Читати книгу - "Тюті"

Федя.

"Його робота! — тривав тяжкий розумовий процес у голові доцента.- Він! Цуба! Усе за це говорить. Сидить завжди на першій зліва парті, у жовтій кофті-бобочці. Ніколи нічого не конспектує і, здається, не слухає. Сидить і спить. А після лекції висипає стільки запитань та ідей, як маку до різдв'яної куті. Це він підкинув фальшивку. Минулого разу цей зух раптом питає: — А це правда, Анатолію Герасимовичу, що крокодили розмножуються тільки на волі? — А яке відношення це має до моєї лекції? — А я думав, що ви знаєте. До речі, Анатолію Герасимовичу, ваш годинник несправно ходить. — Як це? — Минулого разу ви нас відпустили на перерву на сім хвилин раніше. — Ви б любили таку людину?! Я, в усякому разі, нездатний... І чого це мене сьогодні все так дратує і відволікає. Ще й "Веснянка" в залі клубу почала репетицію: "О-о-черет лугом гуде, Сава рі-і-чкою бреде..." Треба зробити замислений вираз обличчя і прочитати напам'ять щось із Петрарки. Ну, хоча б оте:

Під владою Любові й самоти Віршую та збираю квіти й зілля Або міркую, поки є дозвілля, Про кращий час, що має ж надійти...”

Університетським викладачам у шістдесяті роки все важче і важче було зацікавити студентів. Надто вже вимогливі вони ставали. "Хоч у космос лети, щоб піднести свій авторитет, — міркував доцент Троян поміж дифірамбами на адресу Ренесансу та... — А що, як наступити черевиком на цю асигнацію і придушити, як блощицю?! Ну й гидота в голову лізе. От наслання мені цей Цуба. Він підкинув... Він і вітається не так, як усі студенти. Наче чекає, щоб доцент першим привітався... Вітання, як відомо, це магія єдності, запевнення в бажанні єдності. У способі Цуби-ного вітання не було й натяку на бажання єдності. Самі шпичаки. Ви б любили такого студента? Отож... І чого це так довго немає дзвоника на перерву?.."

У голові доцента щось клацнуло. Ні, не в голові. Це ручка від вхідних дверей до аудиторії. Не вибачаючись, не вітаючись (хоч так в університеті не заведено), на Трояна не посунула, а налетіла його колега, наша викладачка Риндя і розпачливим голосом запитала:

— Ви тут нічого не знаходили?

— Ви про що? — доцент Троян зробив вигляд, що нічого не розуміє.

— Ось вона! — Риндя шулікою впала на купюру. Схопивши її, промимрила Троя-нові: — Оце у методистки позичила, бо нічим за комунальні послуги заплатити. І, як на гріх, загубила. Але, видно, народ сьогодні або дуже багатий, або дуже совісний.

— Народ сьогодні і багатий, і совісний! — прокоментував Цуба, який один, мабуть, зі студентів почув Риндю.

Ті, що сиділи в останніх рядах подалися до нього за роз'ясненнями.

— Це неправда, що Риндя у методистки гроші позичила, — розтлумачував друзям Цуба. — Її чоловік санлікарем на Бесараб-ці працює. Там стільки грошви! А Вася Бугай з другого курсу просив два рублі позичити, сказала: "Живемо від зарплатні до зарплатні".

"Ренесанс" летів шкереберть. Щоправда, з'явлення колеги Ринді для доцента Трояна було майже порятунком. Але як тепер увійти в колію?! Колега Риндя швидко зникла, залишивши по собі нудотні пахощі парфумів.

— Навести лад в аудиторії після цього було не просто, — вів далі поет Федя. — Але доцент Троян враз припинив рейвах, попередивши: "По-перше, у моїй присутності плітки, поговори, обмови, чутки, а тим більше доноси категорично забороняються. А по-друге, годі вже про чуже й далеке! Нічого не конспектуйте, просто послухайте: "Український Ренесанс в особі Миколи Зерова в моєму виконанні".

— Час, що лишився до дзвінка, студенти, включно із Цубою, з розкритими ротами слухали поезію Миколи Зерова, що її напам'ять читав доцент Троян. Лекція була врятована!

Отак, майже урочисто завершив свою розповідь поет Федя і, помахавши ручкою, пішов проводжати латиніста додому, а ми одноголосно ухвалили: від завтрашнього дня не пропускати жодної лекції, жодного семінару, жодних комсомольських зборів. Отак. А Воліна на ці наші рожеві заміри відреагувала фрівольним анекдотом, що також починається зі слів: "і від завтрашнього дня.."

"Завтрашніх днів", проте, залишалося катастрофічно мало. Вони летіли, мов баскі коні. До лекцій та семінарів додалися турботи з дипломними роботами, підготовка до державних іспитів. Кімната в гуртожитку та читальний зал бібліотеки — тільки там і можна було нас знайти чи побачити. І в голові одне — встигнути надолужити те, що були недовчили, недочитали і ще багато недо...

Утім дехто не тільки "надолужував". Несподівано хтось із нас натрапив на "Щоденник Клави Доцик", саме так було написано на обкладинці грубенького зошита, який наша подруга, поспішаючи до університету, забула на столі під якоюсь газетою. Читати чужі щоденники, звичайно, не добре. Але що робити, коли він сам пхається тобі до рук. Серед буденних записів буденних подій, писаних твердою рукою, вирізнялися кілька нотаток начерканих поспіхом, якимсь нервовим почерком:

"Понеділок. Що вони собі там думають удома?! На таких харчах, хоча б диплом захистити. Який тут заміж! "

Примітка: Мати, передаючи Клаві з автобусом черговий дуюн (передачу з харчами), раз у раз тицяла в торбу записку: "Клавко, коли ти заміж вийдеш?"

"Середа. "Зоя захистила дипломну роботу на відмінно з відзнакою. Тема: "Українські поети в Канаді. 50-60-ті роки ХХ ст." Науковий керівник поет, журналіст і громадський діяч Микола Тарновський".

Примітка: