Читати книгу - "Покатаємось на байку, мер?, Діана Фло"

Глава 11

Щодня Богдан дізнавався нове про роботу мера.

Щось таке, про що по ТВ не говорили та в газетах не писали.

У вівторок, наприклад, він почав розбиратися з новорічною ялинкою. Хто міг подумати, що в штаті мерії немає нікого для новорічних справ. Спочатку Богдан, звичайно, здивувався, а потім його навіть заінтригувало право вибору, і він із дитячим ентузіазмом зайнявся підбором святкових локацій на Новий рік.

Ще до виборів він хотів, щоб ялинок було більше однієї.

«Ми надто мало уваги приділяємо святам», — сказав він одного разу перед натовпом на мітингу.

Богдан добре пам'ятав той випадок і скандал, який відбувся за ним. І години не минуло після зустрічі з виборцями, як до офісу завітав його брат та за сумісництвом голова передвиборчого штабу Віктор Романов. Він тоді сильно казився, казав, що подібними заявами кидатися не можна, що в соціальну сферу та медицину можна вливати мільйони, і багато не буде, а Богдан фактично заявив людям, що треба витрачати ще більше грошей на срані декорації.

Богдан вчинив по-своєму, відмовився від прийому в мерії та віддав сімдесят п’ять тисяч гривень на ялинки.

— Іноді ця робота не така вже й погана, — посміхнувся він.

І поставив підпис під черговим розпорядженням про встановлення святкового дерева на майдані.

— До вас Віктор Олександрович, — ривком відчинила двері Зіна.

Його брата так і тягне до ялинок.

Богдан не без зусиль сховав посмішку і кивнув Зіні, мовляв, нехай заходить.

Віктор швидко проскочив у двері. Він вважав себе персоною важливою, звісно, а Зіну відразу не злюбив за її аж надто сумлінне виконання обов'язків секретаря. Зіна все одно про прихід брата завжди попереджала, не впускаючи його одразу в кабінет.

— Як справи?

Богдан смикнув плечем.

— Нормально. якщо потеревенити зайшов, давай після роботи.

Він простежив за тим, як Віктор зачинив двері, царською ходою пройшовся кабінетом і вмостився навпроти нього.

Богдан насупився.

— Щось трапилося?

— Я з подарунком від друга, — розказав той.

— Ти знущаєшся? В мене справ повно. Які подарунки?

Богдан так і не договорив, брат дістав із внутрішньої кишені піджака товстий конверт і жбурнув його на стіл. Найімовірніше, з грошима, але звідки вони взялися? Замість того, щоб потягтися до конверту та розпакувати його, виправдати усі очікування Віка, Богдан показово відкинувся на спинку і схрестив руки на грудях.

— І не цікаво? — здивувався брат.

— Мені все одно, де ти взяв конверт із баблом.

— Це твоє бабло, — несподівано засміявся Вік. — Ну, наше.

— Про що ти?

— Пам'ятаєш, я казав, що відповідатиму за зв'язки з громадськістю? — Піднесений настрій Віктора прокрадався в його голос, роблячи інтонацію майже натхненною. — І я відповідаю. Знаєш, я вмію домовлятися із людьми.  

— За цим монологом самовихваляння важливе щось буде?

— З нами хоче співпрацювати один громадянин, — підвівшись із крісла, Вік підсунув конверт до Богдана. — Усередині десять тисяч доларів. І лише за те, що ти не звертатимеш увагу на перегони на околиці міста. І лише за місяць. У наступному ми отримаємо…

— Ти з котушок злетів, Вік? — від обурення Богдан теж підвівся.

— Що не так?

— Домовляєшся від мого імені незрозуміло з ким, береш хабарі. Зовсім розуму немає? Я ж сказав, що не прикриватиму їх. Думаєш, я буду займатися тим же самим, проти чого боровся будучи журналістом? Стану одним із тих, кого сам же і викривав? Не хочуть жити за законом, нехай валять з мого міста на хрін, ок?

— Та це не твоє місто, ідіот!

— Поки що може і ні, але…

— Якщо не домовишся з ними, то закінчиш… — Підійшовши впритул, Віктор схопив його за грудки, зім’явши сорочку в кулаку. — Богдан, ти тоді закінчиш у багажнику автомобіля, усвідомив?

— Пішов геть із мого кабінету.

— Ти не розумієш, я хочу тобі допомогти…

— Пішов геть і гроші забери, — вимовив Богдан чітко в обличчя братові.

Ледве той послабив хватку, він відштовхнув Віктора від себе і навіть на дещицю не поспівчував, коли той влетів у стілець, спіткнувшись. Так йому і треба, подумав Богдан, мовчки дивлячись на брата. Вони стільки разів це обговорювали, але Вік не був би собою, не спробувавши знову. Ну, нехай тепер розбирається зі своїм «громадянином». Вирішив, що принесе гроші і Богдан, наче у казці, передумає? Типу, він така людина, що зробить все за хабар?

— Незаконні перегони, значить, — сказав він, сідаючи в крісло.

Мабуть, в одному Віктор мав рацію, Богдан поки що недостатньо добре знав місто. Доведеться, напевно, відправити додаткові патрулі на ніч… Якщо хтось хоче домовитися, нехай приходить, трясця, у прийомний день. Богдан із задоволенням подивиться у вічі тим, кого його братик вважає справжніми господарями міста.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍