Читати книгу - "Печатка Святої Маргарити"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Я ж казав Вам! Застерігав! А ви як діти, Їй-Богу! Полізли з Євгеном у той бордель! Клопенку не можна було вірити, Марку! — повторив Сеймур. — Не можна було вірити від початку!
— Мені потрібен сховок на якийсь час, — мовив Швед. — Чи дозволите…
— Так, звичайно, я з радістю допоможу. Ви можете бути стільки, скільки Вам треба, Марку. Мій дім — Ваш дім… — Сеймур на мить замислився. — А Євген? — поцікавився він. — Де ж містер Остапенко?
— Містер Остапенко вирішив остаточно переконатися у зраді нашого зв’язкового. Якщо умовного сигналу нема, якщо Клопа на місці немає…
— Так, так… — погодився Річард Сеймур. — Це важливо. Мусимо перевіряти геть усе. Але завтра до вечора я зможу теж Вам допомогти: підказати напевне, чи містер Клопенко втік з Константинополя, чи перетнув кордон… Наша людина надішле усі відомості. Маємо надійного чоловіка.
— Дякую, пане Сеймур, — Марко стомлено сів у крісло.
— Може, Ви зголодніли? Повечеряєте? — запропонував Сеймур.
— Ні, ні… Я й так Вам клопоту завдаю, — відказав Швед, хоч відчув, як при згадці про їжу замлосніло у шлунку. — Я — тільки спати, бо стомлений дуже.
— Хорошо! — проказав Сеймур російською, але тут же затулив собі рота долонею. — Перепрошую, Марку, я не навмисне… Мова окупанта! Я розумію Ваші почуття. Тоді, раз вечеряти не бажаєте, я проведу Вас до кімнати, — продовжив Сеймур, — і все ж… що ж сталося із тими совєцькими агентами, з «Кікі»?
— Одного я моцно поранив, другого застрелив. Остапенко застрелив третього уже на вулиці, — проказав Марко. — До речі, містере Сеймур… серед цих трьох той, кого я поранив у передпліччя, вгадайте хто?
— Хто ж? Якийсь наш старий знайомець? — усміхнувся британець.
— Так… Гінзбург. Більше відомий нам усім як Вальтер Кривицький.
Сеймур на мить зупинився і здивовано подивився на Марка.
— Вальтер… Людина-«значок», за появою якої можна багато у чому зорієнтуватися! — проказав він, задоволено потираючи руки. — Отже, німецькі робітники виявилися розумнішими, ніж я вважав, і тепер совєти затіяли у Константинополі велику гру… Підтягують сили..
— Абсолютно з Вами згоден, містере Сеймур.
— Може, все-таки повечеряєте, Марку? Не будьте таким прошеним. То для мене, старого, приємність, а не турбота.
— Мені просто соромно зізнатися, але я справді від ранку майже нічого… — зітхнув Марко.
— От і чудово! Кухар вже, напевно, спить, але ви і самі впораєтеся! Вважайте, що пізно увечері у стамбульському Сеймур-холлі самообслуговування! — розсміявся Річард Сеймур. — Яєчню з беконом зможете собі посмажити?
Марко з посмішкою кивнув.
— А грінки?
— Так.
— Молоко теж знайдеться… Усе на кухні. Ходімо, мій друже!
Поки Марко розігрівав пательню та підсмажував яєчню з беконом та кількома скибками білого хліба, Сеймур всівся за стіл.
— Дивіться, Марку… — проказав Сеймур цілком серйозно. — Як я вже казав Вам раніше, ваша українська спільнота сьогодні вельми цікавить спецслужби усього світу. Ваші співвітчизники у Туреччині, Румунії та Польщі дуже цінні. Ви найкраще знаєте нашого спільного ворога зсередини, тоді коли усім нам він відомий тільки в обличчя.
Буду з Вами абсолютно відвертим… Ви мені нагадуєте мене самого в молоді роки. Я ставлюся до Вас як до сина, з великою прихильністю, тому і ділюся з Вами цією інформацією. Та у грі, яку ми ведемо, сентименти неприпустимі. Українці сьогодні Британію цікавлять як дієві і ефективні союзники у розхитуванні радянської влади. У цій площині ми і взаємодіємо. Ви ж розумієте, про що я?
Марко кивнув, напихаючи рота гарячою яєчнею.
— Я також маю варту уваги інформацію щодо зацікавленості японців у співпраці з вашими спецслужбами…
— Так… — Марко підняв на Сеймура погляд. — Українці Зеленого Клину могли би стати справжньою таємною зброєю проти радянської влади на Далекому Сході, якби… Ви ж зараз говорите про Зелену Україну?
— Кхм… — Сеймур стримано усміхнувся. — Ви здогадливий, Марку. З півслова зрозуміли, про що я. Але якщо Ваше начальство не скористається пропозицією японських колег… Я писав містеру Полозу з цього приводу… Дуже скоро ви остаточно втратите в тій, як Ви кажете, Зеленій Україні своїх одноплемінників і гарну можливість.
— В якому сенсі?
— В прямому… Радянська влада постарається їх якнайшвидше русифікувати, перетворити у своїх громадян. Та просто винищити фізично.
Повірте мені, це звична тактика держави-окупанта і колонізатора. Я знаю, про що кажу. Вони зроблять усе, аби люди забули те, що їх пов’язує з батьківщиною. Запевняю Вас, Марку… за якихось 20 років страхом і репресіями можна викорінити навіть слід пам’яті. То ж чи будуть совєти панькатися з тими, кого спецслужби УНР можуть спробувати розвернути проти їхньої влади? Як гадаєте?
Марко мовчки слухав Річарда Сеймура.
— Японія готова допомогти вам, підтримати і фінансово, і технічно, і зброєю, — продовжував той. — Звичайно, у японців є власні державницькі інтереси, які мають дуже чітку мету. Однак допоки японці схильні бачити Далекий Схід Українською республікою, не більше і не менше, — розумієте про що я, Марку? — ви можете користуватися тим. Українців там більшість…
— Але… пане Сеймур, — Швед сумно усміхнувся. — Вам добре відомо: у Польщі ми, соромно сказати, на утриманні. І поляки, на жаль, фінансують діяльність наших спецслужб не для того, аби Державний Центр УНР мав змогу вести власну гру за їх спиною. До того ж Ви сам тільки-но сказали: у японців власні інтереси.
Сеймур кивнув:
— Безумовно, і у Польщі свої інтереси, і у Японії…. Але ж у Державного Центру УНР є і власні пріоритети, чи не так? І якщо один союзник у чомусь обмежує, чому не скористатися пропозиціями інших і отримувати забезпечення від усіх? Ведіть подвійну гру, ризикуйте!
— Як у нас в Україні кажуть, ласкаве телятко дві мами ссе? —
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Печатка Святої Маргарити», після закриття браузера.