Читати книгу - "Американська трагедія"

class="p1">Вони ввійшли в ліфт з написом: «Для службовців».

— Ця штуковина неважка, — продовжував супутник Клайда. — От коли я вперше почав працювати в Буффало, три роки тому, — то не тямив ні бум-бум. Ти лиш дивися, що та як роблять інші, зрозумів?

Клайд, значно більше освічений, ніж його супутник, у думках несхвально фіксував неправильності його вимови й жаргонні словечка, але був у цю хвилину такий вдячний за найменшу ознаку уваги, що радо пробачив би своєму доброзичливо настроєному супутникові все, що завгодно, за його щирість.

— Спочатку дивися, хто що робить та як, тоді й сам навчишся. От як дзвякне дзвінок, а ти сидиш крайній на ослоні, значить, твоя черга, — підхоплюйся й біжи. Вони тут люблять, щоб швидше, зрозумів? Коли хто ввійде в під’їзд або вилізе з ліфта з чемоданом, а ти тут крайній на ослоні — біжи й хапай чемодан, однаково — кликав старший чи ні. Не очікуй, поки він гукне, — він іноді занятий, не бачить. Тут треба й самому не ловити гав. Не схопиш чемодани — не одержиш на чай, зрозумів? У кого в руках чемодан чи що інше, тому, ясно, треба допомогти, хіба що він сам захоче тягти свій багаж. Завжди треба бути ближче до конторки, бо кожний, хто входить, насамперед записується і питає номер, — торохкотів він далі, поки вони піднімалися ліфтом. — Потім клерк дасть тобі ключ, — тоді тягни весь багаж прямо до номера. Потім, якщо номер з ванною і вбиральнею, засвіти скрізь світло, щоб вони бачили, де що, зрозумів? Потім попідіймай занавіски, коли день, а коли вечір, — опусти й подивися, чи є в номері рушники, а коли немає,— скажи покоївці, а потім, коли не дадуть на чай, іди собі. Тільки спочатку покрутися там іще, поморочся з ключем біля дверей, перевір кватирку, взагалі, трохи застрягни там, зрозумів? Тоді, коли вони щось тямлять, дадуть монету, а вже коли не дадуть, значить — кришка, треба йти. І не можна й знаку подавати, що невдоволений, нічого такого, зрозумів? А потім, коли не попросять води з льодом або ще чогось, значить — кришка. Йди вниз і миттю на ослін. Штука нескладна. Тільки рухайся швидше та не лови гав, коли хто виходить або входить. У цьому вся штука. А як одержиш форму та почнеш працювати, не забувай віддавати начальникові долар після кожної зміни, коли йдеш додому, зрозумів? А коли дві зміни на день — то два долари. Такий уже порядок. Усі ми так робимо, і тобі доведеться, коли хочеш тут зачепитися. Але це вже — все. Решта — твоя.

Клайд зрозумів.

Певно, з його двадцяти чотирьох чи тридцяти двох доларів частина випадає,— приблизно доларів одинадцять чи дванадцять. Ну, не біда! Адже в нього залишиться ще дванадцять чи п’ятнадцять, а може й більше. І зверх того їжа й форма. Боже мій! Та це ж справжнісінький рай! Межа всіх бажань!

М-р Хегланд з Джерсі-Сіті провів його на дванадцятий поверх, до кімнати, де вони застали зморщену сиву маленьку людину, невиразного віку і вдачі; він враз підібрав Клайдові костюм, який прийшовся якраз на нього, і не потрібні були ніякі переробки. Примірявши кілька шапочок, Клайд добрав таку, яка була йому якраз, і по-хвацькому зсунув її набік, лишалося тільки постригтися: «Волосся в тебе довгувате, треба б ззаду постригти», зауважив Хегланд. Клайд і сам подумав про це ще до того, як Хегланд заговорив. Його волосся й справді було надто довге для такої шапочки, і Клайд відразу зненавидів його.

Коли він повернувся вниз, до м-ра Уіпла, помічника м-ра Ску-айрса, той сказав:

— Прекрасно! Костюм якраз, адже так? Гаразд, приступай о шостій годині. Прийдеш о-пів на шосту і з’явишся в формі на перевірку за чверть до шостої.

Після цього, вислухавши відповідні поради Хегланда, Клайд пішов до гардеробної, замкнув свій формений одяг у шафку і, схвильований, вибіг з готелю — спочатку постригтися, ^ потім додому, розповісти батькам про своє щастя.

Він буде розсильним у чудовому готелі «Грін-Девідсон»! Він носитиме форму, та ще яку гарну. Він буде одержувати… але він не сказав матері точно, скільки буде одержувати. Спочатку, мабуть, доларів з одинадцять чи дванадцять, він ще не знає напевне. В перспективі раптом він побачив деякий матеріальний достаток якщо не для всієї сім’ї, то хоч би для себе самого, і йому не хотілося ускладнювати справу, назвавши справжню суму свого майбутнього заробітку: звичайно, батьки пред’являть йому тоді великі вимоги. Але він сказав, що безплатно харчуватиметься в готелі,— отже, йому нема чого повертатись додому на обід, а саме цього він. і хотів. І на додаток до всього він житиме й дихатиме в атмосфері цього чудового готелю… Він зможе, коли захоче, повертатись додому не раніш як опівночі… зможе добре одягтися… і зав’язати цікаві знайомства… І, мабуть, розважитися трохи… Ого!

І поки він бігав у всяких справах, в нього народилася ще одна лукава й чарівна думка: він може не приходити додому в ті вечори, коли захоче піти до театру або ще куди-небудь. Він просто залишиться в місті, а після того скаже вдома, що йому довелося працювати. І до того ж даровий стіл і формений одяг! Подумати тільки!

Все це було таке разюче й захоплююче, що він навіть боявся дуже багато думати про це. Краще почекати й подивитись. Просто— почекати й подивитися, чого він може досягти тут, у цьому чудовому, чудовому царстві!

РОЗДІЛ VI

Цілковита недосвідченість Гріфітсів — Ейси й Ельвіри — в усіх економічних і соціальних питаннях допомогла Клайдові здійснити свої мрії. Бо ні Ейса, ні Ьльвіра не мали уявлення про справжній характер роботи, за яку брався Клайд, — навряд чи знали вони про це більш за нього самого; вони не уявляли собі, як ця робота може вплинути на його уяву і моральність, на його матеріальне становище і на багато чого іншого. Ніколи в житті ні Ейса, ні його дружина не спинялися в готелі вище четвертого розряду; ніколи не бували б ресторанах, де обідають люди заможніші, ніж вони самі. їм зовсім не спадало на думку, що для хлопчика у віці Клайда і з його вдачею можлива якась інша робота й інші форми взаємин з людьми, крім перенесення чемоданів від дверей готелю до контори і назад. І обидва вони наївно думали, що платня за таку роботу повинна бути дуже невисока, скажімо, п’ять чи шість доларів на тиждень, по суті