Читати книгу - "МІсто ВІчноЇ СтІжки , Arachne "

"Як довго ви вже живете з цим прокляттям?" - Запитує він.

"Сотні років" - відповідає Лейра, її голос звучить сумно. "Ми намагалися знайти спосіб зруйнувати артефакт, але всі наші спроби закінчувалися невдачею. Ми думали, що нікого більше не буде, хто зможе нам допомогти... Але, можливо, ти — наша остання надія."

Джонатан дивиться на Лейру і відчуває дивне тяжіння. Вона не просто мешканка цього міста - вона його частина, і її доля нерозривно пов'язана із цим місцем. Він розуміє, що врятувати її означає врятувати все місто.

У голові у Джонатана спливають образи його нареченої та минулого провалу, але тепер він не може дозволити собі знову зазнати невдачі. "Я допоможу вам," - твердо заявляє він, рішучість у його голосі звучить виразно. "Але для початку я повинен зрозуміти, з чим маю справу."

Лейра киває і починає розповідати йому історію свого народу, показуючи руїни стародавніх технологій та знання, які вони намагалися зберегти. Джонатан усвідомлює, що вирішення цієї загадки буде непростим і вимагатиме від нього всього його досвіду та мудрості.

Але з кожним кроком у глибини міста, він також починає усвідомлювати, що його тяжіння до Лейри стає все сильнішим, а її загадкова природа все більше захоплює його увагу. Це місто та його люди - це не просто загадка, це виклик, на який він готовий відповісти, щоб раз і назавжди змінити свою долю.

***

Після довгого шляху по змерзлому місту Джонатан і Лейра нарешті підійшли до масивних дверей, що ведуть до головного палацу, серце цього стародавнього місця. Ворота, вкриті льодом, здавались непорушними, але Лейра, торкнувшись одного зі знаків, висічених на них, вимовила щось своєю рідною мовою. Двері повільно почали відчинятися, пропускаючи їх усередину.

Коли вони увійшли, Джонатан був уражений контрастом. Усередині палац був не таким похмурим і холодним, як він очікував. Тут все було пронизане м'яким, блакитним світлом, що виходило від таємничих кристалів, вбудованих у стіни. Все виглядало дивно живим, незважаючи на віковий лід, який ніби був частиною архітектури. Уздовж стін стояли сторожі, які теж, здавалося, змерзли в часі, але при цьому їхні очі уважно стежили за гостями.

Лейра провела його довгими коридорами, повз величезні колони і витончені арок, поки вони не підійшли до великої зали, де їх зустріли кілька людей. Це були мешканці міста, нащадки давньої цивілізації. Їхні обличчя були такими ж блідими, як і в Лейри, а їхні очі — глибокими і проникливими. Вони дивилися на Джонатана з явним інтересом та обережністю.

"Це наш гість," - сказала Лейра, звертаючись до присутніх. "Він прийшов із зовнішнього світу, як і багато хто до нього. Але він не такий, як інші."

Серед мешканців міста виділялася одна людина, його обличчя було поцятковане зморшками, але погляд залишався ясним і мудрим. Це був отець Лейри, старійшина міста, володар цього стародавнього місця. Він повільно підвівся зі свого трону і підійшов до Джонатана.

“Ласкаво просимо до нашого дому, чужинець,”—сказав старійшина, його голос був глибоким і спокійним. "Ти прийшов у важкий для нас час, але, можливо, твій прихід не випадковий."

Джонатан подивився на старійшину, відчуваючи, що перед ним стоїть чоловік, який бачив і знав більше, ніж будь-хто з тих, хто живе зараз. Він трохи вклонився на знак поваги.

"Я не знаю, що привело мене сюди," - відповів Джонатан. "Але якщо є спосіб допомогти вам, я постараюся це зробити."

Старійшина уважно глянув на Джонатана, ніби намагався прочитати його думки. Потім він кивнув і сказав: Ти принесеш нам або спасіння, або загибель. Але вибір буде твоїм.

Батько Лейри жестом запросив Джонатана пройти з ним у відокремлене місце, де вони могли б поговорити без зайвих очей. У невеликому приміщенні, прикрашеному стародавніми символами, старійшина почав розповідати Джонатану історію свого народу.

"Багато століть тому наші предки правили великим континентом, Атлантидою", - почав старійшина. "Вони були великими вченими і магами, їх знання перевершували все, що ти міг собі уявити. Але одного разу вони створили артефакт, який мав стати їх величезним досягненням, джерелом сили та процвітання. Однак їхня гординя призвела до катастрофи."

Джонатан слухав, розуміючи, що ця історія була набагато складнішою та похмурішою, ніж він міг припустити. Атланти, яких він раніше вважав легендою, виявились реальними, і їхні нащадки зараз стояли перед ним.

"Ми живемо в ізоляції від зовнішнього світу", - продовжив старійшина. "Тому що артефакт, який наші предки створили, став прокляттям. Він підтримує життя нашого міста, але водночас він повільно вбиває нас, перетворюючи на крижані статуї. Кожне нове покоління слабшає, і я не впевнений, що наші діти зможуть дожити до старості. ."

Старійшина глянув на Лейру, його обличчя було сповнене смутку. Джонатан зрозумів, що ця проблема стосується не лише цього народу, а й самого міста. Якщо артефакт продовжить свою роботу, він може знищити все довкола.

"Ось чому ти тут," - сказав старійшина. "Ти маєш вирішити - знищити артефакт і врятувати нас, або залишити нас на вірну загибель."

Джонатан відчув тяжкість цього вибору, але розумів, що часу на роздуми не так багато. Він звернув свій погляд на Лейру, яка мовчки стояла поряд, її очі просили про допомогу, але вона не сміла вимовити жодного слова.

Це було початком його знайомства з цим світом — світом, де наукові знання та давня магія переплелися, створивши замкнене коло, яке тепер треба було розірвати.