Читати книгу - "Основи некромантії. Академія темної магії, Велена Солнцева"

Глава 8

Ми вже майже підійшли до виходу, переміщалися зі змінним успіхом, тому що підступний грог пішов весь у ноги, які тепер нещадно запліталися. Незнайомець уже взявся за засалену ручку дверей, як йому на плече опустилася рука. Я хотіла на повітря, хотіла відчути подих вітру на своєму обличчі, хотіла щоб мене покинула нудота. Саме тому поява нових, невиразно знайомих дійових осіб, сприйняла в штики, як і мій раптовий супроводжуючий.

-Або ти прибереш руку, або я її тобі відірву. Дві секунди.

Страшно стало навіть моєму втопленому у хмільному розумі. Сумніватися не доводилося, що незнайомець виконає свою загрозу. Так вирішив і високий блондин, який прибрав руку миттєво, уважно вдивляючись у мого супроводжуючого.

-Куди ви її ведете? - з його міміки було зрозуміло, що він щось намагається згадати, але поки що не може, тільки все більше вдивляється в обличчя темноволосого.

-Яка тобі справа? - чоловік знову взявся за ручку, не звертаючи уваги на блондина, який незважаючи на погрози, знову зважився нас затримати, правда цього разу схопивши мене за лікоть.

-Дівчина прийшла одна. - кинув погляд на скелет, який похитувався позаду, і виправився. - Точніше з цим піднятим, вас із нею не було.

Червоні очі темноволосого метали блискавки, він приходив у сказ від того, що якийсь молокосос посмів стати на його шляху.

-Відпусти її зараз же. - загарчав, намагаючись стриматися і не вбити хлопця.

Хто знає чим би все закінчилося, як би не мій підступний шлунок. У ньому за сьогодні побувало тільки пару булочок з ранку і більше нічого, в результаті булочки посварилися з грогом, і їм стало тісно в моєму тілі, особливо коли мене ще й тягли з боку в бік.

На черговому ривку мені стало зовсім погано, і все мною випите за вечір, прикрасило форму блондина, який не усвідомлюючи масштабів катастрофи вчасно не відскочив.

-Ти що накоїла? - вигукнув хлопець, старанно затискаючи ніс.

Відповісти я не встигла, тому що мене в черговий раз різко смикнули, і буквально виштовхнули надвір. В обличчя вдарив холодний вітер і сніп великих сніжинок, які я одразу взялася ловити язиком. Світанок тільки-но почав осяювати місто, яке поступово прокидалося.

-Що ти робиш? – незнайомець заворожено дивився на мої нетверезі кульбіти.

Після звільнення від зайвої токсичної рідини, яка отруювала мій організм, мені стало значно легше, ноги вже не так сильно запліталися, а тіло знову наповнювала жага до життя, і спрага, дика.

-Я пити хочу, і взагалі у роті погано. - зізналася йому, знову висунувши язик і ловлячи пухнасту, крижану хмарку.

Як не дивно, але цей чоловік не викликав у мені почуття небезпеки. Можливо тому що він виглядав як несправжній, як породження моєї розмореної алкоголем підсвідомості. Просто не буває в природі настільки ідеальних рис обличчя, блискучого гарного волосся, яке викликало мимовільну заздрість, особливо якщо врахувати, що в набір ще входили червоні очі та гострі зуби.

-Візьми. - він простягнув мені невелику склянку, наповнену кармінною рідиною, віддавав так, наче від серця відривав.

-Що це? - брати не поспішала, нічого не дається у цьому світі просто так.

- Еліксир який допоможе тобі протверезіти. - посміхнувся незнайомець, і мені не сподобалася ця посмішка, вона видавалась якоюсь отруйною.

-Дякую, але не треба. Так протверезію.

Не звертаючи на красеня уваги, підхопила Костю за кістлявий лікоть, і спираючись на нього, повільно, ковзаючи на обмерзлій за ніч дорозі пішла вгору. Ішла не довго, зовсім скоро вкотре оступившись, ледве не розтяглася на білому покривалі, мене вчасно підхопили сильні руки.

-Куди це ти зібралася? - червоні глазюки зло блищали, показуючи хто тут господар становища. Ось тільки не на ту напав, кликастику мій, породження моєї хмільної фантазії.

Зробивши довгий вдих, немов перед стрибком у воду, притулилася до його пухких губ. Я не збиралася його цілувати, ні, просто провчити і все. Від мене навряд чи трояндами пахло, а цілувати таку мало насолоди.

Незнайомець повівся дивно, застиг як соляний стовп і не рухався, поки я не відірвалася від його губ, видавши при цьому гучний чмок, відчувала себе п'явкою, яка присмокталася.

-Ти усвідомлюєш що робиш? - прошипів він мені в обличчя,  блищачи очима.

Поправила на ньому чорний піджак, за який під час поцілунку трималася як за рятівне коло. А от пахло від нього чудово, чимось незнайомим, чуттєвим, хвилюючим.

-Настав час розлучитися. - поплескала його по плечу. - Дякую вашому будинку, підемо до іншого. - сказала невпопад, не збираючись відповідати на його запитання, бо відповісти не було чого.

Ось тільки чоловік не поспішав відпускати, міцно стиснувши мою руку.

-Ти усвідомлюєш свої дії? - ще раз спитав, додавши в голос наполегливі інтонації.

-Слухай, я тебе ледве знаю, і взагалі не розумію, про що ти. Так що відвали від мене, мені час іти.

Спробувала вирватися, але не змогла. Він стиснув ще міцніше, перехоплюючи зручніше, після чого міцно притиснувши до себе, затиснув мені рукою ніс, одночасно відкоркувавши кришку на склянці. Я терпіла скільки могла, але вдих довелося зробити, як у цей момент я заздрила Кості, якому не було необхідності дихати, і який як бовдур весь цей час хитався поруч. У горло потекла густа рідина, яку я рефлекторно проковтнула, заходячись у судорожному кашлі.

-От і все, розумниця. Тепер мені не доведеться по всьому місту тебе шукати. -почула перед тим, як мене поглинула темрява.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍