Читати книгу - "Золотий Ра, Іван Іванович Білик"

посла. Приголомшений Олімпій повернувся до Корінфа й усе розповів Періандрові.

— Якийсь пришелепуватий, — сказав він, а Періандр попросив його ще раз переповісти ту пригоду на пшеничній ниві.

У пригоді був глибоко прихований зміст, якого не збагнув Олімпій: Фрасібул радив синові свого друга бути вірним заповітові батька. Тобто — безжально стинати голови всім, хто чимось вирізняється з-поміж інших, як оті найвищі й найваговитіші колоски.

Відтепер Періандр став безжаліснішим і за Кіпсела. Задля загального добробуту правитель не мусив перейматися жалощами до кожного колоска. Хто уникнув смерті чи вигнання за часів батька, той тепер не уникнув синової руки.

Першими постраждали друзі юності. Олімпій так і не здобув прав громадянина Патр, хоч ось-ось мав був їх уже здобути, але він бодай не позбувся голови, бо вчасно принишк і намагався не висовуватись. Він урешті й сам збагнув притчу про нерозумні колоски.

Періандр за кілька років так розперезався, що вбив навіть власного свояка — брата своєї дружини. А коли його дружина Мелісса на знак протесту зібралася повернутись до рідного батька в Епідавр, сказавши про свій намір чоловікові вже в ліжку, Періандр, ошалівши, тут-таки задавив її, а вранці звелів рабам та лакизам одвезти труп і викинути його в море аж у Закінфській протоці. Ніхто не знав правди про Меліссину смерть, але Періандр несподівано впав у розпач: крім небіжчиці, ніхто не знав, де поховані перли його давно винищених родичів Бакхіадів. Ціле барильце великих білих і навіть кілька неймовірно коштовних чорних перлин.

Не мавши іншої ради, Періандр змушений був піти на крайній крок: послати гінців до оракула Мертвих на річці Ахеронт в Епірі, ризикуючи викрити себе як згубника Меліссиної душі.

Досі Періандр ніколи не думав, що цар у певному розумінні слова може бути біднішим за найостаннішого жебрака. Всі свої замисли Періандр будував на тих перлах. Мав насамперед викупити з крітських корабелень новозладнані бойові кораблі, крім того, сплатити за минулий рік спартанським найманцям-гоплітам, на яких тримався Корінф. А ще добудувати ледь виведені із води морську браму та мур навколо заводі.

Гонець привіз із оракула Мертвих невтішну вість: Меліссина тінь мовбито сказала, що ні словом, ні порухом не натякне, де заховано Періандрові перли, бо вона на нього ображена й зла, адже її поховальний одяг так і лишився неспаленим, а вона опинилась у холодному аїді зовсім гола й тремтить — тремтить від холоду та прикрості, позаяк Періандр посадив хліб у холодну піч.

Останні слова про хліб гонець не міг розчолопати, але Періандр їх розумів: Мелісса натякала, що він пестив її вже тоді, коли вона перестала дихати.

Періандр звелів своїм вісникам оголосити всім корінфським жінкам, щоб зібралися завтра в обідній час на врочисту відправу до храму Гери, розташованого в священному оливковому гаю. Коли всі корінфянки зібралися на величезному подвір'ї святилища, вдягнені в своє найкраще вбрання, спартанська варта Періандра, яка досі чатувала в кущах, кинулася й почала всіх дочиста роздягати, а потім одну по одній випускати на всі чотири вітри.

В Корінфі знявся страшенний лемент, багато хто кляв Періандра й закликав на голову його гнів небес, багато ж інших, дивлячись на зганьблених жінок, які чимдуж розбігалися по домівках, реготали й свистіли вслід божевільним від люті й сорому жінкам, вільним і рабиням.

Тим часом у храмі слуги тирана зібрали на купу всю одіж корінфянок і пустили її з вогнем, а Періандр дивився на полум'я й закликав у свідки тінь своєї дружини: чи задоволена вона тепер?

А на ранок він знову послав гінця до епірського оракула Мертвих. Мелісса й справді вже не сердилась на Періандра, вона розкрила йому свою таїну, але разом з тим розкрилася й таємниця її смерті: отже, Періандрові побоювання збулись.

Періандр мав од Мелісси двох синів і доньку Ксанту, яка, певно, вспадкувала всю лапіфську кров, бо була золотаво-руса й синьоока. Старшого сина звали Афіноген, він був трохи завіяний і над усе любив слухати співи та гру славетного кіфареда Аріона. Лікофрон був роком менший за Афіногена, жвавий і розумний юнак, якого Періандр лаштував собі на спадкоємця.

Після вбивства Мелісси Періандр відіслав дітей у сусіднє місто Епідавр, де був тираном їхній дід Прокл. Дід любив онуків і намагався затримати їх в Епідаврі якнайдовше, та коли вони все-таки вирішили повернутися до Корінфа, запитав їх:

— А ви знаєте, хто вбив вашу матір?

Ксанта й Афіноген лише стенули плечима й почали вмощуватись у візку, а Лікофрон довго дивився на діда. Він мав щодо цього й свої думки, а тепер завдруге все зіставив і більше не вагався.

Відтепер Лікофрон із батьком не розмовляв. Періандр спочатку не помітив зміни в поведінці меншого сина, а потім запідозрив щось і почав розпитувати про се та те, але Лікофрон не відповідав на жодні запитання. Батько розлютився й показав зухвалому синові на поріг.

Події накопичувалися й накопичувались, беручи Періандра в облогу, а він був смертною людиною й не витримував навали подій.

Старший син і донька взагалі нічого не розуміли, але поведінка меншого змушувала замислитись, тож Періандр вирішив довідатись у старших, про що розмовляв з ними в Епідаврі дід. Легковажна Ксанта лише стенала плечими, а ще простодушніший Афіноген згадував усе на світі, лише не те, чого остерігався Періандр.

— А може, дід натякав на щось таке незрозуміле? — нарешті закинув він.

Хлопець аж тепер згадав дідові натяки й розповів про це батькові.

Отже, здогади підтверджувались: винний Прокл. Усі наче змовилися проти Періандра. Він викликав вісника й наказав:

— Ось тобі на підтвердження мій жезл — іди й скажи тому Агасіклові, в якого відсиджується мій син Лікофрон, хай вижене Лікофрона за ворота свого двору. Вранці ж оголосиш на ринкових рядах, щоб ніхто під страхом кари не давав моєму синові притулку.

Лікофрон відчув себе як