Читати книгу - "Подаруй мені ніч, Аврелія Аверлі"

Розділ 11

Лук’ян
Міцно тримаю Аліну у своїх руках та не дозволяю впасти. Дивлюся у п’янкі зелені очі й злість кудись зникає. Побачивши її у такій сукні, одразу захотілося зняти її. Зняти й одягнути довшу. Стрункі ноги, тонка талія, виразні груди. Дівчина навмисно одягнулася протилежно до мого прохання. Бажає мені дошкулити. Поруч з нею моє серце знову оживає. Я розумію, що у цьому світі є заради чого жити. Я веду Аліну до автомобіля та саджу на переднє сидіння. Пристібаю паском безпеки й відчуваю на собі її погляд. Несподівано вона хапає моє обличчя та вдивляється в очі:
— Ти можеш бути турботливим, коли захочеш.
— Я турботливий тільки з тими, хто мені не байдужий, — гублюся у зелені її очей й намагаюся не втрачати над собою контроль. Відхиляюся та позбавляюся її дотиків, які згубно діють на мене. Обходжу авто та займаю місце водія. Пристібаю пасок, виїжджаю на дорогу. Аліна кутається у мій піджак:
— Може розкажеш, що ти робив ці два роки?
Я стискаю губи. Це вперше за ці дні, вона цікавиться моїм життям. Зовсім не хочеться розповідати, де я був цей час. Обіцяв собі, що вона ніколи не дізнається правди. Втискаю педаль і проїжджаю на жовте світло світлофора.
— Був зайнятий. Працював за кордоном, — краще б їй не знати на якій “посаді”. Швидко переводжу тему, — а ти? Як вийшло, що так швидко вийшла заміж за Романа?
— Ти мене покинув, я стала самотньою дівчиною. Роман давно на мене заглядався. Він навчався на курс старший від мого. Через шість місяців після нашого розставання, запропонував мені зустрічатися. Я погодилася. Хотіла таким чином забути тебе.
Шпилька докору врізається у серце. Розумію, що почуттів в Аліни до нього не було. Вирішила діяти методом “клин-клином”. Усвідомлення цього розпалює злість у грудях. Суплю брови:
— І як, забула?
— Звісно, — каже впевнено, але я по очах бачу — бреше, — він, на відміну від тебе, не чекав з пропозицією і через рік ми одружилися.
Цю історію я вже знаю. Одразу як повернувся, дізнався про Аліну все. Й досі шкодую, адже не вистачило духу зізнатися, що зі мною трапилося. Відмовився від неї й не міг забути. Ця жінка глибоко засіла у серці і я її поверну. Вона знову стане моєю та дивитиметься на мене як і колись, із захопленням в очах. Покірно ковтаю докір та кривлюся:
— Навіщо такий поспіх? Ти ж навіть не закінчила навчання.
— Роман запропонував, я погодилася. Не чекати ж мені все життя на тебе.
Вона відвертає голову та дивиться у вікно. Голосне сопіння виказує її невдоволення. Далі їдемо в тиші. Я більш схильний вважати, що ніякого кохання там немає. Це схоже на втечу від самої себе, прагнення забути нещасливе кохання. Або мені просто хочеться так думати.
Зупиняюся біля будинку та переводжу погляд на Аліну. Не рухається. Притулилася головою до вікна та спить. Відстібаю пасок, обходжу авто та відчиняю двері. Торкаюся її плеча і злегка трушу:
— Прокидайся, красуне!
— О, Лук’ян! З'явився, вшанував мене своєю присутністю.
Її слова плутаються, а язик заплітається. Вона обіймає мене за спину, а я не розумію, коли Аліна встигла сп’яніти. Випила кілька склянок, але я не думав, що її так розморить. Височенними підборами стає на тротуар та похитується. Міцно вчепилася за мене і дихає у груди. Моя. Так хочеться, щоб насправді вона знову стала моєю.
— Йти зможеш?
Аліна відхиляється і я тону в її смарагдових очах. Торкаюся пальчиками обличчя та заправляю пасмо світлого волосся за вухо. Вона несподівано регоче:
— А у мене що вибір є? Хіба залишуся тут, валятимуся на дорозі.
Відхиляється та робить кілька невпевнених кроків. Похитується і здається зараз впаде. Не витримую. Хапаю її на руки й вона огортає мою шию.
— Щоб ти не покалічилася, я краще тебе понесу. Коли ти встигла так напитися?
— Це не алкоголь, а високі підбори. Я й не пила багато. Ти ж знаєш, досить мені понюхати алкоголь і все, я вже сп’яніла.
Заношу дівчину у під'їзд. Підіймаємося ліфтом. Вона тулиться до мене, розбурхує бажання поцілувати її. Я давно мріяв підім'яти звабливі вуста, пестити піддатливе тіло та насолодитися близькістю з Аліною. Ця дівчина особлива. Тільки від неї у мене шалено калатає серце, їде дах та окутує теплом. Заношу її до квартири й одразу кладу на ліжко. Вона не відпускає мене. На вустах сяє п’янка посмішка:
— Ти такий сильний. Ніхто крім тебе не носив мене на руках.
Я задоволено хмикаю. Вона тягнеться до мене та, наче кішка, треться щокою об моє обличчя. Я розвертаюся я намагаюся схопити її губи. Аліна опускає голову. Позіхає та прикриває рота долонею. Своєю поведінкою ще більше розпалює мене. Не витримую. Долонями торкаюся її обличчя й впиваюся поцілунком у вуста. Одразу відчуваю смак солодких губ в перемішку з алкоголем. Я давно мріяв про цей поцілунок. Притискаюся і зустрічаюся зі слабким опором. Вона повертає голову та роз'єднує наші вуста. Цей поцілунок тривав лише кілька секунд, але почуття розгораються наче багаття. Аліна запускає пальчики мені під ремінь. Вибирає звідти сорочку та дражнить, проникає під одяг. Пальчиками окреслює живіт та, всупереч своїм діям, махає головою:
— Нам не можна так поводитися, я заміжня.
— Байдуже, ти все одно кохаєш мене, — хоч і сумніваюся, але говорю впевнено.
Вона розстібає ґудзик та оголює мій живіт. Тягнеться, обпалює поцілунком біля паска та у місці дотику породжує вогонь. Я швидко розстібаю решту ґудзиків, знімаю краватку та сорочку. Жбурляю одяг на підлогу й мене наповнює солодке передчуття. Дівчина відхиляється:
— Ти знаєш, що ти вродливий? Спокушаєш мене. Справжній змій-спокусник.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍