Читати книгу - "Справа Сен-Ф'якрів"

— йти йому чи залишатися тут. Нарешті він вирішив піднятися на другий поверх, де його чекала несподіванка. Тим часом, як унизу всі безцільно метушилися, нагорі, в спальні графині де Сен-Ф'якр, було наведено бездоганний порядок.

За допомогою покоївки лікар уже спорядив небіжчицю.

Від вранішньої атмосфери — двозначної й нудотної — не зосталося й сліду. Покійниця теж, здавалося, була вже зовсім не та. Вона лежала на ліжку під балдахіном у білій нічній сорочці. На лиці в неї застиг вираз спокою й гідності.

Обіч неї горіли свічки, стояла свячена вода й самшитова гілка в чаші.

Бушардон подивився на Мегре з таким виглядом, наче запитував:

— Ну, як вам подобається? Майстерна робота, хіба ні?

Священик молився, беззвучно ворушачи губами. Він залишився біля небіжчиці, коли Мегре з лікарем пішли.

Люди порозходилися з-під церкви. Час уже було обідати.

Кілька хвилин сонце намагалося пробитися крізь хмари, але незабаром небо знову стало зеленкувато-сіре, і дерева захиталися під поривами вітру.

* * *

Жан Метейє вмостився в куточку біля вікна й машинально їв, дивлячись на безлюдну дорогу. Мегре зайняв місце у протилежному кутку корчми. Між ними сиділа родина з сусіднього села, що приїхала сюди на своєму «пікапі», прихопивши з дому запаси їжі. Марі Татен подавала їм вино.

Бідолашна Марі остаточно розгубилася й зовсім не розуміла вже, що відбувається. Звичайно, вона лише іноді здавала кімнату в мансарді якомусь робітникові, що приїжджав полагодити щось у замку або на фермах.

А тепер, крім Мегре, в неї з'явився ще один пожилець — секретар небіжчиці графині.

Вона не наважувалася нікого розпитувати. З самого ранку чула, як її відвідувачі розповідали моторошні речі. Вона почула, що говорили навіть про поліцію!

— Боюсь, що курча пересмажилося, — сказала вона, подаючи Мегре обід.

Вона сказала це тоном, яким інші висловлюють свій страх: «Ой лишенько, як страшно! І що воно робиться на світі? Рятуй мене, матінко божа!»

Комісар дивився на Марі розчулено. Вона завжди мала такий вигляд, наче її все лякає й непокоїть.

— Чи ти пам'ятаєш, Марі, про…

Марі витріщила очі. Здавалось, вона зараз підніме руку, щоб захиститися.

— … про тих жаб і про те, що було потім?

— Але ж…

— Мати послала тебе збирати гриби на лузі, по той бік ставка… А неподалік гралися троє хлопців… Вони скористалися з того, що ти на мить замислилася, й замість грибів поклали до кошика жаб… А потім, ідучи додому, ти тремтіла зі страху, бо в кошику щось ворушилося…

Марі якусь мить пильно дивилася на нього, а тоді промимрила:

— Мегре?

— Увага! Он у тебе ще сидить пан Жан — він упорався вже з курчам і чекає наступної страви.

Тепер Марі Татен була вже не та, і хоч збентежилася ще більше, час від часу вдоволено усміхалася.

Дивна річ життя! Минає рік за роком, і ніщо не приходить незвичайне, ніщо не перериває одноманітного плину часу. Та одного дня на людину зненацька звалюються несподіванки, драми, таке, про що не прочитаєш у жодній газеті!

Обслуговуючи Жана Метейє і селян, вона нишком співчутливо поглядала на Мегре. Коли він поїв, вона несміливо запропонувала:

— Може, вип'єте чарочку?

— Ти ж колись була зі мною на «ти», Марі?

Вона засміялася. Ні, тепер вона не наважиться!

— А сама ти так і не пообідала!

— Ну що ви! Я їм завжди на кухні, не присідаючи… Вхопиш шматочок… Потім іще…

Дорогою промчав мотоцикл. На ньому сидів юнак, одягнений чепурніше, ніж більшість мешканців селища.

— Хто це?

— Хіба ви не бачили його вранці? Це Еміль Готьє, управителів син.

— Куди він поїхав?

— Та до Мулена ж! Він майже городянин. Працює в банку…

На вулиці знов почали з'являтися люди, дехто просто гуляв, дехто йшов на цвинтар.

Мегре хилило на сон. Він почував себе страшенно стомленим. І не лише тому, що встав о пів на шосту, що промерз до кісток.

Його гнітила передусім сама обстановка, трагедія в графському замку глибоко вразила його особисто. Йому зробилося моторошно.

Так, моторошно! Він навіть гадки не мав, що знову опиниться в рідному селі за таких обставин. Батькова могила з почорнілим каменем; до того ж йому заборонили курити на цвинтарі!

Жан Метейє грав свою роль. Він знав, що за ним стежать, і їв, намагаючись зберегти спокій, ба навіть презирливо посміхатись.

— Чарочку спиртного? — запропонувала йому Марі Татен.

— Дякую, спиртного я не п'ю…

Він був добре вихований. Принаймні прагнув показати своє добре виховання за будь-яких обставин. У корчмі він обідав з такими ж вишуканими манерами, як і в замку.

Пообідавши, Метейє запитав:

— У вас є телефон?

— Ні, але навпроти є автомат…

Він перетнув вулицю, зайшов до бакалійної крамнички, яку тримав церковний сторож і де встановили автомат. Певно, дзвонив кудись далеко, бо з корчми видно було, як він чекає, поки його з'єднають з абонентом, і курив одну за одною цигарки.

Коли він повернувся до корчми, селяни вже пішли. Марі Татен мила склянки, знаючи, що вечірня привабить до неї нових відвідувачів.

— Кому ви дзвонили? Зважте, що я можу про це й так дізнатися…

— Своєму старому в Бурж. — Голос його був сухий, задирливий. — Я попросив його негайно прислати до мене адвоката.

Він нагадував кумедну моську, що вищиряє зубки ще до того, як її хтось зачепить.

— Ви певні, що маєте підстави непокоїтися?

— Я просив би вас не звертатися з жодним запитанням, поки не приїде