Читати книгу - "Мед для Ворона, Селена Рейні"

– Ти вже обрав подарунок на річницю весілля батьків? – запитала сестра.

– Не зовсім. Але є одна ідея.

– Яка?

– Пам’ятаєш фото, яке ми зробили на фоні замку?

Аліса кивнула і скривилася. Фото, яке згадав брат, було спогадом про ідеальний сімейний день. Тоді батьки повезли Дениса й Алісу у Підгорецький замок, який тільки відкрили для відвідувачів. І хоча споруда була в плачевному стані, вони чудово провели там час.

В той день їх сфотографували на фоні замку. І ця світлина довгі двадцять з лишком років прикрашала вітальню у будинку Воронів. Аж доки не впала і не розбилася. Рамка та скло розколися. Але найгірше було те, що за роки під сонцем, скло приклеїлося до фотокартки так, що віддерти його можна було лише разом з частиною зображення.

– Я знайшов студію, у якій пообіцяли спробувати реставрувати фотографію. Сказали, що замажуть, де потрібно, а щось домалюють.

– Було б класно!

– А у тебе які ідеї?

– Хіба цього не достатньо? – Аліса з гордістю вказала на свій животик. – А ще Міра, – кивнула на дівчинку, яка причалапала з його спальні з пультом у руках.

Пульт мала протягнула йому. Денис його вдячно взяв та смачно цмокнув племінницю у щоку. Дівчинка захихотіла та знову пішла у його спальню.

– Як Микита? – запитав Денис, маючи на увазі чоловіка сестри.

– Трясеться. До смерті боїться знову іти зі мною на пологи. А ще більше йому страшно не піти, бо раптом мені знадобиться його підтримка, – і жінка засміялася.

Денис поставив себе на місце Микити. Йому не було б страшно на пологах. Врешті, не батько ж прийматиме дитину, а команда професійних лікарів. Він сам нізащо б не пропустив народження своєї дитини.

Дівчинка знову зайшла у вітальню. Цього разу тримала у руці зарядку до телефону. Протягнула йому і підставила щоку для поцілунку.

– Дякую, маленька, – проворкував до дитини Денис.

– Будь васка, – відповіла Міра.

– А ти хочеш, щоб Микита був на пологах?

– Не знаю. Він однаково сильно нервуватиме, чи буде поряд зі мною, чи за дверима палати. Я вже обмірковую, як би народити так, щоб він не знав про це. І тільки коли все закінчиться, показати йому сина.

Міра зайшла у кімнату з подушкою. Дядечко дзвінко її поцілував за черговий подарунок і маленька знову вийшла.

– Ти був би чудовим татусем, хоча і розпестив би дітей, – усміхнулася сестра. – Ще кілька ходок і Міра винесе з твоєї спальні все, що зможе підняти. А тобі потім ходити й все це на місця складати.

– А ми перейдемо у спальню і мала, за тією ж схемою, назад все позаносить, – додумався Денис.

– Ох, братику, діти за схемами не живуть, – засміялася Аліса.

Дівчинка зайшла у кімнату з чимось підозріло тонким і червоним у руках. Чоловік нахмурився.

– Що це? – здивувалася сестра, уважніше придивившись до речі. – Люба, викинь цю гидоту негайно! – наказала.

Міра розтулила пальчики й на коліна Дениса впав дорогий, мереживний ліфчик.

Чорт! І як Яна щоразу ховає у його спальні свою білизну?