Читати книгу - "Поїзд, що зник"

потім, після розпиття, починалось виконання вголос популярних пісень і акти дрібного хуліганства, як між собою, так і до випадкових перехожих. Старий слухав-слухав, а потім його якась муха вкусила. Загалом - він непрофесійні розпатякування сприймає поблажливо. А тут поліз на роги самому голові міськради. Бо той бовкнув, що міліція і сама любить зіграти в третього після важкого трудового дня в місцях традиційного відпочинку трудящих. Отут Старий скипів і як з моста в воду:

- Люди, - каже, - п’ють на вулицях, бо їм ніде більше пити. А не тому, що міліція приклад подає. Подивіться самі: вдома жінка, діти, теща, сусіди і взагалі не та обстановка. В ресторан не розженешся, бо дорого, та і скільки їх там у Києві. Кав’ярень теж - як кіт наплакав, та й зачиняються вони якраз тоді, коли у нормальної людини тільки з’являється бажання культурно посидіти.

Тут підскочив начальник усієї київської торгівлі і здійняв крик:

- Мої працівники теж люди, і хочуть увечері бути вдома, в колі сім’ї!!! Нашого Старого понесло остаточно:

- Задля того, аби продавці почувались, як нормальні люди, всі інші мусять або роботу сачкувать, або спізнюватись. Бо в обідню перерву через ті черги купиш хіба що чорта лисого. А після роботи - цілуй замкнені двері, бо у працівників торгівлі теж, бачите, свої сім’ї.

І щоб торгівельний начальник надалі не вискакував проти міліції, як курва з кропиви, Старий остаточно добив його такими словами:

- Я знаю, що у ваших людей таких проблем немає. Їм то є завжди що випити - за радянську владу і її органи на місцях, - і чим закусить теж є.

Здійнявся ґвалт, і тут голова міськради, аби припинити дискусію, закричав:

- А ви знаєте, чия це ідея, щоб трудящі не вешталися вечорами по отим вашим барам-ресторанам, а сиділи вдома і зміцнювали сім’ю?

Старий зопалу ляпнув:

- Ідіотів у нас вистачає!

Але головуючий якось дуже швидко закрив нараду, а міський прокурор чомусь покрутив пальцем коло скроні. Черговий по Управлінню з порогу послав Старого через площу. А там, у відділі адмінорганів, влаштували класичний рознос, який розпочинався зі слів: «Зважаючи на ваш досвід і заслуги…», а закінчувався: «Незважаючи на ваш досвід і заслуги». Принагідно пояснили, що ідея, на яку послався голова міськради, належить самому В.В., тобто Володимиру Васильовичу Щербицькому, який після кількох років опали у Дніпропетровську повернувся до Києва і замінив у Великій Хаті Шелеста.

- Я цього шмаркача, сина Щербицького, ще піонером пам’ятаю. Він тоді з батьківської машини регулювальникам дулі крутив. А з Дніпропетровська повернувся алкоголіком. Ну а тато, замість того, щоб сина лікувати, кав’ярні закриває. Як він ще не додумався горілку з продажу вилучити? Діяч!…

Я збагнув, що зараз Старий розпочне порівняльний аналіз усіх радянських вождів. Від Сидора Артемовича Ковпака, якого він глибоко поважав, до Лазаря Кагановича, якого називав виключно на другу, четверту, сьому та восьму літери алфавіту. Тому я вирішив терміново відволікти увагу Старого своїми проблемами. Бо хоч і не вірив у замасковані мікрофони - живі стукачі дешевші - але, як кажуть, береженого Бог береже.

Старий вислухав мою сповідь, аж до розмови з сержантом включно, і розвеселився:

- Пацани, фраєри, невмивані цуценята! І ти, Сирота, і оті з військової прокуратури! «Вкрали, втік, втопився!» Запам’ятай раз і назавжди: найкримінальніша зона - це звичайнісінька кухня простої радянської сім’ї, яких мільйони. За кухнею йде спальня - там народжуються оці, як їх… ну, чорний такий, його ще в кіно Бондарчук грав…

- Отелло, трагедія Уїльяма Шекспіра, законний чоловік потерпілої на ім’я Дездемона. О, добре, що нагадали - там теж був прапорщик, такий собі Яго. Але прибили чомусь не його, а Дездемону.

- Я й кажу, що ситуація стара, як світ. Сирота ти моя лягавська, у тебе мотив на тарілочці лежить! Задрочений, як подільська повія Любка-бардачка, котра двадцять п’ять випусків річкового ПТУ обслужила. Дивись, дружина оцього прапорщика, як він сам казав, крутить перед чужими чоловіками. А свій чоловік - тупий, як усі «куски». З таких найлютіші ревнивці виходять. Пруть, як бугаї, розмазують своїх коханих по стінці, а потім бубонять на допиті: «Любив!…»

- Так-то воно так, але є кілька несуттєвих подробиць. Невірна корова жива і здоровісінька, а ревнивий бугай пропав, як булька на воді. Хто кого любив і хто кого куди спровадив? Ви фотографію цього прапора бачили? Такого над рейхстагом вчепити - ніякий купол не витримає. Це ж не мужик, а суміш слов’янської шафи з тепловозом! Тут я вже не знаю - кого в спільники брати, бо такої вагової категорії ще пошукати! А потім, ігри зі спільником на вищу міру тягнуть, товаришу підполковник: заздалегідь сплановане вбивство, в змові з третьою особою… Ні, дешевше розвестись і знайти собі коханого з квартирою.

- Цікаво, скільки б сьогодні отому твоєму Отеллові дали? - Старий ухилився від прямої відповіді.

- Думаю, що небагато. Забив у стані афекту, жертва підступності і зради. Потім - герой війни, заслужена людина. Хлопці з Управління оформили б явку з повинною, розумний адвокат розкрутив би все, як належить. Міністр оборони подзвонив би, кому слід. Прокурор вимагав би вісім років, суддя дав би максимум п’ять. Ледь не забув - психекспертиза! Одну влаштував би слідчий, другу зажадав би прокурор, третю - суддя, бо йому почерк експерта не сподобався. Четверту видер би з горла адвокат в порядку касації. А на той час підоспів би у Кирилівській лікарні капітальний ремонт. Ну, звичайно, психушка - то не дача, але і не «зона». Роки три проминуло б, їх би зарахували, як належить, в строк покарання. А там і амністія підоспіла б - або умовно-дострокове звільнення. З армії його б, звичайно, поперли, факт. Ну, ще орденів би