Читати книгу - "Кримінальний процесуальний кодекс 2012 року: ідеологія та практика правозастосування"

ґ) гендерна ідентифікація (усвідомлення індивідом своєї статевої належності та готовність виконувати визначену статеву роль), транссексуальність, сексуальна орієнтація, сексуальне життя;

д) право на особистий розвиток (процес формування особистості у напрямах адаптації, індивідуалізації та інтеграції в суспільстві) та створення і розвиток відносин з іншими людьми та зовнішнім світом;

е) право на самовизначення (гарантована можливість саморозвитку та самореалізації людини) та особиста автономія;

є) діяльність професійного та ділового характеру, а також обмеження на зайняття професійною діяльністю;

ж) досьє чи дані, що складаються службами безпеки чи іншими державними органами;

з) інформація про ризики для здоров'я людини;

и) обшуки та конфіскації;

і) стеження за комунікаціями та телефонними розмовами тощо [13].

Приватне життя може включати не лише засоби його охорони у житлі чи інших приватних приміщеннях, а й стосуватися середовища взаємодії людини з іншими особами, навіть у публічному контексті

Варто також мати на увазі, що право на приватність ЄСПЛ тлумачить розширено, а можливості для його обмеження — навпаки, звужено.

Наприклад, ЄСПЛ було наголошено, що зберігання даних, які стосуються приватного життя особи, належить до сфери застосування п. 1 ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Рішення у справі Leander v. Sweden від 26 березня 1987 р.). З цього приводу Суд зазначає, що поняття «приватне життя» не може тлумачитися в обмежувальному значенні.

Зокрема, повага до приватного життя передбачає право на встановлення і розвиток стосунків з іншими людьми. Крім цього, немає принципових підстав вважати, що поняття «приватне життя» не може охоплювати діяльність професійного чи ділового характеру (Рішення у справі Niemietz v. Germany від 16 грудня 1992 р.) [14].

Водночас ч. 2 ст. 32 Конституції України передбачена можливість обмеження прав і свобод людини і громадянина з метою захисту прав та законних інтересів інших осіб лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини. Заради досягнення вказаних цілей здійснюють досудове розслідування кримінальних правопорушень і судовий розгляд кримінальних справ, під час яких компетентні органи змушені втручатися у сферу прав і свобод осіб, яких залучають до кримінального провадження. Таким обмеженням піддане й право особи на таємницю її особистого і сімейного життя.

Процесуальні гарантії дотримання засади невтручання у приватне життя під час кримінального провадження

Завданням слідчого, прокурора є організація розслідування кримінального правопорушення щодо встановлення його важливих обставин таким чином, щоб при цьому не страждали права, свободи і законні інтереси громадян — учасників кримінального провадження. Тому актуальними для науки питаннями є:

- по-перше, встановлення в КПК України оптимальних меж втручання державних та інших органів і посадових осіб у приватне життя громадян;

- по-друге, розробка процедури застосування заходів забезпечення кримінального провадження та оптимального порядку проведення слідчих (розшукових), негласних слідчих (розшукових) та інших процесуальних дій, що обмежують права підозрюваного, обвинуваченого та інших осіб;

- по-третє, розробка рекомендацій щодо процесуальних та етичних засад проведення зазначених дій із метою найбільш ефективного забезпечення прав людини у кримінальному провадженні.

Таким чином, поняття приватного життя стає не лише важливою соціологічною категорією, пов'язаною з проблематикою автономної життєдіяльності людини, де рушійною силою виступають її приватні інтереси, але й набуває чіткого правового й, перш за все, конституційного значення. Адже людина може сама вирішувати, чи передавати посадовій особі інформацію, особливо у разі її належності до конфіденційної. Саме таким видом є інформація з обмеженим доступом, якою володіли одні учасники процесу (свідок, потерпілий), а під час розслідування кримінального правопорушення вона стала відома іншим учасникам (слідчий, прокурор, суддя) і яку вони використовують під час проведення процесуальних дій. Що стосується режиму використання конфіденційної інформації у кримінальній процесуальній діяльності, то у разі її одержання під час проведення невідкладних слідчих (розшукових) дій (наприклад, огляду місця події, обшуку, допиту), вона захищена таємницею досудового розслідування, обмеженням гласності в суді та чіткою регламентацією обов'язків учасників кримінального провадження. Якщо конфіденційна інформація була отримана слідчим під час проведення слідчих (розшукових) дій, зокрема невідкладних, то посадові особи в цих випадках мають використовувати цю інформацію так, щоб не порушувати основоположні права і засади, закріплені в Конституції України.

Конституційний Суд України у своєму рішенні від 30 жовтня 1997 р. № 5-зп у справі щодо офіційного тлумачення ст. ст. 3, 23, 31, 47, 48 Закону України «Про інформацію» та ст. 12 Закону України «Про прокуратуру» відніс до конфіденційної інформації про особу відомості про її освіту, сімейний стан, релігійність, стан здоров'я, дату і місце народження, майновий стан та інші персональні дані. Надаючи неповний перелік відомостей, віднесених до конфіденційних, Конституційний Суд України зважає на те, що «неможливо визначити абсолютно всі види поведінки фізичної особи у сферах особистого та сімейного життя, оскільки особисті та сімейні права є частиною природних прав людини, які не є вичерпними, і реалізуються в різноманітних і динамічних відносинах майнового та немайнового характеру, стосунках, явищах, подіях тощо. Право на приватне та сімейне життя є цінністю, необхідною для повного розквіту людини в демократичному суспільстві, та розглядається як право фізичної особи на автономне буття незалежно від держави, органів місцевого самоврядування, юридичних і фізичних осіб» [4]. Ця теза доводить важливість права на приватність для кожної особи та акцентує на небезпеках, які можуть бути викликані його порушенням.

У ч. 4 ст. 15 КПК України наразі визначено, що кожен, кому наданий доступ до інформації про приватне життя особи в рамках кримінального провадження, зобов'язаний запобігати розголошенню такої інформації. Зазначене положення конкретизоване у ст. 222 цього Кодексу, де йдеться про можливість розголошення відомостей досудового розслідування лише з письмового дозволу слідчого або прокурора і в тому обсязі, в якому вони визнають можливим, зокрема й тих, в яких є дані про приватне життя особи. Крім цього, у ст. 254 КПК України визначені заходи щодо захисту інформації, отриманої під час проведення негласних слідчих (розшукових) дій. Установлене правило забезпечене певними санкціями, зокрема, кримінально-правовими (ст. 182 КК України «Порушення недоторканності приватного життя»), цивільно-правовими (можливість подання позову про відшкодування шкоди внаслідок незаконних дій органів досудового розслідування або позову