Читати книгу - "Порожня труна"

Він спинився на мить і докінчив:

— На все добре, пане професор… Ні-ні, не турбуйтеся щодо похорону. Я все владнаю з мадемуазель Данієль. Ні-ні, не треба проводжати, вас же чекають, займіться своїм відвідувачем; я піду переговорю з Жермен.

І підстрибуючи та ковзаючи по килимах, Педро Коралес зник, залишивши Поля Дропа геть очманілого. Ледве перуанець вибіг з кабінету, як лікар наче і збудився з оціпеніння. Він стиснув кулаки і розлючено пробурмотів:

— Ох і негідник! Сволота!

Він схопив чек, що лежав на столі перед ним, і з люттю пожмакав його. Чоло в нього побагровіло. Яка ганьба! Цей тип хоче його збезчестити!

— Сволота! — повторив лікар, якого трясло від гніву. — Цей мерзотник, напевне, взяв собі в голову, що я навмисно підстроїв, аби сталася фатальна помилка, що призвела до смерті бідолашної старої, підстроїв, щоб зробити його спадкоємцем. Підлий тип… Вважає мене своїм спільником. Якби я погодився взяти ці кляті гроші, то цей негідник мав би підстави вважати мене і вбивцею.

Поль Дроп ще раз зібгав чек. Він повільно повторив написане на ньому, і голосно вимовив суму:

— Шістдесят тисяч франків… Ось ціна життя бідолашної жінки. Шістдесят тисяч франків!.. Дійсно, цей негідник недорого заплатив мені!

Розлючений хірург сів за стіл, витягнув аркуш паперу і написав: «Панові прокурору республіки».

— Не знаю, чи можу я подати скаргу, — пробурмотів він, — але я не бажаю зносити таке безчестя. Гадаю, що правосуддя розбереться з цією мерзенною пропозицією, якщо у Франції ще є хоч крихта честі. Як мені хочеться, щоб суд дав хід моєму звинуваченню!

В пошуках чорнильниці хірург помітив серед своїх паперів лист від судового виконавця. Суперечливі думки замиготіли в його голові. Чи варто все ж таки відмовлятися від грошей Педро Коралеса?.. Поступитися сумлінням і почуттям честі, яких не купити за гроші, чи відмовитися від чека, що якимось дивом попав йому в руки?

Кілька довгих хвилин він розмірковував. Він явно вагався: спокуса була і сильна, але піддатися їй означало зганьбити себе. Ідіотська ситуація! Такої навіть важко уявити. Ні до чого не додумавшись, він відклав ручку і вирішив:

— Треба прийняти Міньяса. Якого дідька він від мене хоче?

Через дві хвилини грек-фінансист і директор клініки опинилися віч-на-віч.

— Я не потурбував вас? — запитав Міньяс, потискуючи руку лікареві, з яким, ясна річ, був знайомий.

Поль Дроп похитав головою:

— Анітрохи. Яким добрим вітром вас занесло?

— Гм, добрим вітром! Ви, голубе, бачу, не в курсі останніх подій.

Міньяс говорив поважно і водночас якось дивно посміхаючись.

У професора з'явилося передчуття, що зараз він почує щось сенсаційне.

— Слово честі, ні, — сказав він. — Що ви маєте на увазі?

Міньяс розплився у посмішці й з жартівливою урочистістю оголосив:

— Дорогий мій професоре, я щасливий представити вам у моїй особі вашого нового партнера. Я щойно попрощався з Картере, і попрощався і з ним, купивши вашу клініку.

Остовпілий Поль Дроп стиснув долоні.

— Як? Це вже вирішено? Справді, купуєте?

— Я не купую, — відповів Міньяс. — Повторюю вам, що я її купив. До речі, мене дивує, що Картере вас іще не повідомив; безперечно, ви отримаєте від нього завтра вранці листа, а може, він навіть відвідає вас сьогодні ввечері.

Фінансист продовжував говорити, але професор його більше не слухав.

Думками він був далеко. Яке значення могли мати для нього подробиці, про які йому розповідав Міньяс, яке значення матиме для нього візит Картере?

І він сказав, потискуючи руку фінансистові:

— Любий мій Міньясе, який же я радий почути цю новину. Колись я вже пропонував вам таку угоду, але мені здалося, що вона вас не цікавить. Ви мене виручили із скрутного становища.

Міньяс загадково посміхнувся, а лікар продовжував:

— Та й врешті-решт, оборудка з клінікою — справа вигідна, тут можна заробляти гроші, проте, мені не вдалося знайти компаньйона і я потрапив у халепу. Досить про це, згадувати не хочеться. Господи, яка ж це радість для) мене! Невже це правда, що ви купили? Ет! К бісу! Який же я радий!

Міньяс запитав саркастичним тоном:

— Взятися за свою справу — це що — за свої фіглі-міглі?

— І за це теж, — відповів хірург, голос якого враз посмутнів.

Однак поміркувавши кілька секунд, він знов оволодів собою. Видно було, що він докладає зусиль, аби прогнати з думки сумну картину, якесь жахливе видовище.

— Не чіпайте мої сердечні справи, — сказав він. — Забудьмо про них. Насамперед, я хочу вам розповісти одну річ: до мене звернулися з гидкою пропозицією, пообіцявши шістдесят тисяч франків, але тепер, коли ви вирятували клініку з труднощів, мені немає потреби її приймати.

Міньяс жестом обірвав його.

— Послухайте-но мене, — сказав він. — Я вчинив трохи необачно: уклав угоду з Картере, не погодивши це з вами. Згадайте, як, обговорюючи з вами і раніше цю справу, я поставив одну умову, за якої можлива купівля, я гадаю, що ви й зараз пристанете на неї.

— Звичайно, я пристаю на всі ваші умови, але мушу признатися: я не пригадую, про що тоді йшлося.

— Може, й природно, що ви не пам'ятаєте такої дрібниці, — сказав Міньяс. — Я порекомендував вам одного чоловіка, санітара, такого собі Клода. Любий мій Дропе, повторюю вам, що був би дуже радий, коли б ви взяли його до себе. Ви згодні?

— Звичайно! — погодився хірург.

Міньяс сказав:

— Мушу вас попередити, що цей чолов'яга — дивак, як служник не такий уже й бездоганний; він вештається туди й сюди, слід прощати йому ці вихватки й ходіння, дати йому повну свободу.

Вимога була дивна, проте Поль Дроп не став суперечити.

— Ваш протеже робитиме все, що захоче, — запевнив він.