Читати книгу - "Як читати класиків, Ростислав Семків"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Якщо полишити ефект останніх слів, що характеризують детектив як, можливо, найкомфортніший для читання жанр, зостанеться палка віра автора найпотужнішої у світі анти-утопії в можливість та навіть продуктивність післяобіднього читання. Тут сперечатися не будемо: коли вже виходить, але на вихідні година для спілкування з книжкою має бути знайдена! Щойно тоді точно зможемо прочитати все, що намітили собі на рік. Оце час нашого головного мозкового тренування, коли можемо читати будь-що й поступово нарощувати складність матеріалу. До речі, їзда на велотренажері, біг на доріжці чи методичне піднімання ваги йдуть просто чудово, коли голова зайнята вгадуванням дальших вивертів сюжету читаної книжки.
Година у вихідний — це не так багато, але побачите, ви ще її чекатимете. А потім можна захотіти й дві. Як і у випадках із підніманням ваги, головне — регулярність, щотижневий підхід і вперте дотримання графіку. Щоправда, хоч як би ви не полюбили велотренажер чи й справжній велосипед, проте кататися на ньому увесь день не вийде. Книжка ж не викликає перенапруження м’язів: якщо натрапимо на справді цікаве, година може розтягнутися й до вечора, поглинути читання перед сном, увесь сон і наступний день. Бо в нас буде відчуття, що залишимо героїв напризволяще, коли зупинимось. Й ми закриємо ґештальт, лише коли закриємо книжку.
Описаних часових «кишеньок» досить, щоб прочитати 20-50 книжок на рік. А це вже цілком пристойно. Тому якщо відпустка далеко, а до роботи ви їдете на власному авто, де залишається знову хіба слухати аудіокнижки, то спробуйте просто зараз поміркувати й запланувати, яку книжку читатимете на вихідних і з якою заснете увечері. Адже це значить, що вже сьогодні на вас може чекати вкрай цікавий сюжет.
Чотири правила виваженого читача
1. Не ставте за мету прочитати все. Просто постійно читайте.
2. Не бійтесь відкласти книжку. Якщо вона цікава, ви повернетеся.
3. Покидайте слабкі книжки безжально!
4. Не соромтесь непрочитаного — хваліться прочитаним.
Ступені сили тексту
Примітивний. Текст, який не хочеться дочитувати через об’єктивну слабкість висловлених в ньому думок і / або абсолютну незграбність його мови.
Слабкий. Текст, який ми відкладаємо без особливого смутку, обіцяємо повернутися, проте так ніколи й не повертаємося, бо маємо значно важливіші справи.
Сильний. Текст, який можемо відкласти, проте одразу ж повертаємося до читання, щойно знайдемо час. У більшості випадків він змушує нас відшукати цю можливість негайно.
Магнетичний. Текст, до якого повертаємося не раз, перечитуємо і щоразу знаходимо нові грані його розуміння. Як правило, такі тексти значною мірою вплинули й продовжують впливати на нашу свідомість.
Епохальний. Текст, що стає важливим одразу для кількох поколінь й здатен набувати наднаціонального значення. Такі тексти формують універсальні уявлення свого часу. Утім, епохальність тексту може закінчитися разом з його епохою. І ми можемо більше не сприймати його, проте ставитися з належною повагою.
Вічний. Текст, що протримався в увазі читачів не одне сторіччя й далі залишається цікавим для читання. Такі тексти творять фундаментальні уявлення, які поділяла й продовжує поділяти наша цивілізація.
інтерлюдія: РУХ, РІВНІ, ПЕРСПЕКТИВА
Головна думка цієї книжки в тому, що Кафку не вдасться прочитати одразу. Напевне, такий досвід уже був: беремо його тексти чи Джойса, чи Пруста, чи Фолкнера, чи Вірджинію Вулф і не розуміємо, чому тут так все заплутано і нечитабельно. Як наслідок, покидаємо — ні, звісно, не тому, що примітивно, — тому що надто складно. Наївні будуть дивуватися, чого ж з ними так всі носяться, чому вважають класиками? Трохи більш апгрей-довані читачі зрозуміють, що просто ще рано. Справді — рано. Кафка та інші модерністи, включно з поетами, як-от Томас Стернз Еліот чи Пауль Целан — це вершини літературної творчості. А ніхто не береться штурмувати Еверест, не пройшовши до того… ну, ми здогадуємося, скільки вершин треба підкорити перед таким сходженням. Розуміти слова ще не значить розуміти сенси. І, ба більше, не кожен, хто вміє читати, здатен отримати задоволення від складного письма. Тому Кафка чи подібні до його прози тексти потребують наявності хоча б 25-30 років досвіду читання. Регулярного і натхненного. Варто пройти багато більш простих текстів, далі — складніших й лише потім взяти до рук «Замок». І це не тому, що в нас слабке мислення — це тому, що у Кафки сильна уява.
Я постійно проводжу паралель між читанням та зйомками фільму: ми самі собі повинні зрежисувати епізоди, оглянути локації, розмітити мізанцсени, поставити картинку, підібрати, одягнути та загримувати персонажів. Ніхто за нас, як у випадку з кіно, де ми маємо справу з колективним творчим продуктом, цього не зробить. Пробуксовки вміння уявляти дуже часто ведуть до відмови від читання взагалі. Проте, якщо маємо значний досвід, все згадане відбувається в нашій уяві майже миттєво. Ми також поступово набуваємо вміння вловлювати зв’язки між текстом, який читаємо зараз, та іншими творами. Такі зв’язки особливо численні у модерністів — вони опираються на культурний багаж давніших авторів, прямо чи приховано цитують їх, полемізують з ними або граються з їхніми сюжетами. Досвідчений читач вловлює цю гру, ці цитати й полеміки, але для читача з куцим досвідом значна частина сенсів залишиться непоміченою.
Ну, справді, є ж різниця просто блукати Прагою чи оглядати місто, знаючи його маршрути — наприклад, вулиці, котрими рухалися той самий Кафка, а ще Гашек чи Кундера. Нам запросто покажуть пивницю, де засідав Швейк, але якщо ми достатньо читали про це місто, то зможемо відчути щось значно більше — його атмосферу. Проте ще важливішим та продуктивнішим є досвід дослідження міста: кожне наступне ми пізнаватимемо повніше, сприйматимемо
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Як читати класиків, Ростислав Семків», після закриття браузера.