Читати книгу - "Panicoffski"

158
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 11 12 13 ... 58
Перейти на сторінку:
— це єдине, що спершу міг розібрати (ну ясно, це ж — «смачненький»! тобто вона примовляла, що я смачненький!). А потім вона була зовсім щаслива п'ять разів. У ці моменти вона голосно стогнала: gozo, gozo! — а я думав, чи хрестоносці, які дали назву колишній британській колонії Ґозо, що нині є меншим з острівців у складі Мальти, часом не були тонкими портуґальцями? Може, з кимось із них там сталася велика амурна історія, тож острів так і назвали: «я кінчаю». А я робив для цього gozo все, що міг, а в голові чомусь по-ідіотськи крутився той Паленса зі своїм «в Росії нема від чого кінчати». Niema od czego szczytowac, niema od czego szczytowac. Люба Фабі, а в Україні, як бачиш, є від чого кінчати, і то п'ять разів! До речи, з тим островом Ґозо, то Фабіана потім не могла повірити, що якесь місце може дійсно так називатися. Це що рай якийсь на землі? Хай живе Ґозо! Ґозо…

Потім ми з Фабі спали, потім я прокинувся й цілував її тіло, ми знову любилися, тепер уже із різними цікавинками. Тоді довго лежали, міцно обійнявшися. «Освальдо, я тобі ще не казала цього, але ти фізично дуже подібний до Леандра». «Хто це Леандру, gatinha?» (Утелющив-таки оте ніжне портуґальське слівце «котику», що його підкинув мені Йован!!!) «Це чоловік, якого я дуже люблю. Ми були разом десять років. Я залишила його близько двох років тому. Пішла з хати, а тоді змушена була поїхати з Бразилії, бо він скрізь мене шукав і ставав неконтрольованим, навіть небезпечним». Фабіана замовкла, на очах виступили сльози. Я накрив їх безліччю цілунків. Розкажи, люба, якщо хочеш, мені можеш казати все, що заманеться. Я є для тебе, лише для тебе. Добре, gatinha?


Ми з Леандром були нерозлийвода

Ми були разом, завжди разом. Мали по 16 років, коли взялися за руки, й ніколи не відпускали одне одного. Ми забували, як живе решта світу навколо. Забували рідний дім, батьків. Ми все робили разом: їли, гуляли, слухали музику, палили маконью, спали. Нас знав весь пляж Сантоса. Стільки років нас бачили разом на прогулянці набережною, на хвилях на серфборді, на риболовлі, що не говорили про нас окремо. Лише Фабіана й Леандру. Леандру й Фабіана. Я не мала життя поза Леандром, крім роботи. А працювала у крамничці сім днів на тиждень без вихідних. Там цілий день тільки й думала, що ввечері знову буду з ним.

Леандру підсів на наркотики кілька років тому. Маю на увазі не марихуану — маконью, а важку гидоту. Він став похмурим, замикався в собі. Коли я з ним намагалася говорити, він часто нервувався, вибухав лайкою. Зникав із хати, дурив з иншими жінками, а я чекала вдома. Я почувалася самотньо, навіть коли він був поруч. Бачила, шо йому погано й хотіла якось підтримати. Я ковтала ту гидоту разом з ним. Поступово втратила контроль над собою, в голові почався якийсь безлад. Я вже не знала, хто я, де я. Я волала у знайоме обличчя, що бовваніло, наче в імлі. Ця імла постала всюди. Мій мозок закрила димова завіса, тоді почала насуватися темрява, я більше не могла розгледіти любе обличчя. Леандру кидався на мене. Він став небезпечним. Одного дня я зрозуміла, що кохання мене вб'є, що нічого більше зробити не можу для нього, що повільно помираю й сама. Або він, або життя. А життя — це втеча. Він був переконаний, що не зможу жити без нього, що ніколи не зможу мати иншого чоловіка. Я втекла з його хати додому до мами, про яку майже забула. Леандру шукав мене там, погрожував мамі. Я нашвидку зібрала гроші, які могла, й виїхала до брата в Лос-Анджелес. Півроку мені було так погано, — я нічого не могла робити, ледь могла поворухнутися, стала набирати вагу. Я не поважала себе, зовсім втратила будь-яку впевненість у тому, чи чогось варта. Освальдо, я його далі кохаю. Це — кохання мого життя. Але я не могла більше з ним бути. Чи ти зрозумієш мене?

— Кохана, пригорнися до мене. Я добре дбатиму про тебе, — я довго мовчки гладив її по спинці. — А розкажи-но мені, як ти опинилася саме тут, у Лідсі? Як ти про нього почула взагалі? (це таким оптимістичним, життєствердним тоном).

— У мене тут є давній приятель. Зрештою, ти його знаєш, це — Роб. Він на сальсу ходить. Ні, не пригадуєш? Високий дуже. Думаю, ти просто не знаєш імени. Так от, коли мені було сімнадцять років, я ходила вечорами до одного бару в себе в дільниці Ґонзаґа, це в Сантосі, просто над морем. Якось раз несла свій напій до столу і перечепилася об чиюсь ногу. Уся кока-кола вихлюпнулася просто на білі штани цьому англійцеві, що потім виявився Робом. «Розговорилися», умовно кажучи, бо я тоді англійською зовсім не говорила, лише він знав кілька португальських слів. Він доброчинно працював лікарем в Амазонії, а потім просто подорожував Бразилією. В Сантосі він був цілий місяць, і ми заприязнилися. Думаю, я йому тоді дуже подобалася. Він мені теж, наскільки це можливо, беручи до уваги мої почуття де Леандра. Ми з того часу багато років листувалися. Потім він одружився, й у нього із Софі народилася донька. Коли вів дізнався про мої проблеми з Леандром, то запропонував допомогу. Сказав, що може приїхати до них у Лідс і мешкати з ними, а натомість лише доглядати Елі, поки не знайду роботу й не зможу наймати власне помешкання. Врешті так і сталося по тому, як провела півроку в Америці й звідти трохи поїздила світами: була в Новій Зеландії навіть. А ти як в Англії опинився?


По тому як Освальдо розповів мені цю історію про залиті штани в барі, я чув ще про кілька подібних інцидентів між бразилійськими дівчатами й иноземцями. Останньо, наприклад, дізнався, що Дейвід з моєї вулиці запізнався зі своєю дружиною Сонею у Ріо-де-Жанейро таким самим чином, що оце й Фабі з Робом. Тільки що там йому

1 ... 11 12 13 ... 58
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Panicoffski», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Panicoffski"