Читати книгу - "Наприкінці приходить смерть"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
– Так, дійсно, я щось таке чув, – повільно сказав Горі. – Та чому ти звинувачуєш Нофрет?
– Бо все це через неї! Вона щось скаже – може, дрібницю, але добре обмірковану дрібницю – і все це починається. Вона штрикається словами, наче то прут, яким підганяють вола. І до того ж вона розумна, знає, що саме сказати. Часом я думаю, це Генет усе їй переказує…
– Так, – задумливо мовив її співрозмовник. – Цілком можливо.
Ренісенб пересмикнулася.
– Мені не подобається Генет. У мене від неї мороз поза шкірою. Вона віддана нам усім, але жодному з нас її відданість не потрібна. Як моя мати могла привести її сюди і дружити з нею?
– Нам це відомо лише зі слів Генет, – сухо зауважив Горі.
– Чому Генет так підлещується до Нофрет, що постійно ходить за нею і нашіптує щось? О, Горі, кажу тобі, мені страшно. Я ненавиджу Нофрет! Я хочу, щоб вона пішла. Вона вродлива, але й жорстока, а ще лиха.
– Яке ти ще дитя, Ренісенб.
Горі тихо додав:
– Сюди йде Нофрет.
Ренісенб озирнулася. Вони спостерігали за тим, як наложниця Імхотепа повільно йшла крутою стежкою до краю скелі. Вона посміхалася сама до себе й щось наспівувала собі під ніс.
Дійшовши до місця, де сиділи Горі й Ренісенб, Нофрет роззирнулася й посміхнулася. То була посмішка втішеної цікавості.
– То он куди ти щодня тікаєш, Ренісенб.
Та не відповіла. Відчувала злість і розчарування дитини, чию схованку викрили.
Нофрет знову роззирнулася.
– А це славнозвісна гробниця?
– Саме так, Нофрет, – підтвердив Горі.
Вона глянула на нього, і її котячий ротик розплився в посмішці.
– Не сумніваюся, що це приносить прибуток, Горі. Чула, ти знаєшся на управлінні справами.
В її голосі чулася дражлива нотка, але чоловіка це не зачепило, він і далі всміхався спокійною зваженою посмішкою.
– Це приносить прибуток нам усім… Смерть – це завжди прибуткова річ…
Нофрет здригнулася, озираючись, ковзаючи очима по жертовних столах, вході до гроту та вирізьбленому контурові несправжніх дверей.
Вона пронизливо скрикнула:
– Ненавиджу смерть!
– Даремно, – спокійно промовив Горі. – Смерть – основне джерело багатства тут, у Єгипті. Прикраси, що ти носиш, подарувала тобі смерть. Смерть годує і вбирає тебе.
Наложниця Імхотепа витріщилася на нього.
– Що ти хочеш цим сказати?
– Я хочу сказати, що Імхотеп – жрець Ка і править поминальні служби, усі його землі, худоба, деревина, льон, ячмінь – усе це те, що він отримав завдяки гробниці.
Горі замовк, а потім задумливо додав:
– Ми, єгиптяни, дивні люди. Ми любимо життя, тож дуже рано починаємо думати про смерть. Туди стікається все багатство Єгипту – в піраміди, в усипальниці, в землі, які спадкуються разом із гробницями.
Нофрет грубо відповіла:
– Може, ти припиниш уже говорити про смерть, Горі?! Мені це не подобається.
– Бо ти справжня єгиптянка, любиш життя і часом відчуваєш тінь смерті дуже близько…
– Припини!
Вона різко розвернулася до нього. Потім, стенувши плечима, відвернулася і побігла стежкою вниз.
Ренісенб зітхнула з полегшенням.
– Я рада, що вона пішла, – дитинно зізналася вона. – Ти налякав її, Горі.
– Так… А тебе я не налякав, Ренісенб?
– Н-ні, – непевно відказала дівчина. – Те, що ти сказав, – правда. Просто я ніколи не думала про це з такого боку. Адже дійсно, мій батько служить поминальні відправи.
Горі з неочікуваною гіркотою додав:
– Увесь Єгипет одержимий смертю! І знаєш чому, Ренісенб? Бо наші тіла мають очі, а серця – ні. Ми не здатні осягнути того, що існує інше життя – життя після смерті. Ми можемо уявляти лише те, що знаємо. В нас немає істинної віри в Бога.
Дівчина здивовано витріщилася на нього.
– Як ти можеш говорити це, Горі? Адже в нас багато, багато богів – так багато, що всіх і не перелічити. Лише вчора ми говорили про те, кому який бог ближчий. Cобек звертається до Сехмет, а Кайт молиться Месхенет. Камені клянеться Тотом, що логічно, адже він – писар. Сатіпі ближчий Гор із головою сокола та наша Мерітсегер. Яхмос вважає, що слід поклонятися Птаху, бо той створив усе, що є на землі. Cама я люблю Ісіду. А Генет подобається наш місцевий бог Амон. Вона стверджує, що серед жерців ходять пророцтва про те, що одного дня Амон стане найвеличнішим богом Єгипту – тож вона носить йому дарунки тепер, поки він не такий видатний. А ще є Ра, бог Сонця, й Осіріс, в присутності якого зважуються душі мертвих.
Ренісенб замовкла, бо їй забракло подиху. Горі усміхався до неї.
– А яка різниця, Ренісенб, між Богом і людиною?
Вона витріщилася на нього.
– Боги, вони… чарівні!
– І все?
– Не розумію, про що ти, Горі.
– Я хочу сказати, що для тебе Бог – це чоловік чи жінка, які можуть те, чого звичайні люди не можуть.
– Дивні речі ти кажеш, я тебе не розумію.
Вона спантеличено глянула на нього, а потім перевела погляд на долину, де її увагу привернуло щось інше.
– Глянь, – вигукнула дівчина. – Нофрет говорить із Собеком. Вона сміється. О! – раптом зойкнула Ренісенб, – ні, нічого. Мені здалося, що він збирався її вдарити. Вона повертається до будинку, а він іде до нас.
Піднявшись нагору, Собек метав громи та блискавиці.
– Нехай би крокодил її зжер! – волав він. – Мій батько вчинив іще дурніше, ніж зазвичай, узявши цю дівку за наложницю!
– Що вона тобі сказала?
– Образила мене, як завжди. Запитала, чи не довірив мені батько продати ще деревини. Кусається як змія. Убив би.
Він пройшов уздовж краю, підняв камінь
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Наприкінці приходить смерть», після закриття браузера.