Читати книгу - "Відродження-2, Кулик Степан"

Єдине, що бентежить, чому вони досі не відреагували на визволення бранців?

Гаразд, про це пізніше…

Підходжу до дверей тиру і стукаю в них.

— Зайнято… — пирхає Хомин. Зрозуміло, всі на нервах.

— Ну, як закінчите, виходьте. Карателі полетіли геть…

— В сенсі?

— А який сенс може бути у слова «полетіли»?

За дверима почувся шум, начебто розбирали барикаду, потім стулка відчинилася і назовні вийшла Сашка. Слідом висунулась цікава мордочка Лисиці.

— Ти їх знищив, так? — промовили майже в унісон.

— Які ви кровожерливі. Кажу ж — полетіли. Подивилися на трупи і вирішили, що їм це не цікаво. Виходьте вже… Чи ви вирішили тут назавжди залишитися?

Замість відповіді з тиру потяглася низка дівчат. Ого! Усього якихось хвилин п’ятнадцять-двадцять минуло, а їх не впізнати. Одягнулися, причесалися, навіть умилися... Ні, все ж таки вони інші. Мужикам і на думку не спало б марафет наводити. Он, той же Хомин. Нічого не змінилось. Такий же замурзаний. Наче щойно з шахти.

— Слухайте мене… Зараз дружно та швидко йдемо у бік харчевні Возгена. Якщо є сили — спробуйте бігти. Бодай підтюпцем. Там спуск у підземелля. Не затримуватись і не відставати. Сергію, веди. Я останній... Хантери полетіли, але це не означає, що вони не повернуться.

Двічі пояснювати не довелося. Рушили в хорошому темпі. Не так жваво, як бігли ховатись, але й не зволікали.

А коли ми вже вийшли за територію школи, Хантери завдали того самого удару, на який я давно чекав і, чого там, побоювався.

— Увага! Звертаємось до всіх жителів!

Голос лунав звідкись згори, хоч у небі не було видно навіть дронів.

— Говорить перший заступник головнокомандувача сьомого флоту адмірал То-Кай. Той, хто повідомить найближчий пункт охорони правопорядку або лабораторію із забору крові про місцезнаходження людини, що організувала напад на охорону Клітки в четвертому районі, отримає винагороду розміром в одну тисячу кредитів і разом з усією родиною буде звільнений на десять років від здачі крові! Повторюю…

Шах і мат. Тепер все населення міста полюватиме на мене день і ніч. Єдине, що дає відстрочку — крім Возгена та його бійців, ніхто більше про мою участь у нападі на охорону Загону не знає. Але, це тимчасово. Ніщо у цьому світі не залишається таємним вічно. А значить, моє бажання зникнути і причаїтися — тепер набуває зовсім іншого статусу. Це вже не примха, а єдиний спосіб вижити. І чим швидше я заберуся звідси, тим краще.

В принципі, я готовий... Хомин і сам може відвести дівчат у підземелля. Але залишилося ще одне не закрите завдання Системи. Те саме, що стоїть першим у ланцюжку глобального квесту, отриманого мною перед тим, як я вирушив на ліквідацію Сидора. Як там було?

«Дізнайтеся у територіального координатора Возгена Нарзакяна, який секрет Хантерів хотіли купити бійці Опору у сержанта Ха-Ксін. Нагорода 100 пунктів досвіду. Варіативно, залежно від способу виконання завдання: 500 золотих кредитів/нічого. Буде доступна друга ланка у лінійці завдань»

Так, розкид по грошах той ще. Або дуля з маком, або пів тисячі золотих монет. Я відразу про це подумав, але не забивав голову. Розберемося по ходу. Але без розмови з Возгеном йти безглуздо. Одна-дві години не критичні. Поки жителі зрозуміють, що це не жарт, доки почнуть думати: чи варто з цим зв’язуватися і звідки розпочинати пошук... Загалом, не горить. Встигну.

Наздоганяю Оленку, що відстала, беру під руку і примушу прискорити крок. Дівчина морщиться, але підкорюється. Угу… Це через туфельки на шпильках. Потрібно буде змінити їй взуття. Та й одяг підібрати інший. Офісний варіант особистої секретарки не для того бурхливого життя, що маячить попереду. А, оскільки, білявка тепер моя супутниця, то і моя головна біль також.