Читати книгу - "Його омана, Анні Ксандр"

Розділ 9. Палай яскравіше

Легкий і несміливий стук у двері змусив мене ще більше напружитися. Хоча досі я думав, що більше нікуди. Це могла бути або покоївка, або ж таки моя незнайомка. Сподівався таки на друге припущення. Втім, досі вагаючись, я підійшов до дверей. Мабуть, усі на поверсі могли б почути мій полегшений видих, коли побачив перед собою саме білявку. Світлі локони було розпущено, і подекуди вони звабливо торкалися її грудей, які підіймалися не менш схвильовано, ніж мої. Синя коктейльна сукня, досягала середини стегон, виразно акцентуючи на них мою увагу. Важко було не розглядати ось так от безцеремонно, як я це робив, але нічого не міг вдіяти. Прагнув вже з порогу впитися в її вуста, але мав чекати, слідуючи продуманому алгоритму дій на цей вечір.

— Привіт, — вимовили одночасно, а слідом обмінялися посмішками.

— Будь ласка, проходь, — сказав я, відступивши у сторону.

Кірстен повільно пройшла всередину, а я ж бо слідував за нею, не зводячи напруженого погляду з її ніжок у туфлях на високих підборах. Піднявся поглядом вище, від чого аж нервово зглитнув, відчувши як зростала напруга в моєму тілі. Дівчина зупинилася біля стільця, оглядаючи стіл, а я підійшов ще ближче, ледь торкнувшись її плечей долонями. Нахилився до шовковистого волосся і вдихнув їх аромат. Ковзнув руками донизу, а потім поклав їх на дівочу талію, спустившись зовсім трохи на стегна. Божеволів, коли Кірстен зовсім трохи подалась назад, нахиливши голову вбік. Певно, бажаючи, щоб я поцілував оголену шкіру. Я так і зробив, але зовсім невагомо, а потім відсторонився.

— Ще матимемо час… Сподіваюсь, ти не проти…

Я делікатно відсунув їй стілець, на що вона ввічливо всміхнулась.

— Звісно.

Сівши навпроти, я взяв пляшку з вином і зовсім трохи налив у наші келихи. Наші очі невідривно вивчали одне одного, але панувала напружена тиша, просякнута ароматом вина та бажання. Доки я не порушив її:

— Дякую, що прийшла.

— Важко було встояти, — відповіла з посмішкою, гойднувши келихом.

— Чесно кажучи, я думав, що ти не прийдеш… — Кірстен щиро здивувалась, але не перебивала мене. — Я не дуже знаюся на романтиці, але…

Дівчина накрила мою руку, аби я менше хвилювався. Аж самому дивно стало від моєї поведінки.

— Все добре, Іваре, — сказала вона і зовсім трохи погладила мою руку перед тим, як прибрати свою. — Тобі вдалося створити гарну атмосферу. Та й все виглядає досить смачно.

Однозначно мені подобалась усмішка Кірстен, бо важко було відвести погляд. Хоча, здається, мені все подобалося в ній. За вечерею я намагався якомога більше дізнатися про дівчину, акцентуючи лише на ній. Виявилося, що їй двадцять два; працює асистенткою в якійсь фірмі, назву якої навіть не думав запам’ятовувати; має батьків і брата… і собаку, для чогось уточнила вона. Та я насолоджувався кожним рухом її губ, коли Кірстен смакувала їжею, або коли ледь облизувала їх після випитого ковтка вина. Чомусь складалося враження, що ця зустріч в нас далеко не перша і навіть не десята — немов ми знайомі були вічність.

— Потанцюймо? — донеслися до мене її слова і, не чекаючи на згоду, вже підвелася з-за столу.

— Минулого разу наші танці завершилися дещо… випереджаючи події… — відповів, зрівнявшись з нею.

— Хіба не для цього ми тут?

Запитання Кірстен прозвучало досить двозначно, що вона підтвердила прикушеною губою. Та поглянувши на столик неподалік, я таки згадав про дрібничку, приготовлену для неї. 

— Майже, — кинув протяжно, перед тим як відійти за футляром. 

Діставши коштовність, я повернувся до Кірстен, очі якої округлилися, коли вона побачила цю красу. Я мовчки одягнув браслет на тендітний зап’ясток, але руки не відпустив. Підніс до своїх губ і поцілував її пальчики, а потім переплів їх зі своїми, притуливши Кірстен до себе. Вкотре за минулий час окреслював поглядом кожен її вигин, розуміючи, що по-справжньому закохався в неї. Не пам’ятав жодної, яка б заволоділа мною так, як Кірстен. 

Мабуть, ніякого танцю ми не хотіли, бо майже одночасно сплелися в палкому поцілунку. І тепер я відчув його смак до останньої краплі. Не чекаючи запрошення чи будь-якого дозволу, одну руку занурив у шовк її волосся, а іншою стиснув дівоче стегно. Злиття наших губ було нероздільним, коли я відчув, як Кірстен почала квапливо розстібати ґудзики на моїй сорочці. Відчуваючи гарячі дотики, я картав себе за те, що був в ту ніч п’яним. Бо зараз в мені немов вибухали іскри чисельними феєрверками. З нею та ще й при тямі, я палав як ніколи раніше. 

Кірстен підштовхувала мене до ліжка майже оголивши мій торс, але не дозволяла роздягнути себе. Натомість ця спокусниця сама звільнила себе від зайвого, вигинаючись у такт легкої музики, яка лунала із динаміків стерео. Я й без того був збудженим, але від її звабливого танцю мені й взагалі зносило усі залишки розуму. Вхопивши її за руку, одним ривком я потягнув дівчину на себе. Мої губи вдало торкнулися її вершин, якими спокушала мене. Кірстен продовжувала блаженно звиватися на мені, доки я не зробив усе по-своєму. Губами вхопив її подих, коли наші тіла злилися, занурюючи нас у невідворотну безодню…

А задля потрібного ефекту від мого задуму, запрошую до паралельної книги Софії Вітерець:

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍