Читати книгу - "Я не про це мріяла чи Потрапила, так потрапила, Тетяна Барматті"

– Ким?

– Диким, – процідила я крізь зуби.

Чоловік підібгав губи, кинувши на мене обережний погляд.

– Вибачте, шаса. Крім мене і шаса Шархісана, всі в тій чи іншій мірі почали перетворюватися на диких змій. Мені просто було цікаво.

– Гаразд. З цими відмороженими і поговорити неможливо, але за попу я тебе ще помацаю, – пригрозила я.

– Я весь у вашому розпорядженні.

– Я ж казала, можна без формальностей – Світлана, – відмахнула я, а потім застигла.

Це ж удача сама мені посміхається, буквально принісши мій квиток щасливих фантазій на блюдечку. Ларі саме той, хто мені потрібний, щоб у всьому розібратися, навчитися читати та знайти вихід. Вийти нарешті за купол.

– З тобою все гаразд? – Стурбовано поцікавився чоловік.

– Все чудово, краще і не могло бути, – пробурмотіла я, намагаючись прийти до тями. – Знаєш, Ларі, я хотіла попросити тебе розповісти мені все про ваш світ, про землі нагшасів, захисний купол та інші раси. Все, що тільки згадаєш. А ще я скоро вчитимуся читати і писати, мені потрібна буде практика та вчитель, – натхненно продовжила я.

– З навчанням краще звернутися до шаса Шархісана, – скривився Ларі. – А в іншому я з радістю допоможу. Раніше я жив у столиці, творив наряди для прекрасних дам, тож багато чого знаю.

– А чого ж ти тут?

– Так вийшло… – непевно видихнув він і відвів погляд.

Знизавши плечима, я не стала лізти чоловікові в душу. Не хоче розповідати – не треба. Я змушувати нікого не буду. Не сперечаюся, мені все цікаво, але не настільки. До того ж, зараз мене більше цікавили вбрання. Не знаю, чого я очікувала, але побачивши напівпрозорі туніки, сукні з бавовняної тканини і блузи з шароварами, залишилася цілком задоволена. Бракувало тільки білизни та взуття для мого комфортного існування. Вчора я зовсім забула про взуття! Як ще нічого не загнала в ногу, невідомо. Та й холоду я не відчувала, та й зараз теж не відчуваю.

Цікаво, а у них взуття взагалі роблять, чи ні? Нагам же воно не потрібне взагалі.

_