Читати книгу - "Його омана, Анні Ксандр"

Розділ 10. Знайомство

Прокинувшись вранці, першими у моїй свідомості запульсували спогади про минулу ніч. Очей не розплющував, пригадуючи кожну мить, від чого інша моя частина видала мене з головою, що ми вже прокинулись.

— Добрий ранок, — продзвенів ніжний голос Кірстен, а слідом за ним вологі поцілунки уздовж моїх грудей. — Хтось вже прокинувся…

Хихотнула вона й обхопила бешкетника гарячою долонькою. Я судомно втягнув повітря, але не зводив з Кірстен очей. Спокусниця продовжила спускатися поцілунками все нижче, від чого моє серцебиття пришвидшувалося. Домальовувати відчуття фантазією не було потреби, бо вони були досконалими, як і дівчина, яка все більше підкорювала мене. Гарячі дотики обпікали мене, спалюючи вщент. Можливо, це була її відплата за нічне задоволення, а може, просто так їй хотілося, але я ладен був погодитися на все, що ще могло виникнути в білявій голівці. Хай би лише не зупинялась. Ані сьогодні, ані будь-коли іще…

Мабуть, і цей ранок я тепер пам’ятатиму, як один з небагатьох, коли я прокинувся щасливим і до знемоги задоволеним. Невдовзі моя прірва, з вологим після душу волоссям, вмостилася на моїх грудях, закинувши на мене одну ногу, яку я погладжував кінчиками пальців. Іншою ж я копирсався у волоссі Кірстен, насолоджуючись її спокоєм. Та й своїм заразом.

— Які маєш плани на вихідні? — запитав дівчину, на що та затамувала подих.

Обдумувала якийсь час, а потім злегка смикнула плечима.

— Ще не знаю, — відповіла Кірстен, поцілувавши шкіру, якої торкалися її губи. — Маєш пропозицію?

— Маю, — відповів з хитринкою і потягнувся до її вуст за поцілунком. — У Мортена весілля, як ти зрозуміла в клубі, тому хотілося б бачити тебе моєю супутницею на святі.

На мить здалося, що Кірстен розгубилась, але то тривало досить недовго. Вже згодом вона яскраво всміхнулась погодившись. Особливий ранок в моєму житті, з чим я не міг сперечатися. 

Навіть впродовж тих днів, коли перетинався із батьками, я не сперечався з ними ні про що. Погоджувався, всміхався і зовсім не реагував на батькові коментарі. Гадаю, від них не приховався мій піднесений настрій і те, наскільки позитивно на мене впливала моя дівчина. Так, моя. Бо тепер інакше не буде. І це не лише через фізичне задоволення поряд із нею. Ні. Я закоханий. Швидко? Так. Моя влюбливість — то прикра риса, яка іноді опоганювала мені життя, але не тепер. Адже я вже не той шмаркач, яким був після школи та в універі. Я подорослішав.

Недільного ранку, я схвильовано чекав появи Кірстен. Здається, більше, аніж появи нареченої, яку з не меншим трепетом чекав Мортен. Весілля вирішили зробити в саду нашого готелю, в якому вже пройшло чимало святкових урочистостей. Та коли до готелю під’їхав білий седан, я з полегшенням видихнув. Хоча серцю легше не стало. Побачивши Кірстен, яка згодом граційно рухалась до мене, я ладен був вдавитися власною слиною, аж настільки був готовим кинутися до неї під супровід камер та чисельних поглядів. Моя ж дівчинка сьогодні була у короткій сукні золотистого кольору, в якій Кірстен ще більше була схожа на мій скарб. Глибоке декольте ледь прикривало кохані груди, від чого мені захотілося прикрити їх своїм піджаком, аби ніхто більше не посмів на них витріщатися. Особливо Міккель — у цьому сумнівів не було. Втім, побачивши моє збентеження, Кірстен хоч трохи приховала свої принади волоссям. Підійшовши ближче, ми одразу ж сплелися у голодному поцілунку, немов бачилися хтозна-як давно. А то ж було лише вчора, і ту ніч, як і минулі, ми не могли назвати змарнованими.

Переплівшись пальцями, я повів Кірстен слідом за собою. Дорогою налаштовувався як міг, адже попереду була зустріч з батьками. Важко було не торкатися її так, як насправді хотілося у ці миті, але мусив вдовольнятися тим, що мав. Вже здалеку помітив Амелі, яка бігла до мене в пишній білій сукенці, але скоса встигла оцінити мою супутницю.

— Це вона? — запитала мала, примруживши з недовірою оченята.

— Так, це Кірстен — моя дівчина. Кірстен, а це моя зіронька — Амелі.

— Привіт! — люб’язно сказала Кірстен, трохи нахилившись до сестри, яка одразу ж відступила за мене, але Кірстен не розгубилась. — Приємно познайомитися, люба.

— Амелі, — поправила вона й озирнулася на маму, яка вже прямувала до нас.

Та що ж за день такий сьогодні… Вже й в неї на обличчі читалося купа запитань і особливо прискіпливий погляд до моєї дівчини. Мама була вбрана у шикарну довгу смарагдову сукню, яка відповідала статусу леді, якою вона була. Мабуть, тому вона з таким подивом оглядала Кірстен та її довгі ноги.

— Як лялька, — пробубніла Амелі до мами, поглядаючи на Кірстен.

— Мамо, — все ж поквапився познайомити їх, — познайомся з Кірстен. Люба, а це моя мама — Софі Берлінґ.

— Рада знайомству! — сказала Кірстен, і вони обмінялися стриманими поглядами, кивнувши.

— Івар майже постійно про тебе й говорить, — почала мама крізь ввічливу посмішку, але я відчував її вимушеність. — Приємно, нарешті, познайомитися з викрадачкою серця мого хлопчика.

— Дуже приємно це чути, пані Софі. Мушу сказати, що й він стільки розповідав про вас…

— Он як? — здивувалася мама. — Мав час?

Кірстен розгубилась, зрозумівши натяк, а я й собі. Делікатно прочистив горло, прискіпливо глянувши на маму. Навіть благаючи, аби мама не ставила Кірстен у дурне становище. На щастя, вона чудово прочитала мій погляд, тому лише всміхнулась і перевела погляд на батька з дідусем, які теж запеленгували мою гостю. Якщо дідусь зустрів Кірстен блискучою білозубою посмішкою, то не батько. Його погляд здався досить напруженим, подекуди зверхнім, коли він оглядав Кірстен. Якщо мама щось і змовчала, то батько вже точно не стане цього робити. Таки наївно сподівався, що ця зустріч пройде невимушено, і за мене дійсно радітимуть найдорожчі люди…

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍