Читати книгу - "Якщо на землі є пекло"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Це «заброньовано» від пацюків,— пояснив Сигізмунд. — Від трупарні вони навідуються й сюди, прямо порятунку від них немає...
Він відімкнув замок на скрині, підняв важку ляду і вийняв невеликий, герметично закритий кесель[14] , миски, ложки, черпак, ніж і два буханці хліба. Хлопці зачаровано дивилися на все те багатство.
— Беріть. Тримав спеціально для вас, кар’ерників, бо ще вчора дізнався, що сьогодні вас розподілять у блоки. А що найперше треба вам — я знаю з власного досвіду. Головне — хоч трохи підкріпитися, відпочити...
— Не знаємо, як і дякувати вам,— схвильовано сказав Жора.
— Та яка там дяка,— махнув рукою Сигізмунд. — Як будемо живі і вийдемо з цього пекла, отоді вже й подякуємо один одному. Тебе як звати?
— Георгій, Жора.
— Гарний голос у тебе. Чи, бува, не співак?
— Співав, але зараз не до того.
— Це правда,— сумно мовив Сигізмунд. — На співи тут не потягне... Так ви всі троє з Радянського Союзу?
— Всі,— відповів Жора. — Я з Одеси, Володя ось із Київщини, а Костянтин — із Севастополя.
— І давно потрапили до швабів?
— Давно. Вже років зо два.
— Ого! — здивувався Сигізмунд. — То ви вже бувалі в’язні. За два роки мало хто лишився живим у цих катівнях... А оті сім чоловік, що разом з вами, добре вам знайомі?
— Як вам сказати...— знизав плечима Жора. — Цілий місяць у кар’єрі були разом. А що вас цікавить?
— Може, серед них є такі, що не заслуговують допомоги? Не хотів би допомагати підлим людцям.
— Ні, підлих, здається, немає.
— Ну, тоді добре. Спробую завтра залишити вас у блоці. Зроблю вас прибиральниками. А якщо це й не вдасться, однаково допомагатиму вам. Хоча б на початку, поки трохи зміцнієте. А зараз — несіть...
— Спасибі вам, дорогий Сигізмунде! Ніколи не забудемо вашої доброти.
— Несіть, несіть.
І ось зворушені до сліз кар’єрники обідають, тремтячими руками тримають ложки й хліб, а на очах бринять сльози вдячності. Цей добрий Сигізмунд з сивими скронями й теплими очима повернув їм віру в життя, і це здавалося таким несподіваним дивом, в яке важко було й повірити. А їхній рятівник тим часом занотував у свій записничок їхні номери.
— Будете спати ось на цих нарах, поближче до дверей, внизу, на першому ярусі. У спеку не так задушливо. На апель всі разом ставайте на лівий фланг. Будьте завжди разом і допомагайте один одному,— порадив бранцям. — До мене звертайтесь лише у виключних випадках і тільки офіційно: гер штубенельтестер. Ну, і як належить, виструнчуватися й знімати мютце. А втім, я завжди буду в блоці і керуватиму вами...
Жора перекладав Сигізмундове напуття французькою та італійською мовами, в’язні кивали у відповідь, що все, мовляв, розуміють, і продовжували обідати. Від хвилювання у кожного тремтіли пальці — фізичне виснаження і пережиті страждання давалися взнаки.
— Скажи пану Сигізмунду,— звернувся француз до Жори,— що ми ніколи не забудемо його доброти. За п’ять місяців неволі я вперше зустрічаю таку чуйну людину в особі штубового. Ми зобов’язані йому життям. Скажи, що життя марсельця Мішеля Камю належить йому. Нехай візьме моє життя будь-коли, якщо буде в тому потреба.
Жора переклав Сигізмундові схвильовані слова француза і додав від себе: так, ми всі вам зобов’язані, дорогий Сигізмунде, і спасибі вам ще раз за те, що ви така чуйна людина.
— Перестаньте сипати словами,— раптом розсердився Сигізмунд. — Пусте це все: реверанси, подяки. Кожна нормальна людина на моєму місці робитиме те саме. Ми вже відвикли від нормальних людей і нормальних вчинків. Поки є можливість, лягайте і спіть. Я буду тут, розбуджу...
Пообідавши, в’язні слухняно почали влаштовуватися там, де вказав Сигізмунд. Жора й Володя відвели геть а посиленого Костю до нар, зайняли там собі місця скраю од. дверей, потім удвох взялися за посуд.
— А де можна помити? — запитав Жора.
— Поки що несіть сюди. — Сигізмунд знову повів їх до панської штуби.
— Може, віднести посуд на кухню?
— Не треба. Це зроблять дармоїди — піплі.
— А де ж вони зараз?
— У другій штубі. Ріжуться в карти. Там їх чортова дюжина. Страх ненавиджу цих проституток...
— А нас тут не застукає блоковий? — з острахом запитав Володя.
— Ні, не бійтеся. Він з писарем і другим штубовим у центральному блоці пиячить. Вся табірна аристократія завжди розважається там аж до вечірнього апелю. А наші капо в арбайтскомандах. Повернуться увечері за годину до апелю. Отже,— всміхнувся Сигізмунд,— командую блоком я. Маю також свого спостерігача у другій штубі. Через вікно він стежить за всім, що відбувається в таборі і біля нашого барака. Коли що-небудь — доповість,— заспокоїв він хлопців і почав розпитувати, як і звідки вони потрапили сюди.
Жора коротко розказав йому про свої й Володині поневіряння по фашистських катівнях, попросив Сигізмупда розповісти про себе.
— Довго б довелося розказувати,— сумно похитав він сивою головою. — Всього й не розкажеш. Сьогодні у мене якраз ювілей: десять років в’язнівського стажу маю.
— Десять років? — вражено перепитали хлопці.
— Атож,—
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Якщо на землі є пекло», після закриття браузера.