Читати книгу - "Війни художників"

особисто Гітлер і Ріббентроп. Відомо, що Гітлер сам вважає себе гарним художником-акварелістом.

Черчилль уважно проглянув матеріал. Він і сам вважав себе гарним художником. Навіть під псевдонімом брав участь у кількох виставках. Гмукнув:

— Цікаво виглядають два прапори — один зі свастикою, другий — із серпом і молотом на фасаді виставкового залу. Хотілося побачити б це у кольорі. Два червоних прапори. Схрещені серп і молот, здається, трохи схожі на свастику. У нацистів прапор ефектніший. Можу закластися, що ваш улюблений єфрейтор, Мензісе, сам вигадав його. Кажете, що виставку патронує фюрер? Дуже цікаво.

Черчилль важко підвівся з глибокого крісла, обійшов навколо стола, тримаючи руки за спиною і продовжуючи нервово жувати сигару.

— Сталін — хитрий старий лис. Son of a bitch! (Сучий син!) У Польщі вусач нас переграв. Зі слабкою армією, озброєною старими гвинтівками, ледь не на возах, без жодного пострілу хапнув величезний шматок цієї країни. Але, на щастя, хоч у Фінляндії піймав величезного облизня… А потім Сталін кинувся в обійми Гітлеру… Як дівка, яка боїться зґвалтування і тому намагається вийти заміж за потенційного ґвалтівника. Кинувся в обійми єфрейтора не без допомоги, звісно, слабака Даладьє і цього віслюка Чемберлена. Не розумію, навіщо це потрібно Адольфу? Я маю на увазі пакт зі Сталіним. Судячи з того, що Ради так обгидилися у Фінляндії, Червона армія мало на що здатна. Адольф міг би забрати всю Польщу. Всю! Єфрейтор пошився у величезні дурні! Думаю, що він це тепер розуміє і вже шкодує, що пустив Ради на берег Бугу.

Мензіс крутив головою слідом за Першим лордом Адміралтейства. Він не сумнівався, що Черчилль ось-ось стане прем’єром і сподівався, як мінімум, зберегти за собою пост керівника секретної служби. А, як максимум, — зайняти нинішнє місце Черчилля. Він тримав свої контакти з Черчиллем у таємниці від Чемберлена, вважаючи, що навряд чи це сподобається останньому. Відтоді як Черчилль став Першим лордом Адміралтейства, Мензіс щотижня бував у того вдома з неофіційною доповіддю. Черчилль телефонував і запрошував керівника розвідки на сигару і чашку кави. Мензіс не палив і, через підвищений тиск, віддавав перевагу чаю. Але завжди приходив і приносив усі матеріали, що могли зацікавити майбутнього керівника уряду.

Тим часом Черчилль, немов планета круг Сонця, зробив кілька повільних кіл навколо стола й зупинився біля полотен з пейзажами, що висіли на стіні. Стояв, похитуючись із п’яток на носки.

— Як вам ці полотна? — запитав він Мензіса, вказуючи рукою із затиснутою між пальцями сигарою.

— Вони чудові, my lord! — захоплено відповів Мензіс. — Я відразу, як тільки увійшов, звернув на них увагу! Особливо оця робота з вівцями на лузі. У вас чудовий смак. А хто автор?

— Чарльз Морін, ще зовсім молодий художник. Я нещодавно їх придбав. І дуже дешево, — сказав Черчилль. Було помітно, що він потішений оцінкою полотен керівником секретної служби.

— Він дуже талановитий! — Мензіс знав, що під псевдонімом Чарльза Моріна, який досить часто виставляється, здебільшого на виставках для художників-аматорів, ховається сам Вінстон Черчилль.

Мову про полотна «молодого Моріна» перший лорд, очевидно забуваючи, заводив ледь не кожної другої зустрічі. З усмішкою на круглому обличчі Черчилль знову важко вмостився в крісло і зчепив руки на великому животі. У тиші було чутно, як гучно дихає його велике тіло. Він раптом згадав про незапалену сигару, простягнув руку за запальничкою у вигляді Біг-Бену і почав повільно розкурювати сигару, огортаючи себе і Мензіса клубами духмяного диму. Помітив, що той мимоволі скривився, наче від зубного болю.

— Мензісе, ви ніколи не палили? — Черчилль відкинувся на спинку крісла.

Мензіс на хвилину замислився, почухав кінчик носа, який від тіні, що пробігла худим обличчям, здавалось, загострився, і відповів:

— Ні, my lord.

— Чому? — в голосі Черчилля відчувалося щире здивування.

— Не знаю, my lord, — стенув плечима Мензіс. — Наче не маю в цьому потреби.

Черчилль посміхнувся:

— Чому? Говорять, що сигари негативно впливають на взаємини з жінками. Це повна нісенітниця! Запитайте у моєї дружини — Клементини. Упевнений, що старість впливає набагато гірше. Скажу більше: якби я не палив, то вже був би трупом.

— Ви заперечуєте результати наукових досліджень? — ввічливо запитав Мензіс. На лобі у нього з’явилося кілька зморшок.

— Так, заперечую! — з жаром вигукнув Черчилль. — І ви зараз зі мною погодитеся! Це було під час Першої світової. Я вийшов з бліндажа. Хотів закурити, але згадав, що забув сірники. Повернувся назад, і, щойно зачинилися двері, в те місце, де я стояв, ударив снаряд. Всі, хто спочатку вийшов разом зі мною, загинули.

Мензіс щиро розреготався:

— Дійсно! My lord, ви спростували всі наукові викладки!

— Отож. Але, як говорять наші союзники французи, «реверон а нотр мутон» — «повернімося до наших баранів». Ми повинні всіляко стримувати Сталіна від подальшого падіння в обійми Гітлеру. У цьому випадку зґвалтування вусача нам набагато вигідніше, ніж його шлюб.

— Після того, як Ради показали слабкість у фінській кампанії, Гітлер став уникати сталінських обіймів, — зауважив Мензіс. — Жодної зустрічі на високому рівні…

— Правильно. Дружать із сильним, — погодився Черчилль. — Слабак, навпаки, сам напрошується у друзі до сильного.

— Виступаючи у танковому військовому училищі під Берліном, Гітлер знову говорив про необхідність початку швидкого руху Німеччини на схід.

— Це точна інформація? — явно зацікавлено запитав Черчилль, випускаючи вгору кільця диму і уважно спостерігаючи, як вони, повільно похитуючись, підіймаються вгору і розчиняються у повітрі.

— Абсолютно, — запевнив Мензіс. — Ми маємо стенограму виступу.

— Язик його — ворог його! Єфрейтор зірвався! Мені здається, що коли він виступає і починає кричати, то входить у транс, а мізки не встигають за язиком. Похід вермахту на схід — це був би непоганий шанс для Британії передихнути. Треба, щоб про цей виступ обов’язково дізнався Сталін.

— Я вважаю, що радянська розвідка вже доповіла йому.