсутній вигляд видирали з Євчиних глибин цілу лавину божевілля й пристрасті. О так, у ліжку він вмирав від неї, вмирав і відроджувався знову. Йому ж-бо було 38, а їй - 21, тож 17 років невтомно ганяли між ними під час того, як вони кохалися. Хоча… Так, певно, такому коханню більше підходить слово „трахалися”. Брутально, голосно, довго, різко, різно і розбещено. А інколи зовсім без слів. Тоді Євка злісно сама собі всміхалася. „Знаєш, я завжди мріяв знайти дівчину, котра б у ліжку розмовляла українською”, - казав він. Казав, коли Євка якраз мовчала українською. Казав, зрозуміло, російською. А писав обома. Дуже модно і дуже кічувато. Може, то був його стиль. Зате любив Джойса. Може, то була його перевага. А зранку, щоб прокинутися, вмикав Моцарта. Жив один з двома комп’ютерами, одним телевізором, одним музичним центром, одним ліжком, 275-ма журналами і 467-ма книжками. А ще в нього був телефон, глобальна мережа і локальний світ. Людей він поділяв на „космосів” і „штірліців”. „Космоси завжди торочать про чакри і пориваються всадити тебе на свою ракету і відправити в космос на зустріч з Богом, а штірліци ходять нашугані, шепочучи, що всі довкола змовились і світ загине…” - казав він. А от Кастанеду він не любив. І навіть не читав. „Ну і пес з тобою,” - подумала Євка.
– Сам ти дебільна ізотерика… Ще скажи, що це книжка про наркоту… - Але зрештою, невдячна то справа - вчити 38-річного чоловіка. Так… Але звідки ж тоді бралися у ній материнські інстинкти до нього? „Тварюка, поміняй монітор, в тебе й так одне око 0,3… Слухай, як ти можеш їсти таку гидоту?! Ходім, я щось вигадаю вдома…” і таке інше.
Якось зранку він, після проведеної бозна-де й бозна-з ким ночі, подзвонив Євці. Рештки шарової наркоти й туманних галюцинацій приємно погладили Євку через слухавку.
– Ти знаєш, -сказав він, - Я згадав ще про третю категорію людей. Я їх називаю якось типу Фрейди.
– Фройди, - виправила Євка.
– Не важливо. Вони пхають свій галімий психоаналіз, куди він тільки лізе…
– Це типу я?
– От чого ти все до себе ліпиш - що, інших людей нема?! Так от, ці підараси умудрилися залізи навіть в літературу. В літературу - цю сакральну річ!
– Так, - погодилась Євка, - інколи це ідіотсько. Я скажімо, не можу збагнути, що викладають на курсі „Психоаналіз в літературі” в моєму університеті. Просто модна фішка. І дуже мало компетентних людей.
Взагалі, вона часто пропонувала йому сходити до її знайомого аналітика, щось вирішити з цими депресіями нізвідки і впаданнями в прострацію ні з того ні з сього. Він ні в що не вірив. Йому було багато років. Він зустрів достатньо пафосних нікчем по дорозі, щоб викохати в собі такі „стійкі” позиції. Він не вірив ні Євці, ні в Євку.
– Знаю я тебе: сьогодні любиш, завтра - ні…
Євка на те промовчала: то ж дійсно була правда. Але правда передчасна й нецікава. Правда, яку його шлунок буде перетравлювати важко й нешвидко. Хоча… його буде шкода. І, як не дивно, шкода саме за те, що він у неї не повірив. Він не бачив у ній ні розуму, ні обдарованості, ні духовної сили.
– Красива замозакохана дівчинка… - казав він, проводячи пальцями по її тілу. Воно, мабуть, було останнім гачком, за який могли вчепитись підсліпуваті очі його збитої на старий матрац душі.
А Євка особливо й не напружувалась із цього приводу. Він будив у ній „домогосподарські інстинкти”: їй хотілося для нього готувати, створювати затишок, відкладати інтелектуальні амбіції в задню кишеню спокусливих штанців і зваблювати, зваблювати…
– Бачиш, яка я ідеальна? - питала вона, прикрашаючи чергову страву.
– Ти завжди така, чи тільки на початку?
– Ну… Я ж казала тобі, що почуття обов’язку в мене повністю відсутнє. Тож усе, що я роблю - мої найщиріші устремління. Все по-чесному, без моралі…
А потім він сказав, що вона вміє любити. „О, так, це я справді умію…” - гірко подумала Євка, а вголос промовила:
– На те я й 90-60-90.
– Хвалько… - зітхнув він. - І що ж мені з тобою робити?
– Ну нічого собі! Як то - що робити? Їсти я не прошу, поливати мене, як твій кухонний лопух, також не треба.
– О так, ти й сама кого хоч полиєш… - примружився він на згадку про свіжий секс у душі.
– Ну от. Бач, яка я самостійна. Так що все нормально… - Євка стояла в коридорі зовсім гола, обмотуючи шию його шарфом. - Личить?
– Так, дуже. Не знаю, куди дивився
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «50 хвилин трави», після закриття браузера.