Читати книгу - "Нарис історії України. Том 1, Дмитро Іванович Дорошенко"

містечка Трипілля на Дніпрі на захід до Карпатів і до нижнього Дунаю тягнуться сліди життя людини в добу неоліту, й ціла культура цієї доби здобула в науці назву «Трипільської культури». В цю добу бачимо значний розвиток гончарського майстерства, бачимо дуже вибагливої форми посуд і кольорову орнаментацію на керамічних виробах. Появляється вже культ небіжчиків і форми похорону зі скорченими кістяками, частенько посилані червоною охрою на ознаку жалоби. Могил з такою формою похорону знаходимо велику силу від Кубані до Бесарабії. В південній Волині й на Поділлі небіжчиків клали на поверхні землі й зверху насипали могилу. В Галичині ховали в камяних скринях, зложених з камяних плит. Разом з небіжчиком клали посуд і камяне знаряддя. Пізніш, а може й одночасно, починається палення мерців. Останками такого похорону являються урни з попелом, знайдені на Поліссі, на Волині й на сході басейна Донця.

Неоліт зміняється металічною культурою. Спочатку появляються мідні предмети — сокіри та інші вироби, потім входить в ужиток бронза, далі залізо й срібло. Вже за найстарших часів ми бачимо цікаве перехрещування на території України ріжних культурних впливів: Дунайська культура дає нам зразки поліхромної кераміки з спіральним орнаментом: культура кавказька дає свої метальові вироби.

На початку першого тисячоліття перед Різдвом Христовим зустрічаємо перший історично відомий народ на українській території кимерійців, що належали до одного з тракійських племен. Могили кимерійських царів знайдено над Дністром. Памяткою кимерійців залишилися назви нинішньої Керченської протоки — Боспор Кимерійський. На зміну кимерійців приходять коло VII в. перед Різдвом скити, народ правдоподібно іранського походження. Бувши сами по собі суворими кочовиками, скити прийняли в свою культуру елементи ріжних впливів: дунайського, кавказького, іранського й грецького. Про скитів оповідає нам докладно грецький історик IV в. Геродот. Багато археолоґічного матеріялу для характеристики побуту скитів та їх культури дають нам могили скитських царів. Там знайдено, між іншими, прекрасні срібні вази грецького виробу з вирізьбленими сценами з життя скитів.

Майже одночасно з появою скитів в українських степах, себто коло VII ст., розпочинається колонізація греками північно-чорноморського побережжя. Метрополією грецьких колоній був з початку Мілет, пізніше висилають своїх колоністів Атени. Грецьких колоністів приваблювали головно інтереси торговлі з місцевим населенням. Можна думати, що спочатку засновувалися торговельні факторії, а вже зогодом і постійні колонії. Найвизначнішими колоніями були: Тіра (при усті Дністра), Ольвія (при усті Дніпра); Херсонес — в Криму біля теперішнього Севастополя; Теодозія; Пантікапея (теперішня Керч), що зробилася в IV-V вв. столицею Боспорського царства, яке обіймає Таврію, Крим, Тамань; Танаїс (при усті Дона); Фанаґорія і цілий ряд інших, менш значних. Греки вивозили з своїх колоній до Еллади худобу, невільників, шкіри, мед, віск, солону рибу, натомість збували тубільцям матерії, одежу, вино, окраси й ріжні речі культурного побуту. Колоністи займалися не тільки торговлею з своїми сусідами, але також сами бралися до хліборобства й виноградарства. Життя колоній в сусідстві з войовничими кочовиками було дуже трівожне й проходило в постійній боротьбі. В кінці II в. перед Різдвом починається занепад грецьких колоній. Від греків ідуть до нас перші історичні відомості про природу й населення південної України.

Вже в IV ст. скитів починають витісняти споріднені з ними сармати, народ безперечно вже іранського походження. Їх панування в наших степах тяглося од IV-III вв. перед Різдвом до II в. по Різдві Христовому. Вони надовго полишили по собі назву для цілого нашого краю — Сарматії або Савроматії. Крім того, по їх залишилося, як довів німецький учений Фасмер, коло 600 топографічних назв в південній Україні. На зміну савроматам появляються роксолани чи просто алани, так само кочовики як і сармати: вони не знали хат, ні хліборобства, жили на возах, мали багато коней і рогатої худоби. Можна думати, що вони мали під своєю владою якесь місцеве хліборобське населення, з якого побирали дань.

Взагалі перші два віки по Різдві виявляють присутність на ріжних частинах української території цілого ряду окремих племен і народів, звісних нам здебільшого лиш з самої назви, перехованої грецькими й римськими авторами, і в яких одні вчені вгадують тракійську галузь індо-європейців, другі — кельтів, треті — германців. Певно лиш, що в кінці II або в початку III ст. по Різдві германське племя готів, яке сиділо на півночі між Одрою й Вислою, рушає на південь, переходить через Полісся і в III ст. розселюється на півдні України від Дністра до Дунаю й до Карпатів. Готи створили над Дніпром свою державу з осередком в місті Данпарштад, в якому дехто хоче бачити наш Київ. Відомий їх король Германарих. Готи в половині III в. почали робити напади на сусідні римські провінції на заході, і імператор Децій поляг року 251 в боротьбі з ними.

Двадцять років пізнійше римляни мусіли уступити їм Дакію — теперішню Румунію. В половині IV в. готи прийняли христіянство. Та вже в томуж IV в. починається зі сходу рух гунів, народу урало-алтайського або турко-фіно-монгольського походження. Коло 370 року гуни знищили аланів і кинулись на готів (остроготів — східніх готів), розбили їх і потиснули за Дунай. Лиш невелика частина готів залишилася в Криму і Тамані й продержалась там дуже довго. Дехто думає, що це готи заснували Таматарху, пізнішу українську колонію Тьмуторокань. «Красних дів готських» згадує автор «Слова о полку Ігоря» ще в кінці XII ст.

Гуни довго не задержались на Україні і в половині V в. під проводом славнозвісного Аттіли рушили на захід. Заснована Аттілою величезна держава, з осередком на середньому Дунаю в теперішній Угорщині, розпалася по його смерті (453).

На зміну гунам приходять нові кочові орди: болгари, а за ними авари. Туркська орда болгарів появилася в Европі вже в кінці V в. Частина заснувала своє царство над Волгою (де тепер Казань), а друга частина вже в VI віці пройшла аж на нижній Дунай й оселилася там в колишній римській провінції Мезії. Авари чи Обри, як зве їх наш найстарший літопис, засновують в другій половині VI віку свою державу в середньо-дунайській рівнині (тепер Угорщина), звідки нападають на Візантійські області та на інших сусідів.

З поза цього калейдоскопу ріжних народів, які пересуваються через нашу територію, починає коло VI віку визирати обличчя славян, безпосередніх предків українського народу.

Вже з цього короткого перегляду передславянського населення України можна бачити, що територія, на якій застає історія в VI віці славян, уявляла собою терен перехрещування культурних і політичних впливів між Сходом і Заходом та зберігала в собі наверствовання ріжних культур. Вона мала всі дані