Читати книгу - "Кресова книга справедливих"

27 Wołyńska Dywizja AK” 1992, № 2, с. 43–44; його ж, Z ziemi cmentarnej, Gdańsk 1998, с. 182.

Стасин (д. Калусів), ґміна Грибовиця – польська колонія, яка налічувала кільканадцять родин.

11 липня 1943 року велика група УПА зігнала мешканців до двох стодол і розстріляла 105 осіб. Серед десяти осіб, які врятувалися, був однорічний син Дрожджовських, Мар’ян. Його живого серед звалища трупів знайшов під час поховання вбитих, українець на ім’я Платон і забрав додому. Три тижні його доглядала донька Соня, але в результаті погроз УПА ця родина віддала дитину в лікарню у Володимир-Волинський, де знаходився його поранений батько.

Джерело: AIPN, 27 WDAK, IV/11, Свідчення Адольфа Косновича, арк. 44–44зв.; W. Siemaszko, E. Siemaszko, Ludobójstwo..., т. 1, с. 834–836.

Стрілецьке, ґміна Коритниця – велика польська колонія, в якій проживало декілька українських родин.

У 1943 році члени УПА вбили понад сто поляків.

17 листопада 1943 року українці вбили Агату Гоярську, яка раніше прибула до колонії на жнива. Решта родини врятувалася, втікаючи до Устилуга (Володимир-Волинський повіт), вчасно остережена українкою Прокоп’юк.

Василь Ковалюк не допустив вбивства своєї дружини-польки. Він також допомагав іншим полякам, у тому числі родині Шведів.

Джерело: W. Siemaszko, E. Siemaszko, Ludobójstwo..., т. 1, с. 850–851 (за свідченнями Розалії Василевської та Юліана Ґжесіка); L. Karłowicz, Ludobójcy i ludzie..., с. 67.

Тересин, ґміна Верба – польська колонія, населена 300 поляками і декількома українськими родинами.

29 серпня 1943 року українські селяни з сіл Когильне і Гнійне, разом з членами УПА, здійснили збройний напад на польське населення. Загинуло понад двісті осіб.

Родину Краков’яків сховав українець Кирило Сидорук з Вільки Свійчівської, а Тиміш Сюня надав притулок Станіславу Бидихаєві і його матері, а потім показав безпечну дорогу до Володимирівки (ґміна Микуличі). Родину Стефанусів за тиждень до нападу попередив Симон Середа. «Я не знаю, що сталося Середі, – пише Антоні Стефанус, – за те, що нас остеріг, а тижнем пізніше [...] живцем закопав троє дітей».

Українець Григорій Столярук вбивав поляків, а його родич Анастазій – рятував; Киричук був одним з нападаючих, натомість його дружина носила хліб полякам, які після вбивства приховувалися в лісі.

8-річній Розалії Бойко, яка врятувалася як єдина з родини, наказали йти до солтиса. Там вона зустріла бандерівців. Вони розпитували її, ким вона є, і сказали: «якщо вижила, то нехай буде» – і так ще раз врятувалася. Потім вона працювала в дуже складних умовах в українській родині, доки її не віднайшов, після закінчення війни, дядько.

Джерело: AIPN, 27 WDAK, IV/49, Свідчення Антоні Стефануса, арк. 153зв.; AW II/2558, R. Wielosz z d. Bojko, List – wspomnienia, арк. 2–3.

Турівка, ґміна Верба – польське село, в якому проживало декілька українських родин.

30 серпня 1943 року члени УПА з Гнійна, Могильна та Ревушок вбили понад тридцять польських мешканців.

Місцеві українці – Михайло й Микита Флисюк, греко-католики (за іншою версією: євангелісти) Івась Коцюба і Михайло Венгрин – остерігали поляків і їх переховували; вони випровадили до Володимира-Волинського близько 30 осіб, переважно жінок і дітей. Коцюба і Венгрин два тижні приховували півторарічну дитину Мар’яна Лиськевича, після чого передали її старшим братам. Брат українця Івана Дрозда разом з дітьми був вбитий за переховування поляків. Українець Саламаха надав заховання Анастасії Стасилевич з двійкою дітей.

Наприкінці вересня 1943 року було вбито інваліда Чеслава Бучка, що не зміг втекти зі своєю родиною, якого переховував і годував Микита Флисюк.

Джерело: AIPN, 27 WDAK, IV/21, Свідчення Казимира Лиськевича, Генріка Лиськевича, Мечислава Лиськевича, Єжи Освенцимського, арк. 80–81; W. Siemaszko, E. Siemaszko, Ludobójstwo..., т. 1, с. 942–944.

Улянівка, ґміна Микуличі – польсько-українське поселення.

12 липня 1943 року відбувся напад УПА з довколишніх місцевостей. Загинуло близько 30 осіб, у цьому Андрій і Анелія Павляки. Їхніх дітей – Христину й Леокадію – врятувала українська родина Прохорів. Допомогу полякам надавала також українська родина Штунів.

Джерело: W. Siemaszko, E. Siemaszko, Ludobójstwo..., т. 1, с. 867–868; AIPN, 27 WDAK, IV/25, Свідчення Едварда Лукасевича, арк. 90; пор. також: B. Odnous, Lato 1943..., с. 110.

Федірполь, ґміна Верба – польська колонія.

У липні 1943 року родина Станіслава і Стефанії Зельників, яких син Чеслав діяв у конспірації СЗБ-АК і якого розшукували члени УПА, була попереджена українцем Кравчуком про планований на них напад, завдяки чому вони встигли втекти у Володимир-Волинський.

У серпні 1943 року від рук УПА загинуло понад 60 мешканців колонії.

Джерело: W. Siemaszko, E. Siemaszko, Ludobójstwo..., т. 1, с. 917–918.

Фундум, ґміна Хотячів – польсько-українська колонія.

У травні 1943 року українці вивісили плакати, в яких намовляли поляків вступати до польсько-української партизанки, яка саме організувалась. Українець Сергій Костюк остеріг Юзефа Шведа, що мета цієї акції – відібрати полякам зброю і винищити чоловіків, що й сталося в ніч з 10 на 11 липня в Домінополі, де застрелено близько 20 завербованих поляків.

Леокадія Смолич, дівоче Левандовська, згадує, як у 1943 році її польсько-українська родина два місяці день і ніч приховувалися в сховищі – через загрозу нападу з боку племінника Левандовської та сусіда, які належали до УПА. Левандовських кілька разів остерігали інші сусіди-українці, також перед черговою атакою, яка відбулася наприкінці серпня 1943 року. Тоді вони встигли втекти до Устилуга.

Джерело: W. Siemaszko, E. Siemaszko, Ludobójstwo..., т. 1, с. 818 (за свідченням Юзефа Шведа); AW/1425/2k, L. Smolicz, Kresy Wschodnie, арк. 8–11.

ГОРОХІВСЬКИЙ ПОВІТ