Читати книгу - "Страта голодом, Семен Старів"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Пропаґандисти також дістали наказ скликати селян на майдан уранці в неділю. На ці сходини мав прийти бодай хоч хтось один від кожної родини. Не мігши ніяк уникнути цього наказу, багато селян покірно зібралися на майдані. Я теж подався туди – либонь, радше з цікавости, ніж з якої іншої причини.
Коли я прийшов, там уже стояло чимало людей. Селяни – чоловіки, жінки й діти – не приховували своєї тривоги. Вони були збуджені, втомлені й похмурі. Балакучі городяни й пропаґандисти намагалися змішатися з селянами. Прикидаючись простодушними й усміхаючись, вони підходили до нас і навіть силкувалися жартувати. Але ми не відповідали їм, і наша відстороненість тільки збільшувала їхню ворожість до нас.
Атмосфера на майдані ставала дедалі напруженіша. Несподівано ми почули важке двигтіння якоїсь машини. Аж це нараз двигтіння стихло і змінилося рівномірним подзвякуванням, а за хвильку ми побачили й джерело того звуку.
– Трактор! – вигукнув хтось. – Дивись оно. Трактор суне!
Кожен обернувся в той бік, де була крамниця, і там ми побачили його перший раз. Він поволі посувався з-поза сільської крамниці в нашому напрямку. Трактор – то було щось нечуване в нашому селі, хоч ми впізнали його з малюнків, бачених раніше. Своїм виглядом трактор вражав, і активісти знали про це.
Машина рухалась уперед. Спереду на ній тріпотів великий червоний прапор. Водій трактора, обіруч тримаючи кермо, дивився просто перед себе. Водномить він став героєм для парубків та дівчат, що прикипіли до нього поглядами.
Коли трактор доїхав до вочевидь призначеного йому місця, він став і заглох. І тут таки наче невідь відки з'явилося сільське й районне начальство, поставало круг нього, а один з райкому партії – ми його зразу прозвали «комісаром» – виліз на трактора. Поміж селян залягла тиша, коли він почав говорити.
Те, що цей «комісар» сказав, було знову тільки повторенням уже давно знаного. Він заявив, що уряди капіталістичних країн не дбають за бідних селян, що селян по цілому світі в капіталістичних країнах жорстоко визискують, що вони в тих країнах користуються примітивними знаряддями праці. І що тільки в Радянському Союзі дбають за селян: тут вони щасливі, тут вони запровадили соціялістичний спосіб виробництва (він сказав так, начебто це вже було доконаною справою) і тут їм постачають найкращі сільськогосподарські машини.
– Гляньте ось сюди, – сказав він, тицяючи обома руками на трактор. – Де ще, крім Радянського Союзу, такі бідні селяни, як ви, мають свої власні трактори? Ніде! Тільки ви маєте таку продуктивну техніку!
Я стояв близько біля трактора і, як уже набридло слухати промову, почав оглядати його, наскільки це лише було можливо з мого місця. На вихлопній трубі трактора я побачив марку машини – «International», написану латинськими літерами.
РОЗДІЛ П'ЯТИЙ
– Тільки ви в нашій любимій країні маєте трактори, ці потужні машини, що працюватимуть для вас... Але вороги нашого народу готують змову проти нашої дорогої партії та народнього уряду! – вигукував далі «комісар». Він підніс обидві руки вгору. І в ту ж мить, ніби на команду, задзвонили церковні дзвони. Вони дзвонили все голосніше й голосніше. Юрба завмерла. Всі перевели погляди на церкву. Ніхто не знав, хто дав знак або наказ, але коли «товариш комісар» підніс руки, показуючи на церкву, – мовляв, це ж вороги народу навмисно забамкали у дзвони, щоб саботувати його промову, – пропаґандисти наче з цепу зірвалися. Вся громада й собі заворушилася. Хтось побіля трактора закричав:
– Геть церкву!
Інший голос підтримав це гасло, і так воно перекочувалося з кінця в кінець майдану:
– Геть церкву! Геть церкву! Геть церкву!
Раптом над майданом зблиснули плякати червоного кольору з білими написами. Написи були такі: «Геть церкву!», «Хай живуть колгоспи!», «Хай живе комуністична партія!»
– Ходім! – заревів чийсь голос.
– Ходім! – підтримав його інший голос. Кричучи «урра!», мов солдати перед боєм врукопаш, юрба активістів прожогом метнулася в напрямі до церкви. Добігши туди, вони почали кидати камінням, пляшками й дрючками, розбиваючи вікна й двері.
До стін церкви враз приставили довгі драбини, і з десяток пропаґандистів хутко подерлося вгору, де церковні бані. Там до хрестів прив'язали довжелезні мотузки. І серед вигуків, сміху й прокльонів ця пропаґандистська братія стала тягти за мотузки, аж поки хрести попадали вниз, проломивши дах. Потім стягли додолу дзвони і розтрощили бані.
Поки це чинилося на даху, інший гурт пропаґандистів орудував у самій церкві. Усередині там теж усе понівечили. Колись така гарна церква, гордість і окраса нашого села впродовж багатьох років, збудована ще за козацьких часів, тепер за кілька хвилин перетворилася на руїну.
Селяни не мали змоги оборонити цієї будівлі, де вони задовольняли свої духовні потреби. Коли активісти майнули в бік церкви, дехто з селян подався додому, але більшість так і стояла мовчки, похиливши голови без шапок, і молилася.
Ми зрозуміли, що ця політична оргія не виникла сама собою, насправді її дбайливо сплянували й послідовно виконували. Трактор був козирною картою в цій акції, а партійний «комісар», безперечно, – командувачем усієї операції. Ми були певні, що голос дзвонів під час промови «комісара» входив до того пляну, бо ж дзвонив один з пропаґандистів. Ми також зрозуміли, що гасла були добре продумані, а плякати розмалювали ще до того, як бригада з'явилася в нашому селі.
Церкву, або радше те, що залишилося від неї, перетворили на сільський клюб. І вже того самого вечора пропаґандисти танцювали на місці, де ще недавно стояв вівтар.
Ніхто не знав, куди подівся наш священик під час нападу на церкву. Це ж діялося в неділю вранці, і він мав би бути в церкві, але там його не було. Пізніше ми довідались, що насправді він був співпрацівником пропаґандистської бригади. Називався він Іван Бондар.
Цей Бондар мав уроджений хист орієнтуватися в ситуаціях
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Страта голодом, Семен Старів», після закриття браузера.
